До виборів лишаються лічені дні, а рівень емоцій у суспільстві сягає точки кипіння. Арт-коуч і сімейний психотерапевт Марина Вострова дає поради ненасильницького спілкування — чесного, відкритого, але без образ і таврування.
Для будь-якого спілкування нам важливо пам’ятати 5 простих принципів:
1
Зі мною і з моїм співрозмовником усе гаразд.
2
За кожною дією чи поведінкою завжди стоїть позитивний намір. Навіть якщо я не розумію і не приймаю вибір іншої людини, я маю пам’ятати, що за цим вибором стоїть добро, а не зло.
3
Кожна людина завжди робить найкращий вибір, який є можливим для неї в цей конкретний момент.
4
Кожна людина самодостатня і рівноправна зі мною — не можна ставитися до неї як до слабшої.
5
Зміни не лише можливі, а й неуникні.
Люди дуже часто не дискутують, а повчають одне одного. Це пов’язано з нашим історичним минулим. Досвід, який пережила Україна, навчив наших людей вважати: той, хто думає не так, як я — ворог. Звідси походить ставлення до інших: якщо ти не такий, мені треба або захищатися, або переробити тебе. Свій негативний вплив на модель спілкування наклала також радянська школа. Вчитель завжди був у позиції над учнями, вчитель знає, як треба, і він вчить. Теперішні дорослі — це діти, виховані радянською школою. Вони перейняли цю ієрархічну модель спілкування з людьми як правильну.
Мова життя
Ненасильницьке спілкування — це «мова життя», як казав Маршалл Розенберг, американський психолог і вчитель. «Мова життя» — це мова почуттів і потреб: говорити, що я відчуваю в цей момент і що для мене зараз важливо. Цей принцип зрозумілий незалежно від країни, віросповідання чи кольору шкіри людини. Проте коли виникає напружена емоційна ситуація, а в людей немає звички мислити категоріями власних почуттів, то найпростіше в цей момент напасти на іншого, образити. Помічати і розрізняти свої почуття має бути звичкою.
Щоб розвинути в собі звичку аналізувати власні почуття, психологи радять почати вести щоденник емоцій і розширювати власний словник емоцій. Можна знайти вже готовий словник емоцій у вільному доступі й адаптувати під себе. Можна, переглядаючи фільм або читаючи роман, спостерігати за почуттями героїв, і коли помічаєте, що теж відчували щось схоже, записати у свій словничок, як автор називає ці почуття. Так можна збагатити свій емоційний словник, навчитися називати свої почуття і розповідати про них.
Важливо вміти чути думку іншої людини і розуміти, що зараз ця позиція така, навіть якщо я її не поділяю. У цій ситуації ви можете сказати, що вас це обурює, ви не можете з цим погодитися, але в жодному разі не казати, що співрозмовник чогось не розуміє, що з ним щось не так. Сказати: «я гніваюсь» — не те саме, що сказати «ти дурень».
Наступний крок після того як ви сказали про свої почуття: ви можете сказати про те, що для вас важливо: «Я гніваюсь, тому що мені потрібен час звикнути до твоєї позиції» — тоді люди беруть паузу і не говорять на цю тему якийсь час. Або: «Мене це обурює, тому що я хочу взаєморозуміння» — тоді люди шукають можливість порозумітися.
Дві прості поради, як уникнути конфлікту:
- розмовляйте «я-повідомленнями»: я відчуваю зараз гнів/роздратування/сум/збентеженість — людина говорить про себе, а не «ти верзеш дурниці/ти не розумієш»;
- позбудьтеся оціночних висловлювань. Щойно ми вішаємо оцінку на певне явище, а тим паче, якщо наш співрозмовник із цим незгоден, ми викликаємо реакцію — спротив і захист. Не оцінювати складно, бо наш мозок робить це автоматично — це його функція, щоб гарантувати людині безпеку і виживання. Мозок навішує ярлики: це смачно, це шкідливо, це погано, це добре. Але якщо ми хочемо бути більш людяними, то важливо навчитися висловлювати свої спостереження без оцінки і без критики свого співрозмовника.
Формула 4 кроків неконфліктного спілкування:
1 крок:
спостереження-факт — що відбулося?
2 крок:
що відчуваю зараз я і здогадка, що можеш зараз відчувати ти
3 крок:
потреби — що важливо для мене і що, я думаю, є важливим для тебе
4 крок:
прохання — я прошу, а не ставлю ультиматум: «Поговорімо про це, коли обоє будемо спокійні», «Давай певний час не будемо до цього повертатись».
Прохання передбачає, що в людини є вибір — вона може виконати, а може й не виконати його. «Ні» не повинно сприйматися як відмова у спілкуванні, а лише як відмова виконати це прохання.
Важливо розуміти, що ми можемо бути разом, навіть якщо ось тут і тут у нас різні погляди. І ми можемо говорити про ці погляди, не нападаючи одне на одного, а розбираючи, що важливо для кожного з нас.
Марина Вострова радить прочитати книжку Маршалла Розенберга «Ненасильницьке спілкування. Мова життя».
