Як ми навчаємося і якою повинна бути школа у вересні?

Як ми навчаємося і що допомагає нам досягати успіхів у науці? Чим є школа та яку роль у системі освіти відіграють вчителі? Усі ці питання набули нового значення й актуальності під час глобального локдауну шкіл. Яким буде навчання у вересні і як нам підготувати дітей? Це непокоїть родини в усьому світі. Американські дослідники та освітні експерти намагалися відповісти на ці питання під час вебінару «Science of Learning and Development», організованого Aspen Institute. Ми записали найцікавіші тези дискусії.

Монік Чізм, віцепрезидент Policy, Practice and Systems Change at American Institute for Research

Моя робота — перетворювати результати досліджень у практику освітніх політик. Говорячи про освіту, я спираюся на принцип доступності, можливостей та рівності. Низка американських інституцій об’єдналися для дослідження у 2016 році, щоб зрозуміти, що таке наука навчання та розвитку і що вона може повідомити нам про те, як ми, діти та дорослі, навчаємося і розвиваємося? Якщо перекласти результати дослідження в одне речення, то ось воно: усі діти можуть навчатися і досягати успіхів. Багато вчителів знали і вірили в це давно, але зараз цьому твердженню є наукові докази.

Про що маємо в першу чергу подбати, повертаючись до навчання після локдауну та довгого періоду стресу?

Пропоную зосередитися на кількох концепціях.

  1. Концепція гнучкості мозку: наш мозок надзвичайно піддатливий, він здатен пристосовуватись. Мозок людини має потенціал до навчання і розвитку протягом усього життя. Отже, люди навчаються не лише в дитинстві й підлітковому періоді, а й у будь-якому віці — цьому є наукове підтвердження. Наш досвід, оточення та наші стосунки визначають, у якому напрямку буде розвиватися наш мозок. І я закликаю вчителів тримати це у фокусі.
  2. Стосунки важливі — міцні довірливі стосунки абсолютно необхідні для ефективного навчання і розвитку людини. Учню байдуже, що знає вчитель, якщо вчителеві байдуже на учня. Дослідження дають докази того, яку силу має мистецтво у школі: теплі довірливі стосунки, плекання контакту з дітьми — усього цього можна досягати через музику, танець, візуальне мистецтво. Треба інтегрувати мистецтво у віртуальне навчання.
  3. Контекст має значення: наш досвід, оточення, культура — це визначальні фактори, що впливають на те, як ми вчимося і розвиваємося.

Освіта побудована на системі можливостей, але ми надто довго дозволяли, щоб такі факти, як походження, соціальний статус, гендер, сімейні історії впливали на те, як ми сприймаємо дітей, як ми надаємо їм навчальні інструкції і які очікування щодо результатів маємо. Ми продовжуємо цю культуру низьких очікувань від дітей з певного регіону, соціального кола, статі тощо. Маємо перейти до концепту robust equity — міцна справедливість. Це трохи більше, ніж просто справедливість, бо справедливість — це коли людина має те, чого потребує, тоді, коли вона цього потребує. Міцна справедливість зосереджується на навмисній деконструкції інституційних привілеїв, стереотипів і упереджень. Тож я закликаю вчителів і освітян замислитись над цим і впроваджувати цей підхід на практиці.

Ще один важливий висновок досліджень — кожна окрема дитина навчається індивідуально. Це треба всім розуміти. І тут, як на мене, важливіше мати не так індивідуальний план навчання для кожного учня, як те, щоб кожен учень мав дорослого в системі школи, з ким у нього встановлений зв’язок і хто може бути ментором для нього, допомагатиме з поступом у навчанні. Маю побоювання, що речі, про які ми говоримо, першими підпадають під урізання бюджетів шкіл, а ми обов’язково будемо свідками значних скорочень в освіті. Тож маємо думати, як у цих умовах підтримувати атмосферу довіри й підтримки в усій школі — починаючи від вчителів різних предметів, закінчуючи працівниками бібліотек і кафетеріїв.


Соня Сантелісес, генеральна директорка державних шкіл Baltimore City Public Schools

Хочу поділитися досвідом проєкту «BmoreMe» — це ініціатива навчальних та позашкільних заходів, яку створили спільно педагоги та учні державних шкіл Балтимора. Вона спирається на те, що Балтимор має дуже багату історію і розмаїте середовище сьогодні, і це потребує вивчення і рефлексії. Учні, що навчаються тут, повинні відчувати себе частиною цього багатого культурного пласта й усвідомлювати власну цінність для спільноти. Справді, контекст надзвичайно важливий для навчання. Відгуки дітей на ініціативу нас дуже тішать — вони кажуть, що це справді значуща й актуальна програма навчання для них, але водночас складна, адже вимагає глибокого дослідження і занурення. Це дуже цікаво, адже коли ми думаємо про виклики в навчанні, ми уявляємо собі якісь надскладні завдання для дітей.

Насправді, навчання може бути глибоким та інтенсивним, якщо воно поєднане з актуальним контекстом для дітей — це дуже мотивує. Вчителі кажуть, що цей проєкт дає змогу поєднати особисті цілі дитини з академічними досягненнями і допомагає молодим людям вибудовувати стосунки всередині свого ком’юніті: приміром, успішні автори та письменники Балтимора зустрічаються з представниками розмаїтої емігрантської спільноти. І через такі зустрічі діти розуміють, що вони не «якісь інші», а частина певної хвилі мігрантів, які творять сьогодення Балтимора, як до них це робили інші люди.

Як розвивати відчуття безпеки і приналежності до спільноти, коли ми не можемо бути разом фізично? Це питання найбільше турбує педагогів сьогодні. Ми провели довгі години, слухаючи розповіді учнів та їхніх батьків про те, яким був для них досвід навчання під час локдауну. Можу впевнено сказати: школи, які мали міцні розвинені зв’язки зі своєю спільнотою до карантину, найкраще впоралися з дистанційним навчанням весною — діти і батьки були в контакті одне з одним, учні були активно залучені в освітній процес.

У Балтиморі навчання в школах почнеться знову з дистанційної форми, і вчителі вже просять навчити їх різних інструментів, як будувати і підтримувати стосунки з дітьми через Zoom. Від учнів ми почули, що вони дуже цінували телефонні дзвінки від вчителів — це був один з важливих каналів підтримки стосунків з дітьми, тому восени ця практика особистих дзвінків до учнів має бути більш систематизованою і прицільною. Наша мета: кожен учень під час дистанційного навчання повинен мати одного дорослого зі школи, хто дбає і турбується про нього і щодня особисто зв’язується з ним. Це велике навантаження на педагогів, але ми розуміємо важливість.

Сила стосунків вчителя і дітей надзвичайна: приміром, наша вчителька робила дуже змістовні та наповнені онлайн-уроки для дітей. І попри те, що існує упередження, ніби діти мігрантів зазвичай гірше залучені до занять і не здатні сприймати новий матеріал, показники її учнів спростовують це. Це сила того, що навчальний матеріал поєднується з довірливими стосунками. Навіть більше, ця педагог була настільки вправна в онлайн-викладанні і поясненні через діджитал-інструменти, що ми запропонували їй викладати в багатьох класах у місті саме новий матеріал. Тоді як інші вчителі приєднувалися до роботи з класом пізніше і забезпечували роботу в малих групах.

Такий підхід вимагає нового розуміння, що таке шкільний день і яка роль вчителя в цьому процесі. Моя 11-річна донька запитала мене: «Відколи це викладання перетворилося просто на те, що вчитель постить завдання, ми його робимо, а він виправляє помилки і повертає роботу?» Це неприйнятно. У деяких школах одна година синхронного навчання через Zoom на день вважалася мало не максимумом — і це також неприйнятно.

Ця пандемія подарувала нам, як би жахливо це не звучало, можливість перезавантажити наше уявлення про школу, її структуру та наповнення.

Залишити відповідь