Сьогодні стартує фінальний сезон популярного серіалу «Гра престолів». Попри фантастичні елементи, у ньому дуже яскраво змальовані різні стилі виховання дітей. Та можна прослідкувати, що з цього вийшло, коли нащадки подорослішали. Який підхід для вас ближче і чи не впізнаєте себе в котромусь з образів матусь чи татусів?
Нарцисичне виховання
Батьки
Тайвін Ланністер
«Моя дитина — найкраща», «Усе заради блага родини» — чудові гасла? Особливо якщо вкладені в уста елегантного та розумного, впевненого в собі чоловіка, який, попри вік, залишається в чудовій фізичній формі. Хіба Тайвін Ланністер не ідеальний батько? У тому й проблема: така людина цінує справлене враження, захоплення, «картинку» (недарма він жодного разу не з’являється неголеним). На перший погляд здається, що Тайвін обожнює дітей, адже ніхто безкарно не може їх образити. Але йдеться лише про честь родини. Але, як він каже, «Дім, для якого перш за все родина, завжди переможе тих, хто потурає примхам своїх дітей». Тобто заради родини він легко поступиться щастям синів чи доньки і не бачить у цьому парадокса.
Звісно, нащадки нарциса мають бути ідеальними: чарівними успішними янголятками. Такими в дитинстві видавалися близнюки Серсея та Джейме. Недарма вони кохають лише одне одного, адже їх виховали з думкою, що решта людей не варті їхньої уваги. А от дитина з особливими потребами — Тіріон не викликав у батька жодного доброго почуття. Утім, і на Серсею він обрушує гнів, коли та не виправдовує його очікувань. Гасло таких батьків, як у пісні: «Якщо я тебе придумав, стань таким, як я хочу».
Дитина
Почувається «на роботі», а любов — плата за успіхи та очікувану поведінку. Та й любов виражається не теплом і ніжністю, а подарунками та похвалами. Великий ризик виростити нового «нарциса», самоповага якого тримається на підтвердженні зі сторони: на знаках пошани, титулах (або будь-яких кар’єрних досягненнях), оваціях. А ось будувати стосунки вони не навчені.
Авторитарне виховання
Батьки
Русе Болтон
Між дорослими та дітьми стосунки, немов між командирами та солдатами. Батьки віддають команди і чекають їх виконання, мають жорсткі правила, контролюють кожен крок нащадків. За порушення — покарання, можливо й фізичні.
Портрет авторитарного вихователя здається таким непривабливим, що навряд чи хтось впізнає себе в ньому. Але ваш стиль ближче до цього, якщо ви регулярно кажете «Чому? Тому що я так сказав», «Закрий рота», «Мала ще мої рішення обговорювати». Таке нині нерідко притаманне… жінкам, особливо одиначкам, які «за маму і за тата». Такі мами бояться здатися слабкими, втратити контроль, тож виправдовують себе тим, що вирощують порядних людей.
Для Русе все ясно: бастард — значить, не має жодних прав. Але син його — значить, ростити. Повернув землі у володіння Болтонів, був корисним? Значить, визнати законним сином. Порушує правила, робить помилки? Значить, позбавити прав.
Дитина
Стає або садистом, або жертвою (залежно від вродженого темпераменту). Тож син Рамсі, найжахливіший персонаж серіалу, спочатку намагається вислужитися перед батьком-тираном, а потім — вбиває його і «більш правильного» сина. У реальності те саме відбувається на символічному рівні: підлітки бунтують та викреслюють з життя батька і родичів, які йому підкоряються.
Гіперопіка у вихованні
Батьки
Ліза Аррен
Здається, дають дітям усе можливе. Будь-яка забаганка улюбленого малюка виконується. Ліза в прямому сенсі годує грудьми сина — хлопчину 8–9 років. Малий отримує все, що хоче, з нього здувають пилинки. Чим не щасливе дитинство?
Однак те, що Робіну все можна, — омана. Йому не дозволяють нічого, що в його віці цікаво хлопчикам (грати з дітьми, вчиться битися, займатися спортом, помірно ризикувати — лазити по деревах чи стрибати через паркани). Мати надто нервується, тож дитині дозволені лише стерильно-безпечні заняття та ще й під її наглядом.
Усе це призводить до жахливого інфантилізму. У серіалі дитина вимагала страти, бо любила дивитися «як літають», так само наївно, без усвідомлення смерті, як малюк обриває крильця метелику. У житті юнаки й дівчата кидають роботу, ідуть від дружини (чоловіка), забувають дітей — «бо так сказала мама».
Дитина
Продукт гіперопіки — невротична, тривожна людина, яка легко піддається навіюванню, надто вимоглива до інших. Слабка духом і тілом. (Робін страждає чи то на епілепсію, чи то на істерію), що може призвести до різних залежностей. А головне — низька соціальна адаптивність та «нульова» відповідальність. Така людина важко переносить відмови, невдачі. Недарма хлопчик так шаленіє, коли Санса не хоче грати з ним за його правилами.
Гіпоопіка у вихованні
Батьки
Серсея Ланністер
Такі дорослі зовсім не завжди «чайлдфрі». Часто їхні діти бажані та, як Серсея, вони вважають, що дуже люблять їх. Але інтимне життя, тяга до влади, фінансові плани — у цьому дорослому світі немає місця для спілкування з нащадками.
Серсея завжди зайнята. Вона мало знає, чим живуть сини і донька, чого хочуть. Вона переконана, що Джоффрі стане великим королем, хоча він жорстокий та недалекий. Замість того, щоб виховувати складну дитину, вона обмежується компліментами.
Гіпоопікаючі батьки часто виправдовуються: «А що я міг змінити?», «Така доля», «У сина такі погані гени». Мірцелла проти бажання матері вийшла заміж та опинилася в чужих землях. Про психологічний стан Томена Серсея не здогадується навіть за мить до його самогубства. Хоча сама згубила все, що він любив, заради власних інтересів.
Ще одна характерна фраза тих, хто приділяє дітям мало уваги: «Згодом зрозуміє мене. Я ж для неї стараюся (працюю без вихідних, їду за кордон на заробітки тощо). Все буде добре».
Дитина
У таких людей проблеми з життєвими орієнтирами, страх перед майбутнім, вони не цінують себе, почуваються приреченими на всілякі біди. Інколи це робить їх злочинцями, які вважають усіх ворогами та роблять зло заради зла (як старший син Серсеї). Частіше виростають потенційні жертви із суїцидальними нахилами (це може бути і алкоголізм, і тяга до екстриму, і харчові розлади).
Хаотичне виховання
Батьки
Тарлі Ренділ та Мелісса не досягли компромісу по жодному питанню виховання. Батько прагне навчити сина всього, що зробить його справжнім солдатом: володіти зброєю, битися, терпіти нестатки, плавати і займатися спортом. Мати ж вчила Сема того, що легше йому давалося: читати, поки вона шиє, вести сердечні розмови і пекти пироги. Коли в родині немає єдиного підходу до виховання, у душі хлопчика чи дівчинки — хаос.
Дитина
Звісно, дитині легше, якщо хоч один з батьків — теплий та люблячий. Але краще б він повпливав на чоловіка чи дружину ще до народження дитини. Або таємно від дитини, у довгих вечірніх дискусіях намагався досягти компромісу. Бо посили «Не можна», «Можна, але татові не кажи» наділяють дитину почуттям хронічної провини, невпевненістю у собі та відчуттям нестабільності. Власне, усе це ми бачимо в Сема Тарлі, і ці проблеми складніші за зайву вагу та незграбність. Так само «токсичні» конфлікти щодо виховання нащадка в його присутності.
Авторитетне виховання
Батьки
Мейдж Мормонт тримається на других ролях. Але коли ця жінка з розумним поглядом іде з життя, чимало персонажів з повагою кажуть, що вона була великим воїном та загинула доблесно. Можна здогадуватися, що доньку Ліану Мейдж виховувала власним прикладом. За авторитетного виховання батьки вміють встановлювати певні правила та межі, але по можливості залучають до їх створення дітей, пояснюють сенс кожного рішення, заохочують думати про себе, бути самостійними та відповідальними.
Оленна Тірел — ще один приклад. Як людина вона може подобатися далеко не всім, але батьківські якості (а точніше — бабусині) — на висоті. Вона дає поради в будь-якій ситуації, відверто розповідає про своє життя — наводить конкретні приклади, згадує і помилки, і досягнення, ділиться мудрістю. Вчить, як завоювати друзів і впливати на людей (практично за Карнегі), дає тепло та підтримку. Коли ж власних сил онуки не вистачає, ладна завжди прийти на допомогу та подбати про її безпеку, хай навіть це коштуватиме їй життя.
Дитина
Ліана, дівчинка, яку прозвали «маленькою ведмедицею», несподівано стає главою дому Мормонтів. Хоча вона ще не виросла, можна сказати, що вже сформована гарна людина. Вона вражає відповідальністю, зваженими рішеннями, сміливими відповідями можновладцям, вмінням вислухати опонента та здатністю змінити точку зору, якщо помилилася.
Маргері Тірел завоювала симпатію народу та щире кохання своїх чоловіків, стала впливовою особою та викликала повагу політиків. Вона змогла протистояти психологічному тиску фактично секти «горобців» та не зрадити ані рідним, ані своїм переконанням. Тож плоди авторитетного виховання — очевидні.
