Адвокат і юридичний радник «Освіторія Хаб» Юлія Недошовенко розповіла «Освіторії», навіщо «грошам ходити за дитиною» в приватних школах, як це відбуватиметься на практиці та які будуть механізми контролю за використанням таких коштів.
Принцип «гроші ходять за дитиною»: що це?
У новому Законі «Про освіту» передбачено, що кошти з державного бюджету на навчання кожного учня слідуватимуть за ним у заклад освіти — у тому числі до приватних шкіл. Це і є принцип «гроші ходять за дитиною»: компенсація державою вартості навчання учня. Якщо уявити ідеальну реалізацію — гроші спрямують до того навчального закладу, який оберуть батьки дитини, а держава компенсує освітнім закладам вартість видатків на навчання та утримання учнів.
Чому назріла потреба такого рішення? Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою, а на навчання кожної дитини держава виділяє фіксовані кошти. Отже, ця сума має слідувати за школярем у той заклад, де він вчитиметься. Це зменшить фінансове навантаження на батьків, які обрали для чада приватну школу. Важлива умова: у приватного закладу освіти має бути ліцензія на провадження освітньої діяльності.
А чому раніше такого не було?
А от якраз і було! До 2000 року держава фінансувала приватні заклади освіти. А саме — заробітну плату та нарахування на неї. Для отримання бюджетних коштів кожна приватна школа мала рахунок у державному банку, а контроль за використанням цих коштів здійснювало контрольно-ревізійне управління (КРУ).
Але з прийняттям Бюджетного кодексу і створенням Держказначейства з 2001 року змінилася позиція держави щодо фінансування приватних навчальних закладів. Основна ідея полягала в тому, що слід допомагати державним і комунальним закладам, а приватні цілком можуть виходити на самоокупність.
Починаючи з 2014 року ситуація почала потроху змінюватися, адже велися підрахунки, скільки в середньому обходиться навчання однієї дитини в шкільних і дошкільних закладах різних регіонів.
Ваучери чи пряме фінансування приватної школи?
Для реалізації принципу «гроші ходять за дитиною» було запропоновано дві моделі:
1
Пряме фінансування на рахунок школи за спеціальною формулою.
2
Фінансування за ваучером, що надається родині на кожного школяра. Передбачалося, що ваучер, який дитина принесе із собою до обраної школи, стане цінним для кожного педагогічного колективу. А отже, школи почнуть «боротися» за учнів.
Та зрештою освітні законодавці обрали першу модель фінансування, що враховує норматив бюджетної забезпеченості одного учня.
«Норматив бюджетної забезпеченості» — той «цікавий» коефіцієнт, який не зовсім повно враховує всі реальні видатки на утримання дітей. Це коефіцієнт, який наче говорить нам: «держава вважає, що саме стільки має витрачатися на навчання однієї дитини». Фактичні видатки, як показують досвід і практика, — суттєво вищі.
І як це буде реалізовано?
Чіткої методики, як це втілити в життя, досі немає. Розглянемо приклад Києва. У вересні 2018 року КМДА прийняла рішення про затвердження порядку здійснення видатків на дошкільну освіту.
Тобто, нині ідеться лише про реалізацію принципу «гроші ходять за дитиною» для дошкільної освіти. Заявлено, що держава компенсуватиме закладам дошкільної освіти витрати в розмірі «базового фінансового нормативу бюджетного забезпечення». Так, звучить складно. Це така формула, яка визначається щороку, а конкретна сума, розрахована на базі формули, затверджуватиметься рішенням кожної територіальної ради на конкретний бюджетний рік.
Наприклад, відповідно до бюджету Києва на 2019 рік, такий норматив становить 2 490 грн на місяць з розрахунку на одну дитину, що навчається в дошкільному закладі.
Але як свідчить практика, ця сума не покриває навіть витрати на харчування 100 дітей. Адже фактична вартість утримання дитини, включно з оплатою праці педагогів, харчуванням, комунальними послугами, освітнім інвентарем, у середньому становить понад 16 тис. грн.
Щоб отримати кошти від держави, приватний дошкільний заклад освіти має:
- бути зареєстрованим у Києві;
- здійснювати освітню діяльність в Києві на підставі ліцензії на право провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти;
- мати в наявності матеріально-технічну базу, що забезпечує виконання базового компонента дошкільної освіти та відповідає вимогам нормативно-правових актів у сфері дошкільної освіти щодо санітарно-гігієнічних вимог, безпеки життєдіяльності дітей та охорони праці;
- мати педагогічні кадри з відповідною спеціальною освітою та/або професійною кваліфікацією педагогічного працівника;
- мати затверджену освітню програму, що відповідає вимогам базового компонента дошкільної освіти;
- мати режим роботи закладу дошкільної освіти з тривалістю перебування в ньому дитини не менш ніж 10 годин і триразовим харчуванням;
- мати підтвердження про успішне проходження інституційного аудиту на підтвердження якості освіти та освітньої діяльності, дотримання законодавства.
Яке тут є підводне каміння?
Підводне каміння заховане в пункті аудиту. Українські заклади освіти наразі проходять атестацію. А от порядок проходження інституційного аудиту на підтвердження якості освіти поки що затверджено лише на рівні Закону України «Про освіту», а конкретний порядок та методика ще не деталізовані. Водночас, є застереження, що заклади освіти, які мають чинний сертифікат про громадську акредитацію, вважаються такими, що успішно пройшли інституційний аудит. Як це виконуватиметься на практиці — покаже час.
До того ж пані міністр Лілія Гриневич наголошує на тому, що треба розробляти чітку схему взаємодії між державою та приватними школами для того, щоб ці школи несли соціальну відповідальність та, можливо, додаткові обов’язки в рахунок отриманих асигнувань. Приміром, це може бути безкоштовне зарахування на навчання дітей з особливими освітніми потребами. Знову-таки, немає чіткого механізму.
Незрозуміло, якій школі даватимуть більше коштів від держави, якій — менше. Але абсолютно зрозуміло, що школи нестимуть відповідальність за використання цих коштів. Школі треба буде відкрити окремий рахунок (у казначействі чи державному банку), куди надходитимуть компенсаційні кошти. Гроші будуть під суворим контролем урядових органів, що здійснюватимуть контроль за цільовим використанням коштів. За порушення школам загрожує знайомство зі статтями Кримінального кодексу або штраф за адміністративні правопорушення, залежно від того, на яку суму скоєно порушення.
І, безумовно, отримуючи від держави кошти, приватна школа буде зобов’язана детально звітувати за кожну витрачену копійку. У разі закупівлі матеріалів за рахунок бюджетних коштів, усі тендери будуть проводитися через систему Prozorro.
А як щодо закладів загальної середньої освіти?
На жаль, у закладах середньої освіти фінансовий норматив бюджетної забезпеченості на одного учня бюджетом на 2019 рік у фіксованій сумі не визначено. Жодної конкретики поки нема. Зате маємо інформацію про 2017 рік: тоді цей норматив становив 9981 грн на один навчальний рік (ідеться про 9 місяців). Отже, за один місяць держава мала б компенсувати 1109 грн на одного учня.
Як бачимо, процес вдосконалення механізму фінансування приватних освітніх закладів триває, а щонайменші зрушення — уже позитивний тренд. Великі зміни криються в маленьких кроках і головне, що про проблему заговорили і починають працювати над її вирішенням.
