Вітання! Я — головна редакторка Освіторія.Медіа. Якщо ви з нами давно, то певно знаєте: читання — одна з чільних тем у фокусі видання. А тепер про книжки буде ще більше, бо протягом року я вивчаю дитячу літературу та читацьку грамотність у Великій Британії. Тож ділитимусь досвідом, практиками та відкриттями у блозі про читання.До війни я була 100-процентною містянкою. Нині в мене коза, кури, город. Діти, які зростали на асфальті, сприймають нове життя як круту пригоду.
«Шоковані й засмучені» — з таким заголовком видання The Guardian пише про результати опитування щодо читання дітей для задоволення у Великій Британії. Щороку National Literacy Trust — провідна британська неурядова організація, що займається промоцією читання, публікує дані про читання дітей та молоді віком 8–18 років. Цього року трохи більш ніж 34 % британських дітей відповіли, що отримують задоволення від читання у свій вільний час. Саме ця цифра «шокує та засмучує» вчителів і батьків, адже це найнижчий показник за всі 19 років існування опитування. На додачу, діти стали читати рідше: якщо минулого року 28 % британських дітей сказали, що читають щодня, то цього року їх трохи більше ніж 20 %.
Українські показники дитячого читання також не тішать. Дослідження читання під час війни, яке провели минулого року, засвідчило: 16 % українських дітей віком 6–17 років читають книжки «щодня або майже щодня». На запитання, що люблять робити діти у вільний час (і тут можна було позначити багато варіантів улюбленого дозвілля) 25 % обрали серед інших занять читання книжок. А от що справді мене непокоїть, то це показник примусу до читання: 39 % дітей відповіли, що читають для власного задоволення, 28 % — читають, бо «задали у школі або змушують батьки», ще 30 % — «і для задоволення, і змушують». І тут маю наголосити: у цих даних мене засмучують саме дорослі, які досі вважають, що через примус, вказівки чи покарання можна розвинути в дітях любов до читання. Тож далі наведу 5 бар’єрів, що відділяють наших дітей від книжок. І всі ці бар’єри збудували ми, дорослі. Тому краще вже нам братися до руйнування цих перепон.
Бар’єр № 1:
дорослий у телефоні
Так-так, саме дорослий у телефоні стає першою непробивною стіною між дитиною і книжкою. Бо якщо батьки цілий вечір скролять телефон, то годі чекати, що дитина в цей час сяде читати. Навіть якщо дорослі придбали всі найцікавіші дитячі книжкові новинки. Навіть якщо батьки самі читають для власного задоволення перед сном. А все тому, що читання вашої дитини починається у вас на колінах.
Як зруйнувати цей бар’єр?
Ось проста вправа, яку ми, студенти курсу читацької грамотності, отримали як домашнє завдання. Називається «24 години читання»: протягом доби ми мали занотовувати усе, геть-геть усе, що ми читали протягом дня: і новини, і рекламні бігборди на дорозі, і рецепт пирога, і звісно соцмережі та книжки. Проведіть цей маленький експеримент, але будьте чесними з собою: запишіть окремим пунктом у цьому списку кожен раз, коли рука механічно скролила стрічку, а очі несвідомо бігали рядками постів у соцмережах. Ви здивуєтесь, повірте! І це вражає більше, ніж сумарний екранний час, який показує вам ваш смартфон. Аналіз прочитаного за день підкаже, яке читання для вас є суттєвим, необхідним для роботи чи задоволення, а яке є просто механічним, поверховим, а часто — пожирачем часу, який можна щодня зарезервувати для читання з дитиною. І так, повторюсь: читання вашої дитини починається у вас на колінах.
Бар’єр № 2:
гонитва батьків за прочитаними сторінками
Тут теж потрібна чесність із собою: скільки разів у книжковій крамниці ви гортали красиву книжку-картинку з розкішними ілюстраціями і кількома реченнями на сторінці, а потім купували своїй дитині черговий томик-товстунець. Бо ж у книжці має бути багато тексту, багато сторінок, інакше — що там взагалі читати? Але ж читання — це не перегони, не рекорди, не про «хто більше»! Читання — це про смакування тексту, про слово і зображення, про розглядання, обговорення, розмірковування над прочитаним. А все це найкраще розвивати саме через короткі історії.
Як зруйнувати цей бар’єр?
Я переконана: шлях до задоволення від читання лежить через книжки-картинки. І це не тому, що я люблю короткі тексти і багатозначні ілюстрації. А тому, що книжки-картинки як окремий жанр дитячої літератури найкраще надаються до розвитку всіх рівнів читацької грамотності дитини — від візуального «зчитування» аж до розпаковування всіх підтекстів історії. І в цьому переконанні я спираюся до сотні наукових статей і досліджень, які можна тут цитувати. Але краще одразу до справи: на окремій полиці на рівні очей дитини поставте красиві коробки і наповніть їх різними за темами книжками-картинками. Але так, щоб дитина бачила обкладинки книжок і могла легко обрати ту, яка до душі саме цього вечора. Далі, вмостіться зручніше — краще між подушок, під пледом і з чашкою гарячого і запашного, і повільно (так-так, саме повільно) читайте і обговорюйте з дитиною все: обкладинку книжки, її форзаци (оті розвороти, що без слів, але часто зі смисловими малюнками), кожну дрібничку на ілюстрації (у хорошій книжці-картинці немає випадкових малюнків). Пробуйте читати діалоги по-черзі або різними голосами. Згадуйте, чи було щось подібне з цієї історії у вашому житті. Запитуйте в дитини її думку, її почуття, передбачення, що може статись на наступній сторінці. За вечір ви прочитаєте одну книжку, де текст буде зовсім короткий, проте ви закладете фундамент для усвідомленого читання вашої дитини. А далі головне дотримуватись ритуалу читання щовечора:)
Бар’єр № 3:
біологічний і читацький вік дитини не збігаються
Поясню на прикладі: дитина — затятий читач і у 7–8 років сама читає «Хроніки Нарнії» чи «Гаррі Поттера». Звісно, такій дитині може бути нецікаво читати, скажімо, серію книжок про Паддінгтона. А буває навпаки: дитині 9 чи 10, а її читацький вік — умовних 7 років. І якщо батьки купують книжки, орієнтуючись лише на біологічний вік дитини, то між нею і книжкою виростає буквально нездоланний бар’єр: вона не може осягнути текст, продертися крізь складність і довжину речень, зрештою, кидає книжку, бо «не цікаво».
Ось кілька кроків, як перевірити, чи книжка відповідає читацькому віку дитини:
➜
Синтаксична складність тексту: речення довгі та складні? Чи може ваша дитина прочитати і зрозуміти складнопідрядні речення? Чи сама в щоденному мовленні вживає такі конструкції?
➜
Словниковий рівень: у тексті вживаються прості й зрозумілі слова чи складні абстрактні поняття? Чи є в тексті специфічна лексика, терміни? Чи будуть ці слова зрозумілими вашій дитині?
➜
Ідейна складність: чи будуть концепції та ідеї в тексті зрозумілими дитині? Чи має вона достатньо загальних міжпредметних знань для розуміння цього тексту?
➜
Когнітивне навантаження: якого рівня висновків та аналізу потребує цей текст? Чи зможе дитина робити ці висновки самостійно й обґрунтовувати їх?
Як зруйнувати цей бар’єр?
В ідеалі — знайти книжки, що і за складністю тексту, і за тематикою та інтересами відповідатимуть читацькому вікові дитини. Якщо не вдається, є простий вихід: читати паралельно дві книжки. Одну читатиме вам дитина: це мають бути книжки «до снаги» — не надто прості, але й не заскладні для її рівня. А ви читатимете дитині книжку, яка їй подобається за темою та відповідає захопленням і біологічному віку. Таким чином ви паралельно будете підтягувати читацький рівень і підживлювати її інтерес до читання. Наприклад, ми із сином паралельно читаємо дві книжки про футбол: він мені читає динамічний комікс про відомого футболіста, а я йому читаю досить складний нон-фікшн про історію футболу, де є багато специфічної термінології, дат та власних назв, які потребують додаткового пояснення. Я завжди собі нагадую: кожна книжка для дитини повинна бути зоною найближчого розвитку: занадто простенька історія може занудити дитину, а занадто складна — зовсім відбити мотивацію читати.
Бар’єр № 4:
«Не цікаво!»
Як часто я чую від батьків нарікання: «Моїй дитині не цікава жодна книжка!» Далі зазвичай іде довга і розпачлива промова про те, які різні книжки дарували дитині бабусі-дідусі, хрещені та рідні батьки, а дитині просто «не цікаво». Тут, звісно, варто просто написати: дивіться попередні три пункти, можливо відповідь там:) Бо кожен бар’єр окремо або всі вони вкупі могли спричинити таку реакцію дитини на книжки.
Як зруйнувати цей бар’єр?
Якщо ви впевнились, що здолали попередні перепони, час малювати «читацьку річку»!
Хоча, не обов’язково річку: це може бути потічок, стежка, драбина, велодоріжка, головне — обрати візуальний образ, що символізуватиме шлях читача. Коли таке завдання нам дали після першого семінару з читацької грамотності, у мене в уяві зринула залізнична колія, бо все своє дитинство я прожила біля маленької залізничної станції. А вправа така: пригадати книжки вашого дитинства, які вам запам’ятались, які вплинули на вас, герої яких досі з вами. І тоді на одному березі вашої річки позначити ці книжки, а навпроти них — події у вашому житті, коли ви цю книжку читали: може якраз пішли в перший клас? Чи саме тоді народився ваш брат? Спершу буде складно, знаю по собі, але щойно ви поринете у спогади, ваша річка наповниться новими читацькими саморефлексіями і несподіваними деталями: місце, де ви любили читати, звуки, які чули, можливо навіть пригадаєте запахи свого дитинства. Повірте, вправа дуже терапевтична.
Обов’язково залучіть дітей до створення вашої річки: так ви покажете їм, як поступово ставали читачем. Відома британська освітянка й експертка з читання Ніккі Гембл радить цю вправу вчителям, а також як окремий шкільний проєкт, коли кожна дитина зможе поділитися своєю читацькою історією.
А як щодо «не цікаво»? — скажете ви. Якщо дитині не цікава жодна книжка, чому б не створити «річку не-читання»: аналізувати помилки і провали — шлях до успіху. Допоможіть дитині пригадати, які книжки їй не сподобались і чому? Які книжки були просто нудними, а які — складними чи незрозумілими? Що відбувалось у шкільному та позашкільному житті дитини в цей час? Упевнена, така рефлексія про не-читання оприявнить несподівані відкриття. Щонайменше, ви зможете скласти список книжок, зовсім протилежних за жанрами та темами, і почнете шукати нові читацькі шляхи.
Бар’єр № 5:
шкідливі стереотипи про читання
І це знову про дорослих: ми часто є носіями дуже шкідливих читацько-деструктивних стереотипів. Наприклад, «дочитувати почату книжку». Або «не читати паралельно кілька книжок». Або «читати класику, бо все решта — то не література!» Ну, ви зрозуміли, про що я:) Оці всі читацькі шори варто негайно зняти з себе і з наших дітей. Адже читання — це простір свободи, насолоди і пізнання.
Як зруйнувати цей бар’єр?
Дуже просто: французький письменник та викладач літератури Даніель Пеннак написав цілу книжку про права читача. Якщо коротко, то ось 10 прав читача, і ви та ваші діти маєте їх знати:
- право не читати
- право пропускати
- право не закінчувати книжку
- право перечитувати книжку
- право читати будь-що
- право переплутати події у книжці
з реальним життям - право читати будь-де
- право занурюватися в книжку
- право читати вголос
- право мовчати про книжку
Цей перелік прав читача висить над моїм робочим столом. Він висить в університетській бібліотеці. Чому б не повісити його у класі чи вдома? Чому б не доповнити його вашими читацькими правами. Я від себе додаю: читання — не покарання. І це не право, це читацький закон.
