Порошенко та Зеленський: Хто насправді за ними стоїть?

У розпал президентської кампанії «Освіторія» провела власне розслідування та дізналася, наскільки суворі вчителі виховували в школі Володимира Зеленського та Петра Порошенка, на чому робили акцент у навчанні, які таланти та здібності розвивали в учнів, які нині претендують на крісло очільника держави.

Вчителі прищепили Володимиру Зеленському любов до англійської, музики і танців,
а він запросив їх на КВН-дуель

Навчальний заклад: Криворізька гімназія № 95

Алла Шепілко, директор

У нашому навчальному закладі Володимир навчався з 2-го класу — тоді гімназія ще мала статус школи (у 1990 році ми стали школою-гімназією, а згодом і гімназією), — згадує в розмові з «Освіторією» Алла Шепілко. — Великий вплив на хід навчання мала Жанна Йосипівна Кільштейн — викладачка англійської мови та класний керівник класу, де навчався Володимир Зеленський. Дарма, що в школі іноземну мову починали вивчати у 5-му класі — пані Жанна вже з 2-го класу прищеплювала знання іноземної своїм підопічним на позакласних заняттях. Тож у середній школі учні з класу Жанни Кільштейн вже були «підковані» — розігрували сценки, вигадували діалоги, перекладали тексти. Особливу увагу приділяла граматичним знанням. Також пані Жанна просила дітей спілкуватися між собою англійською мовою. Наприклад, коли потрібно було відпроситися з уроку з якоїсь причини чи озвучити питання на перерві, треба було це зробити саме англійською.

Завдяки пані Кільштейн діти стали учасниками Клубу інтернаціональної дружби. Там вони спілкувалися з однолітками — носіями мови з інших країн, ставили спектаклі й співали пісні — звісно, все англійською.

Вихованню учнів Жанна Йосипівна приділяла особливу увагу. І хлопців, і дівчат навчала шляхетних манер, вчила правильно поводитись у соціумі. Хлопців спонукала чемно та поважно поводитись поряд із дівчатами й жінками.

Клас, в якому навчався Володимир, з академічної точки зору був сильним — виключно «хорошисти» й відмінники. А в шкільних творчих конкурсах з ними важко було змагатись, можна було почути: «Вирвати в них перше місце неможливо!»

А щоб діти невимушено вчилися працювати в команді, у школі організували інструментальний ансамбль. Особливість співпраці в ньому така, що маєш завжди чути свого сусіда, не тільки себе. А значить — із повагою ставитися до тих, хто поруч. Володимир Зеленський тоді обрав гітару.

Валентина Ігнатенко, завуч

У початковій школі особливо запам’яталося, з якими захватом Володя відвідував танцювальний клас іменитого в Кривому Розі педагога Підбереженого Петра Петровича, — розповідає «Освіторії» Валентина Петрівна. — Зеленський був серед перших, хто записався на танці до пана Петра і потім на шкільних виступах разом зі своєю партнеркою демонстрував запальні танцювальні номери. Коли Володимир переміг у проекті «Танці з зірками», ми пишались: його перші бальні танці проходили тут, на нашому шкільному паркеті.

Коли Володя був у 5-му класі, у місті проводили конкурс «Джентльмен-шоу», і саме його ми вирішили делегували від гімназії. Робили це не вагаючись: впевнено тримався на сцені, вільно володів словом, а головне — чудово володів мистецтвом імпровізації.

У 5–8-му класах класним керівником Володимира була вчителька англійської мови Жанна Йосипівна Кільштейн. І колеги, і учні погоджувались, що вона — той самий «вчитель від Бога». Ніколи не ставила себе вище учнів — поряд з нею діти почувалися на рівних. Ніколи не застосовувала «вчительську владу», щоб продемонструвати авторитет. З кожним розмовляла спокійно, ласкаво, ніколи не кричала і навіть не підвищувала голос. Це яскравий приклад дружби між педагогом і школярами, коли в останніх не було спокуси «сісти на голову», бо на першому плані — повага. Адже Жанна Йосипівна горіла ідеєю вдосконалити знання учнів з англійської, застосовуючи ненудні стимули — участь у вікторинах, конкурсах, змаганнях.

Особисто я відзначила, як Жанна Йосипівна цінувала свободу дітей — хоч і опікувала, але учні завжди відчували її авторитет і тверду справедливу руку.

Діти обожнювали пані Жанну! Для класу, в якому навчався Володимир Зеленський, було справжньою трагедією, коли вчителька звільнилася зі школи та переїхала за кордон.

У 9-му класі класним керівником класу стала Галина Геннадіївна Дмитрієва — теж вчитель англійської мови з дуже виваженим і спокійним характером. Перший час між вчителькою та учнями спостерігалася відчуженість — звикали одне до одного. Зеленський одним з перших проявив симпатію до вчительки. А оскільки в старшій школі він став неформальним лідером і всі тягнулись і прислухались до нього, то з Галиною Геннадіївною в класу склались теплі довірливі взаємини.

Клас, в якому навчався Володя, відповідально ставився до навчання, але разом з тим діти полюбляли творчі експерименти. У 10-му класі вчителька російської мови та літератури ставила виставу «Одруження» за Гоголем, і Володимир хоч і не зіграв там головну роль, але його образ Івана Яічніці був втілений так яскраво, що йому навіть квіти подарували, коли артисти вийшли на поклон.

У випускному класі Володимир звернувся до мене з незвичайним проханням: «Валентино Петрівно, давайте організуємо в школі КВН, тільки не такий, як зараз — між класами, а такий, щоб команда учнів змагалась із командою вчителів!» Вчителям сподобалась ідея: команду педагогів очолив їхній викладач фізики Володимир Миколайович Тігінян, який у школі очолював ще й команду інтелектуалів у грі «Що? Де? Коли?» Я, у свою чергу, виконувала місію арбітра гумористичного змагання — шкільний «Олександр Масляков». Визначала тему «візитки», домашнього та музичного завдання. У першому поєдинку здобула перемогу команда учнів на чолі із Зеленським — жартували зі сцени про все — жодної цензури, але з розумом. Гумор не був образливим у жодному разі, але над деякими жартами сміялася тільки половина залу. Проте коли оголосили перемогу учнів, оваціями вибухнули всі присутні.

У такому форматі з легкої руки Володі ми проводили КВН у гімназії протягом 15 років, і тільки останні чотири роки перестали влаштовувати змагання. Та й те, тільки тому, що команда вчителів, яка була майже незмінною всі ці роки, вже вичерпала себе. Адже кожного разу треба готувати програму з нуля, пісні писати, костюми шити.

Проблем з поведінкою в класі, в якому навчався Зеленський, не було. Хіба що хлопець міг озвучити під час уроку дотепний жарт, однокласники сміялись кілька секунд і далі — знову порядок і спокій.

Цікаво, що батько Володі, доктор технічних наук, хотів, щоб син став математиком. Зеленський хоч і вступив до економічного університету, але в шкільні роки все ж більше артистичні здібності проявляв. І сам казав: «У нашій школі були всі умови для мого творчого становлення».

Петра Порошенка з 1-го класу
навчали французької
та називали найохайнішим

Навчальний заклад: Болградська гімназія імені Раковського

Лариса Ліхандритова, однокласниця Петра Порошенка

Із Петром я навчалася в першому та другому класах — з 1972 по 1974 рік, — каже пані Лариса. — Наша перша вчителька — Вакаренко Радіка Степанівна (дівоче прізвище — Пінковська). Але учні називали цю чудову пані з болгарсько-румунським ім’ям Радіка простіше — Раїсою. На превеликий жаль, її не стало в 2006 році в 67-річному віці.

Вона була дуже доброю, я б навіть сказала — тендітною, тонкої натури. Ця жінка стала для нас у школі другою мамою. Чому я так кажу? Вона опікувалася кожним учнем, наче власною дитиною. Не раз відзначала, що в Петра гарні задатки. І мені казала: «Маєш задатки лідера, можеш опікувати молодших, виховувати». Навіть довіряла відводити до дитячого садочка її молодшого сина Костика. І дійсно — я стала вчителькою!

Радіка Степанівна часто заглядала в гості до батьків Петра — розповісти про успіхи в навчанні та й просто погомоніти за чаєм. Пані Радіка близько спілкувалася з усіма батьками своїх вихованців, незалежно від їхнього матеріального статусу. До слова, батько Порошенка був очільником сільгосптехніки, а мати — спершу простим вихователем, а потім перепрофілювалась у бухгалтера.

Улюбленців у Радіки Степанівни не було, як і поблажок та привілеїв: усі учні брали участь у суботниках, збирали металолом. А за макулатурою наш клас частенько відправляли в центр міста, де жив Петро — це місце називали «Болградським авеню». У найпрестижнішому районі в основному жили люди, які очолювали різні організації. Мали багато паперового непотребу, який зберігали в сараях. Там на нас завжди чекала щедра «здобич» — старі журнали, гори публіцистики, картонні коробки від печива.

Коли Радіка Степанівна брала лікарняний через хворобу молодшого сина Кості, її заміняла Любов Михайлівна Чуканова, яку в школі теж усі дуже любили. На жаль, її теж немає в живих — померла 1 квітня 2016 року.

Пані Любов у нашому з Петром класі ще вела групу продовженого дня, допомагала дітям робити домашні завдання, приглядала до 5-ї години вечора.

А ще проводила уроки читання, математики й письма. Пані Любов виокремлювала Петра за особливу охайність, з якою той одягався: завжди білосніжні сорочки — з атласу чи шовку, брюки з напрасованими стрілками. Знаю, що в родині Петра була няня. Тож не дивно, що хлопчина він був дуже доглянутий, випещений.

У групу продовженого дня Петро не ходив, але пані Любов його називала здібним хлопцем.

Цікавий момент: коли всі діти на полуденок отримували по склянці теплого молока, Петро відмовлявся. Але в його портфелі завжди були солодощі, якими він радо ділився з однокласниками. Пригощав цукерками та печивом.

До слова, коли пані Любов написала листа Порошенку з проханням поміняти стару крівлю в домі, то відповідь не забарилась і кілька тисяч на дах вчителька отримала. Та й у 2014 році, коли Петро приїздив у Болград разом із дружиною, теж особисто зустрівся з Любов’ю Михайлівною, подарував шикарний букет троянд.

З 1-го по 3-й клас у гімназії викладав легендарний педагог Болграда — Вадим Никодимович Памукчі, який залишив по собі цікавезну біографічну книгу «Болград у моїй душі: оповідки вчителя Болградської гімназії». Із життя пішов у віці 92 років і до останнього викладав.

Памукчі — маститий педагог, який ще для румунів проводив уроки французької та російської мови. До речі, ми були експериментальним класом з поглибленим вивченням саме французької мови, тож пан Вадим викладав нашому класу цей предмет по три години на тиждень. І робив це блискуче, дуже артистично. На французький манір Петра вчитель французької називав П’єр.

Цього педагога всі слухали з відкритим ротом: у нього стільки цікавих історій траплялось у житті, якими він радо ділився! Він був вправним мисливцем і фігуристом. Уявіть: із Болграда до Ізмаїла на ковзанах доходив по одному з найповноводніших озер України Ялпугу. Ковзани не полишав до 80 років, — життєлюб і спортсмен. У своїй книзі Памукчі писав: «Коли я став вчителювати, то одним із символів моєї влади стали… двері. Коли я їх зачиняв, то клас ставав моєю територією. А діти моментально затихали». А голос у нього був голосний та красивий — він ще й гарно співав.

Ще одна цікавинка: наша вчителька Радіка Степанівна використовувала маленьку хитрість, розсаджуючи дітей за партами: тих, хто гарно знав мову, садовила поряд з «математиками». Усі дивувалися — чому саме в цього класу такий високий показник успішності? А все просто: «гуманітарії» давали підказки «математикам» і могли дати зазирнути до зошита сусіду під час диктанту чи контрольної та навпаки.

У нашій гімназії всі уроки з 1-го класу проводяться українською мовою, а я викладаю російську мову в 11-му та 8-му класах. Години російської значно скоротили за останні кілька років, — розповідає Лариса Ліхандритова. — Також викладаю предмет про світові пам’ятки культури та найцікавіші музеї світу.

Слово директору

За словами директорки гімназії Сніжани Іллівни Скорич, одним з основних напрямків гімназійної роботи в усі часи було національно-патріотичне виховання.

— Це був перший навчальний заклад для дітей болгар-колоністів, — уточнює Сніжана Іллівна. — У гімназії зросло чимало політичних діячів, які після отримання атестата повертались у Болгарію та допомагали країні боротися за незалежність. Серед випускників — два прем’єр-міністри Болгарії, два міністри юстиції Болгарії, а ще міністр освіти та фінансів цієї ж країни, троє генералів. Нині в гімназії навчається 460 учнів з різних регіонів України. Усі вони вивчають болгарську мову з 1-го по 11-й клас, історію Болгарії та літературу.

Залишити відповідь