#ФотоZOOM. Що відчували, чим жили та як змінились українські вчителі на карантині

#ФотоZOOM — проєкт, який для національної премії Global Teacher Prize Ukraine зняла фотографка Катя Кондратьєва. Під час ізоляції вона почала фотографувати через вебкамеру, і ці дистанційні фотосети стали своєрідним символом епохи. Цього разу до її об’єктива потрапили шкільні вчителі. Усі фото зроблені на віддалі, через мобільний телефон та застосунок ZOOM. Фотографка перебувала у своєму київському помешканні, а герої — у власних домівках у Запоріжжі, Мелітополі, Києві, на Харківщині та Закарпатті.

Карантин розділив усіх, але й примусив шукати нових способів взаємодії зі світом. Хтось зміг навчати, хтось — лише спілкуватися в соцмережах, а хтось встиг стати зіркою YouTube. Однаково, учні бачили вчителів через камери мобільних телефонів та віконця ZOOMу. Таким і запам’ятається цей складний та цікавий час, такими ми хочемо показати вчителів світу та розказати про їхні думки, переживання і почуття.

Ми зібрали їхні фото та думки.

Олександр Жук: «Хай через екран, на карантині ми впустили інших у своє життя»

Олександр Жук

Вчитель інформатики, Запоріжжя. Найкращий учитель України 2018 року за версією Global Teacher Prize Ukraine. Увійшов до рейтингу «30 under 30». Навчає дітей з порушенням слуху ІТ та програмування. Під час карантину викладав їм онлайн.

«Жартую, що окремі класи на час «дистанційки» складалися з… батьків. Але організувати навчання дітей з порушеннями слуху просто неможливо без участі їхніх мам і тат. Спершу панував хаос: дітей відвозили в села, а я не розумів, як і з ким працюватиму, якщо між нами не буде містка у вигляді інтернету».

«Хоч і через екрани, але ми почали впускати одне одного у свої життя. Ми започаткували “родинний” формат навчання. Не соромились показувати свої сім’ї, домашню атмосферу».

«Щоб не втрачати зв’язок з учнями, педагоги школи запустили десятки челенджів. Найулюбленіший — кулінарний. Показували одне одному, що в кого на сніданок і хто як готував смаколики. Готували по черзі всі — і діти, і вчителі!»

«Урок 1 вересня має стати “Уроком обіймів”. І не тільки перший урок, а весь перший тиждень. Бо ті кілька місяців без живого спілкування мене виснажили».


Наталя Гладких: «Учителю не можна забувати про час для себе»

#Наталя Гладких

Спеціальний педагог, навчає дітей з важкими формами інвалідності. У 2020 році увійшла до ТОП-50 найкращих учителів світу. Заснувала пілотну школу для підлітків з комплексними порушеннями, від яких відмовляється система. Під час карантину викладала для них дистанційно.

«Варто усвідомити: більшість дітей з інвалідністю перебувають на “вічному карантині” вдома».

«Діти й підлітки з інвалідністю важко переживають зміну режиму, шкільної структури, ба навіть спілкування з однолітками. У перший тиждень карантину ми зіштовхнулись з емоційними вибухами, істериками, нестабільним емоційним станом дітей. Усе це було неминуче. Багато учнів не розуміли, чому повинні бути вдома й не відвідувати школу».

«Втричі більше уваги на заняттях ми почали приділяти екологічному проживанню сильних емоцій. Разом з учнями вивчали дієві тілесні техніки, багато дихали різними способами, малювали чи ліпили емоції, заміняли їх спокоєм, радістю, впевненістю та гарним настроєм».

«Зловила відчуття, що карантин об’єднав нас ще більше і дав можливість цінувати той час, коли ми перебували поруч разом. Під час онлайн-занять ми переглядали відео з наших спільних уроків і чекали, коли ж нарешті зустрінемося разом в одному просторі».

«Що б не відбувалося на нашій планеті, варто знаходити час на себе. Якраз перед карантином мені прийшло замовлення з інтернет-магазину. Я замовила музичний інструмент — укулеле, на якому хотіла навчитися грати. Це була ще підліткова мрія, уявляєте?»


Паул Пшенічка: «Іноді навмисне помиляюся, щоб діти помічали й виправляли»

#Паул Пшенічка

Учитель фізики та астрономії, Чернівці. Почесний член Лондонського інституту фізики. Найкращий учитель України 2017 року за версією Global Teacher Prize Ukraine.

«Весь карантин я пропрацював у селі. Зовсім не для того, щоб вберегтися від вірусу: тут комфортніше. За три дні мені провели якісний інтернет, я замовив вебкамеру, завантажив Zoom і почав навчати дітей онлайн. Маю тут цілий клас: комп’ютер, крейда, фломастери, борд».

«У мене немає установки на вчительський перфекціонізм. Привчаю школярів до того, що вчитель теж може зробити помилку, але треба помітити огріх, обговорити. А чому я це роблю? Щоб вони не боялися помилятися в житті. Так, на помилках можна багато чого навчитися».

«Я став отримувати в рази менше претензій від мам і тат, які казали, що я погані оцінки ставлю. Вони під час карантину все зрозуміли самі».

«Я не нервував і не переживав на карантині — немає в мене такої моди. Я собі працюю, і все. Навіть влітку навчаю дітей з усієї України. А ще — листування з людьми з усього світу. У мене всі дні робочі».


Наталя Кідалова: «Тримати паузу карантину — це мистецтво»

#Наталя Кідалова

Учителька української та англійської мов, Мелітополь. Найкраща вчителька України 2019 року. Щоб налагодити дистанційне навчання, їй довелося працювати по 18 годин на день.

«У карантинні місяці я навчилася приймати невизначеність та неоднозначність».

«Навчати під час карантину — це те саме, що просто навчати. Тільки дистанційно. За аналогією з моєю улюбленою фразою “Самурай без меча — це те саме, що самурай з мечем. Тільки без меча”».

«Дистанційка спровокувала завищені очікування від учительства в суспільства. Я не дуже цим переймалася, бо пам’ятаю: за свої очікування відповідає лише той, хто їх формує».

«Це була не стільки розлука з учнями, скільки пауза. А пауза — необхідний елемент будь-якого музичного твору, і вміти правильно тримати паузу — мистецтво. Сприймаймо карантин як intermezzo, музичну перерву, яка сприяє перегляду того, що є, та переоцінці цінностей».

«Мій меседж до учнів, батьків, колег? Усе статичне — мертве, усе динамічне — живе. Отже, зміни — це природно, це розвиток, це рух. Усе добре! І буде добре!»


Реп-учителька Ольга Халепа: «Уроки, дошка, клас — моя найкраща сцена»

#Ольга Халепа

Учителька біології, Харківщина. Та сама реп-учителька з YouTube, з треками про гриби та лишайники. Понад три роки була волонтеркою в зоні АТО.

«Спочатку був страх. Емоція була — страх, невідомість, тривога. А потім було якесь божевілля, якась гонитва за чимось. Гонитва за тим, щоб усе встигнути».

«Реп я почала писати тому, що в той трек, який триває 2-3 хвилини, можна помістити велику кількість тексту. А коли треба перерахувати 11 груп екологічних рослин, то тут уже ніякий попсовий мотив не підійде».

«У мене донька — шестикласниця. Я бачила, по скільки годин вона сидить за дистанційним навчанням, я розуміла, що й інші діти так само. Мені хотілося відірвати дітей від цих зошитів, струсонути і перемкнути їхню увагу на щось веселіше».

«Ми всі були не готові. Не було ніяких методичних рекомендацій, не було ніяких вказівок зверху. І тому творчим людям було привілля для творчості. Ніхто нам не казав — це правильно, це неправильно, це можна, це не можна. Ми робили те, що хотіли, так, як було, на нашу думку, правильно. І то було класно».


Фотопроєкт знято для національної премії Global Teacher Prize Ukraine, якою ГС «Освіторія» щороку відзначає вчителів-новаторів. Переможець отримує 250 тисяч гривень. Детальніше про премію — на сайті globalteacherprize.org.ua

Залишити відповідь