Андріївські вечорниці — чудовий спосіб розповісти дітям про давні традиції нашого народу та особливості життя наших предків. Яку роль під час вечорниць виконувала старша жінка? Чому дівчата вишивали та що означали намальовані вуса під час кусання калити? Пропонуємо пояснити дітям традиції святкування Андрія та разом підготуватися до вечорниць у школі.
У кого відбувались вечорниці?
Святкування зазвичай відбувалися в домі старшої жінки. Раніше це могла бути вдова або рекрутка. Вона наглядала за молоддю, і батьки спокійно відпускали своїх дітей на вечорниці до неї. Звісно, жінка не завжди була суворою до молодих людей, і могла заплющити очі на деякі їхні пустощі.
Щоб віддячити господині, хлопці та дівчата допомагали їй по господарству і залишали смаколики після святкувань.
Дівчата збиралися на вечорниці раніше, щоб разом приготувати частування. Жінка вчила їх готувати, а також вишивати чи прясти. Ось чому під час сучасного проведення вечорниць у школі за сценарієм свята дівчатка часто вишивають.
Хлопці ж приносили на вечорниці різні смаколики: горіхи, пряники чи інші солодощі.
Також старша жінка часто повчала молодь, давала їм життєві поради. У неї можна було розпитати те, про що не вдавалось поговорити з матір’ю.
В одній хаті могло зібратись від 5 до 15 дівчат і до 20 хлопців. Молодь гуртувалася за віком. Наприклад, 17–18 років та окремо діти до 16 років. Дівчата трималися своїх сіл або громад. А хлопці могли приходити й до інших, якщо домовлялися з парубками тих громад.
Вечорниці відбувалися пізно ввечері. Тож по закінченню хлопці проводжали дівчат додому.
Під час шкільного святкування роль господині може виконати вчителька. Вона може розповісти про давні традиції, пояснити різні повір’я. А щоб трішки осучаснити вечорниці, поради та повчання було б чудово давати більш актуальні для сучасних школярів.
Як розважались на Андрія?
Окрім допомоги господині по дому та навчання, молодь також розважалась. Традиційно були співи й танці. Але також вечорниці — це час, коли молодь ділилася фольклором. Хлопці й дівчата переповідали одне одному легенди, небилиці, страшилки.
Тож до шкільного святкування також можна внести цю традицію, пояснивши учням, що раніше саме таким чином поширювалася народна творчість. Жанри фольклору варто підібрати залежно від віку дітей, щоб їм було легко запам’ятати та зрозуміти їх.
Під час вечорниць хлопці зазвичай вдавалися до бешкету. Вони могли зав’язати двері, щоб дівчата не могли вийти з хати, облити їх водою або налякати. Якщо батьки не відпускали дівчину на вечорниці, хлопці мастили їм вікна сажею, затягували воза на дах або снували нитками подвір’я. Саме в цей вечір не можна було карати хлопців за пустощі, вони їм дозволялись.
І, звісно, були ворожіння. У ніч перед святами дівчата ворожили, щоб дізнатися, чи вийдуть заміж наступного року, звідки прийде їхній наречений та чи буде в них щаслива доля.
Для молодших школярів варто влаштувати ворожіння, що принесе більше сміху та розваг. Старшим можна детальніше пояснити їхню суть та чому наші предки вдавалися до таких передбачень.
Зазвичай хлопці заважали дівчатам під час ворожінь. Вони могли робити це заради сміху. Або якщо хлопцю подобалась конкретна дівчина, і він хотів, щоб ворожіння вказало на нього.
Навіщо кусали калиту?
Калиту традиційно пекли дівчата. Кожна з них мала взяти участь у приготуванні, тож тісто місили по черзі — від найстаршої до наймолодшої. Іноді його робили на відварі любистку, щоб хлопці любили.
Калиту робили солодкою, додавали мед, сушені вишні чи родзинки. І пекли так, щоб було важко вкусити.
Якщо в класі є учень чи учениця, які люблять готувати, можна запропонувати їм випекти калиту для шкільного святкування. Це додасть особливої атмосфери вечорницям і допоможе мотивувати школярів до організації свята.
Під час вечорниць калиту тримав Пан Калитинський. А молодь намагалася відкусити її шматочок, осідлавши коцюбу — залізного прута для вигрібання жару з печі. Коцюба символізувала коня — людина «їхала» кусати калиту. Звісно, це було потрібно зробити без допомоги рук.
Традиції кусання калити могли відрізнятися. Наприклад, десь було достатньо дотягнутися до калити та відкусити шматочок. А десь при цьому ще потрібно було не засміятися. І вважалося, що якщо молодий хлопець не стримав сміху, то він пустосміх і ще не готовий до одруження.
Тим, хто не зміг відкусити калиту, малювали вуса сажею або сметаною. Це також було частиною розваги, супроводжувалося сміхом та жартівливими примовками.
Проте якщо в класі є чутливі діти, які можуть засумувати через намальовані вуса, вчитель може навмисно також не вкусити калиту, щоб підтримати таких школярів.
У кінці святкування калиту знімали та ділили між усіма гостями.
Уникаємо шароварщини
Щоб під час святкування ненароком не вдатися до так званої шароварщини, варто зосередитися на змісті, а не формі. Саме тому важливо пояснити школярам суть українських традицій.
Розкажіть учням, навіщо молодь збиралася на вечорниці: що це була можливість весело провести час, коли закінчились роботи у полі, а також шанс познайомитися та знайти собі пару.
Поясніть, що суть такого зібрання була не в застіллі й танцях. Частування не обмежувалися борщем та салом, на вечорницях була також пшоняна каша, печена капуста, смажена риба, грибна юшка. А певні страви були традиційними. Наприклад, вареники, в яких можна було заховати різні начинки для ворожіння.
Зображення із сайту Музей Івана Гончара
Окремо варто звернути увагу на вбрання. Покажіть учням зображення традиційного одягу різних регіонів. Запропонуйте намалювати той, що сподобався найбільше, та одягнутися на вечорниці у схожому стилі.
Поясніть, що заміжні жінки покривали голову очіпком та хусткою, а молоді дівчата прикрашали волосся стрічками та обручами з підвісками, а на свята — вінками з барвистих квітів. А ось заміжні жінки вінків не носили.
У хлопців штани не обов’язково були широкими. Вони підперезувались поясом (у деяких регіонах широким шкіряним) або шнурком. Сорочки могли бути з пишними рукавами або прямими, з комірцем-стійкою та відкладним.
Проведення вечорниць у школі — це можливість дізнатися про давні традиції та культуру наших предків. Важливо ділитися з дітьми автентичним і пояснювати їм суть таких святкувань. Щоб вони не просто відтворювали виставу, а вивчали історію українського народу.
