Глобальна коронакриза для освіти стала великим прискорювачем: навчальні онлайн-інструменти, що досі розвивались, у 2020 році отримали поштовх до негайного застосування. Як впоралася школа та недержавні освітні установи? Що найкраще працює в дистанційній освіті та чи зможуть онлайн-інструменти замінити вчителя, наставника, ментора? Про все це йшлося на панельній дискусії щорічної конференції Synergy 2020, яка цього року відбулася в онлайн-форматі. Ми записали для вас найцікавіші тези від Анни Сидорук, операційної директорки ГС «Освіторія», та Миколи Вороніна, керівника школи цифрового дизайну IT STEP University.
Чим став 2020 рік для освіти?
Анна Сидорук, операційна директорка ГС «Освіторія»
Карантин у зв’язку з COVID-19 — це суцільне випробування для освіти. Він оголив суспільний нерв і показав усі складнощі, але й дав поштовх для позитивних змін. ГС «Освіторія» і до карантину мала проєкти, що «жили» виключно в онлайн: маю на увазі іLearn — безкоштовну платформу з підготовки до ЗНО. Лише за перший місяць карантину приріст відвідувачів на ній був такий самий, як за весь попередній рік — понад 40 тисяч користувачів.
Для українських шкіл COVID-19 став шаленим викликом: за даними опитування Державної служби якості освіти, лише 18% українських вчителів змогли якісно організувати дистанційне навчання. Тоді як 40 % надсилали дітям параграфи підручників та завдання для самостійного опрацювання. Для решти дітей карантин перетворився на додаткові канікули. Педагоги, яким вдалося організувати якісне дистанційне навчання на карантині, працювали по 16–18 годин на добу, адже підготовка одного онлайн-уроку забирає вдвічі-тричі більше часу і зусиль. Саме тому весною 2020 року і з’явилася Всеукраїнська школа онлайн на телебаченні. Це був такий собі вогнегасник, що вчасно допоміг забезпечити доступ до освіти всім українським учням.
Зараз ВШО стартувала вже як національна відкрита онлайн-платформа, яку ГС «Освіторія» реалізує на запит держави, і це безперечно важливий крок для України. До слова, освітні супердержави, в яких вже давно були такі платформи, а вчителі мали досвід роботи в онлайні, значно легше подолали виклики карантинних обмежень у навчанні.
Микола Воронін, керівник школи цифрового дизайну в IT STEP University
Будь-яка криза — це можливість. Коли ми створили IT STEP University, то вже ламали парадигму освіти: у нас і навчання, і практика відбуваються так, як у реальному житті. Ми розуміємо, що YouTube, Prometheus, Coursera вже дають знання, які треба прочитати або переглянути, проте вони не дають практики і спілкування з менторами. Тому ми від початку запровадили це в навчання: ми не читаємо лекцій, у нас студенти одразу малюють, створюють дизайни, проводять user-інтерв’ю.
Далі прийшов COVID-19, забрав у освіти офлайн. Тоді ми ввели командну практичну онлайн-роботу, де є проджект-менеджери, розробники, дизайнери, бізнес-аналітики. Ці люди збираються в команду та працюють над реальним проєктом. Упродовж цієї роботи вони і прослуховують лекції на різних ресурсах, і читають відповідну літературу, і мають зв’язок з менторами. Таким чином, на зустрічах ментор обговорює з командою їхню спільну роботу. Це значно ефективніше, ніж начитувати лекції онлайн в екран комп’ютера.
Що є найбільшим викликом онлайн-навчання?
Анна Сидорук, операційна директорка ГС «Освіторія»
Найбільшим викликом для вчителів у роботі в онлайн-форматі є мотивація учнів та їх залученість. Що тут точно працює? Відчуття спільноти та контакт між дітьми — це треба постійно підживлювати, щоб діти знали, що їхнє шкільне життя триває. У Новопечерській школі вчителі кожен ранок починали з кількох хвилин неформального спілкування: діти ділилися своїми емоціями, настроєм, показували своїх домашніх тварин чи улюблені іграшки. Діти повинні мати можливість розповісти одне одному, що в кого на душі, чим вони живуть, що відбулося хорошого, що бентежить.
Звісно, вчителям також надзвичайно складно проводити всі уроки перед екраном — це виснажує, не дає змоги ділитися енергією. Тому шкільне онлайн-навчання, яким би воно не було, не зможе витіснити офлайн: жодна сучасна платформа чи найкрутіший навчальний додаток не замінить живого вчителя, який мотивує та надихає до пізнання. Цифрові інструменти можуть лише доповнювати — робити навчання більш персоніфікованим, цікавим, ефективним.
Микола Воронін, керівник школи цифрового дизайну в IT STEP University
Найбільша проблема онлайн-формату навчання — це практика і персональна робота зі студентом. У нашому навчальному закладі група обмежена 14 студентами — це та кількість людей, з якою викладач може впоратися. Для практичних робіт така група ділиться навпіл. В онлайні це було дуже складно: ти не бачиш їхні екрани, не розумієш, що робить кожен студент. Спершу ми запровадили окремий чат в Telegram, куди студенти скидали скріншоти з виконаними невеличкими завданнями. Так викладач міг відстежувати поступ у роботі кожного студента.
На щастя, зараз GoogleMeets вже надає multiple sharing — студенти можуть показувати свої екрани викладачеві, і це значно полегшує та пришвидшує роботу. Але коли ми працюємо разом в одній кімнаті невеликою групою, я можу приділити всю свою увагу по черзі кожному студенту, дати пораду, підправити мікромоменти, і це все швидко та ефективно. Власне, цим живий викладач і відрізняється від мільйона онлайн-туторіалів, які можна знайти в мережі — ментор працює зі студентом персоналізовано.
Як відрізнити якісний навчальний онлайн-контент від посереднього?
Анна Сидорук, операційна директорка ГС «Освіторія»
Слід найперше розрізняти суть та форму: Барбара Оуклі, яка також є спікеркою цієї конференції, записала свій курс «Learning How to Learn» на домашню камеру просто в себе вдома, а оператором був її чоловік. Тож попри відсутність професійної студійної зйомки та складної графіки, це фантастично крутий і корисний продукт, який має шалену популярність серед слухачів Coursera по всьому світу. Для вартісного онлайн-контенту потрібно, щоб збігалися кілька факторів: цінність та актуальність інформації, яку викладають, професіоналізм автора та його харизма.
У роботі над проєктом Всеукраїнська школа онлайн ми з командою забезпечуємо 8 фільтрів перевірки кожного відеоуроку, щоб він відповідав державному стандарту. Вчитель створює урок, потім його перевіряють методисти, літредактори, консультанти з інклюзії від ЮНІСЕФ, державні експерти. Уявіть, скільки це роботи та часу. Але ми самі вирішили, що контент на загальнонаціональній навчальній платформі має бути найвищої якості: він має враховувати потреби всіх груп нашої аудиторії.
Інший тренд сучасності — швидкий контент, який твориться моментально. Звісно, він не має жодних перевірок, а одразу потрапляє до користувачів мережі. Тут важливо звертати увагу на розробника такого контенту — чи достатньо в нього експертизи та досвіду.
Микола Воронін, керівник школи цифрового дизайну в IT STEP University
Під час вибору навчального онлайн-контенту раджу своїм студентам, по-перше, звертати увагу на рейтинг та кількість переглядів. По-друге, важлива якість оформлення. Ми — дизайнери, тому зважаємо на форму: якщо людина не вміє оформити свій продукт, то навряд чи зможе навчити вас робити хороший дизайн. По-третє, це рекомендації людей, які вже пройшли певний курс. Своїм студентам ми даємо шорт-лісти, на кого варто підписатися в Instagram, на Behance і YouTube. Це дає певну базу, а далі система рекомендацій пропонуватиме класний якісний контент.
Подібні кризи можна назвати природним відбором: з кожним поколінням бачимо, що люди стають сильнішими та розумнішими. Працювати будуть ті, хто швидко адаптується та вчиться нового. Сучасні діти вже з 8 років знімають відео у TikTok, і цей контент набирає тисячі переглядів. У цифровій освіті контент має іти до студента: нове покоління треба вчити там, де їм зручно, цікаво і за допомогою тих технологій, що є близькими для них.
