Зображення: futurama
У Києві наклала на себе руки студентка з Туркменістану, яка вчилася в Національному медичному університеті ім. Богомольця. Прокуратура підозрює, що до такого вчинку дівчину міг довести конфлікт у виші, де від неї нібито вимагали хабар. В університеті ж заявляють, що студентка була відрахована через порушення міграційного законодавства. Чи справді в українських вишах існує проблема корупції? Зібрали три історії студентів, які розповіли про свій досвід.
Володимир Коваль
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
У 2015 році, коли я навчався на першому курсі філософського факультету КНУ ім. Шевченка (напрямок «Політологія»), з’явилася ідея зробити проект журналістських розслідувань у рамках університету.
Логіка була така: університет — це маленька модель держави, а отже за допомогою публічності та інтернету тут можна будувати власне громадянське суспільство.
Ми тоді вирішили, що корупція буде основним напрямком. Брали за приклад «РосПил» Олексія Навального, він тоді ще не був мейнстрімом, не був дуже відомим в Україні.
Це був просто соціальний експеримент. У його рамках студентів умовно можна було поділити на чотири групи.
Перша — ті, хто підтримував і активно стежив за розвитком подій. Друга — ті, хто чув, але був байдужим до університетського життя в цілому. Третя — ті, хто чув і жив університетським життям, але не підтримував. Тобто ті, хто зазвичай каже в таких випадках: «Краще б вчилися». Четверта — ті, хто взагалі нічого не чув про розслідування.
Серед викладачів теж були ті, хто підтримував, хто не підтримував і хто залишався байдужим.
Багато викладачів писали нам анонімно — розповідали про проблеми на кафедрах.
Хтось займав жорстку позицію. Наприклад, викладач історії філософії за нашої відсутності замість лекції всьому потоку розповідала про те, чому ми — це погано.
Адміністрація ж спочатку намагалася домовитися з нами, потім стала шукати методи, щоб нас позбутися. У результаті мене та інших студентів, які мали сосунок до проекту, відрахували. Офіційна причина — не склали сесію.
Ситуація була не дуже зрозуміла. Ми не склали один предмет — історію зарубіжних поличних вчень. Тоді якраз проходили вибори ректора університету. Думаю, зайві проблеми нікому не були потрібні. У підсумку на комісії — два голоси проти одного за наше відрахування.
Родичам, звичайно, було неприємно. Про моє відрахування вони дізналися з новин. У цілому поставилися з розумінням. Правда, батько досі періодично цікавиться, чи не надумав я отримати вищу освіту.
Це хороший досвід. Веселий був час. Ні про що не шкодую.
Іван
(ім’я змінено)
Харківський державний університет харчування та торгівлі
В університеті існують «розцінки» на іспити, заліки, курсові та дипломні роботи. Якщо хочеш нормально закінчити — плати. Починаючи від 200-300 грн за заліки і закінчуючи 5000 грн за дипломні роботи. Може, звичайно, є і більше, але я про таке не чув.
Спочатку намагався до цього звикнути, але з часом мені набридло, вирішив якось вплинути.
Умовляв одногрупників на протест. Усі погодилися, що це ненормальна ситуація. Але перейти до активних дій зважилися лише троє.
Ми почали говорити з викладачами про те, що не братимемо участі в цих «іграх». Вони відповіли, що це наше право. Спочатку ми почали отримувати незаліки, потім — «двійки» на сесії. Справа дійшла до перескладання, хоча ми справді добре готувалися і мінімум «трійку» заслуговували. Але якщо викладач захоче, він знайде причину поставити тобі низький бал.
Тим часом батьки насідали й казали, що не можна «вилетіти» з університету. Мої друзі, які спочатку відмовилися платити, теж вирішили, що простіше змиритися із ситуацією. Урешті-решт ми знову почали робити те, що від нас вимагають.
Просто без диплома у нас в країні важко. Роботодавці вимагають наявність вищої освіти. Доводиться миритися із системою. Навіть не знаю, як її можна подолати. Здається, це нереально.
Сергій
(ім’я змінено)
Дніпровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна
За час навчання я зрозумів, що в студента завжди є вибір — платити чи ні. Як це відбувається на практиці? Наприклад, студенти отримують завдання, скажімо, курсовий проект. Призначають дедлайн — через два місяці.
Час іде. Коли приходиш на консультації за розкладом, викладач усім своїм виглядом дає зрозуміти, що якщо ти вирішив робити самостійно, то вже давай сам усе розумій і вичитуй, як такий розумний. Тобто позиція викладача — тільки критикувати і говорити, де подивитися відповіді на запитання, що виникли.
У результаті ти витрачаєш тижнів зо два по 3-5 годин щодня (а можливо — і набагато більше часу) на вивчення необхідної літератури і робиш сам. Або ж чекаєш, коли староста або «спеціальна людина» дізнається ціну питання у викладача віч-на-віч.
Тобто або витрачай багато часу й сил і, можливо, викладач поставить тобі за старання (але це не точно), або плати гроші — 200-800 грн. Залежить від того, за що — контрольна робота, залік, курсова.
«Спеціальна людина» зазвичай визначається сама собою на початкових курсах. Тобто хтось пробивний на другому курсі підійшов до викладача вирішити ситуацію, і аж до випуску з університету все вирішувалося через нього. А що не через нього, то через старосту групи.
Так, це корупція. Але вибір є завжди. Ціна — або час, або гроші.
Усі викладачі, керівництво, студенти — у курсі. Завідувачі кафедр або «в долі», або (в окремих випадках) не здогадуються, що відбувається, або просто закривають очі на все.
Які висновки я зробив? Усе можна вивчити і скласти своїм розумом. Було б бажання. А почнеш боротися із цим — тебе відрахують. Або доведуть до граничних термінів і знімуть зі стипендії. Загалом, важелів тиску вистачає.
А що ти можеш зробити? Думаю, якщо піти до ректора, то нічого нового він від нас не дізнається. Справу замнуть, або ж усе виллється у відрахування через невиконаний навчальний план. Мовляв, не склав те, не склав це — відрахований.
І ти вже не доведеш, що упереджене ставлення до тебе було через те, що ти підняв тему корупції. Нікому не потрібні зайві проблеми. Тому ніхто й не бореться із цим. Максимум — обмежуються обуренням у студентському оточенні.
