Зазвичай студентів звинувачують у безвідповідальності, викладачів — у сухому викладанні, а адміністрацію — у бездіяльності. Але чи це основні проблеми наших університетів?

У рамках Форуму видавців у Львові провідні освітяни України обговорили проблеми вишів та вектор їхнього руху. Пропонуємо відповіді на основні запитання дискусії.

Myhajlo-Krikunov1

Михайло Крікунов, декан Київської бізнес-школи

Українські університети стоять. Звичайно, їм характерні територіальні розширення та ремонти приміщень, але ідейно вони не розвиваються.

Освітні світові лідери теж мають не менше проблем, ніж ми. Нещодавно іноземні дослідники опублікували звіт, у якому підтвердили, що студенти американських університетів протягом перших трьох років навчання не збільшують свого інтелектуального потенціалу. Це стосується і добре відомої Ліги плюща.

Десять років тому я проводив дослідження щодо університетських ролей. Загалом їх вийшло одинадцять. Опитування серед моїх колег з усієї України довело, що ми задовільно виконуємо лише дві функції: індоктринацію, а також є соціальними камерами схову.

Найпоширеніше слово серед деканів та викладачів усіх факультетів — «діти». Ми маємо хибну ідеологічну установку.


«Педагогіка повинна залишитись у школі. Ми не даємо підліткам зрозуміти міру відповідальності за своє життя, вчинки та поведінку».


Університет — це місце, де повинен  відбуватися діалог. Але українські викладачі — наче в кріпацтві.  Вони не можуть рухатись поза межі акредитацій. Це треба змінювати терміново. На жаль, Міністерство освіти і науки не шукає нового вектора для розвитку.

Нині єдиний шлях до змін — створення нового англомовного університету, де всі посади будуть на відкритому й незалежному міжнародному конкурсі.

YAroslav-Prytula2

Ярослав Притула, декан факультету прикладних наук Українського католицького університету

Спостерігаємо цікавий тренд: університети втрачають стіни. Вони — вже не єдине місце, де тепер здобувають вищу освіту. І тут мова не лише про онлайн-курси.  Я маю на увазі в цілому набуття навичок, потрібних у сучасному житті. Часто університети не можуть їх забезпечити.


«Працедавці не дивляться на оцінки в дипломі, тому він втрачає той зміст, який мав колись. Сьогодні ми більше дивимося на те, як людина спілкується, що пише на Facebook-cторінці, чи вчасно приходить на співбесіду».


Те саме можна сказати і про менторів. Кого б ви хотіли бачити викладачем? Людину, яка може показати свій диплом?  Чи  того, хто може забезпечити студента доданою вартістю? Це складно, бо багато моментів регулює держава. Але тренди швидко змінюються, і це відчувається.

Sofiya-Opatska1

Софія Опацька, декан і засновник Львівської бізнес-школи Українського католицького університету

Наукові дослідження свідчать, що у 2028 році 40% випускників університетів  повинні будуть самі створити для себе робочі місця чи навіть професії. Компанії просто не матимуть змоги брати всіх спеціалістів.

Як ми готуємо до цього молодь? У кращому випадку запрошуємо організації до себе та запитуємо, які випускники їм потрібні. Але часто навіть вони не можуть нам допомогти.


«У майбутньому виживуть університети, які навчатимуть молодь щось створювати, вигадувати. У цьому полягатиме додана вартість випускників у середовищі та суспільстві»


В університети вступають діти, які ще перебувають у пошуку. Ми не в Ізраїлі, де вчитися йдуть після армії та gap year. Під час навчання там активно дискутують з викладачем, бо всі вже мають життєвий досвід. До нас же приходять 16-17-річні діти, які думають: «Можливо, це непогано. Я придивлюся».

Ми також не можемо нічого запропонувати після першого року навчання, якщо студенту не підходить факультет чи програми. Доводиться тягти їх нещасливими до четвертого курсу. У кращому випадку вони можуть змінити лише магістерську програму.

YEvgen-Nikolayev2

Євген Ніколаєв, доцент кафедри політичної економії КНЕУ ім. В. Гетьмана, науковий редактор policy paper «Вища освіта в Україні: порядок денний для реформ»

В Україні — шалений розрив між різними позиціями стосовно одного й того самого аспекту університетського життя. Колись у 10% студентів була мотивація вчитися, інші або хотіли одержати диплом, або їх приводили батьки.

Останній рік-два в дітей зникла мотивація взагалі.

Офіційні вимоги до викладача сьогодні: звання доцента, докторська дисертація, звання професора.  Реальні вимоги, які ставлять студенти, нікого на практиці не обходять. А дітей цікавлять: досвід, способи викладання та світогляд.

Ці питання потребують усвідомлення, рішень і пошуку. Необхідна зміна підходу до менеджменту університету.

YEgor-Stadnyj2

Єгор Стадний, аналітик Центру CEDOS

Університети — це рибалки, що сидять на березі ставка. З кожним днем там все менше і менше води та риби. Так, досі є рибалки, які ловлять величезну щуку. Однак малька ніхто не вирощує і не хоче запускати його у ставок. Звісно, щука поступово зникає.

Більшість проблем вищої освіти створюють і вирішують ще в школі, тому наступні п’ять років нам залишається лише спостерігати.

Ми побачили, що півтори тисячі найкращих випускників шкіл не обирають українські виші.

Мої колеги вже згадували додану вартість. Є великі престижні навчальні заклади, які ловлять щуку, а потім просто випускають її без умовних обладунків. Словом, це не бойова щука. Середні університети ловлять середню рибу, і з неї виростає великий морський окунь. Навіть у ненайкращому державному виші можна додати вартості. Можливо, це й не дотягує до стандартної функції формування світогляду, надання знань, цінностей чи професійних навичок, але соціальна функція виконується.

Нещодавно The Economist опублікував статтю про додану вартість університетів. У цьому рейтингу багато різних університетів середнього рівня. Річ у тім, що Оксфорд, наприклад, не дуже додає вартості. Бо туди і так вступають найкращі, тому приріст не великий. А ось середняки справді допомагають зростати.

Inna-Sovsun

Інна Совсун, віце-президент Київської школи економіки

У 1960 році британський уряд замовив дослідження, щоб проаналізувати місію університетів. Я вважаю, що воно досі не втратило актуальності. Цей звіт визначив чотири ключових завдання:

1) надати конкретні професійні навички, що необхідні для ринку праці;

2) поширювати раціональність;

3) створити нові знання;

4) сформувати уявлення про те, якими мають бути громадяни в майбутньому.

Ми часто пам’ятаємо лише перший постулат. А коли забуваємо три інших, втрачаємо широке розуміння ролі університетів. Адже, щоб потрапити на ринок праці, зараз достатньо прослухати онлайн-курс.

Складно створювати нове, коли немає потужного суспільного запиту. Університети — це дорого. Для їхнього функціонування потрібні ресурси. Виш не може існувати лише за гроші студентів. Ми маємо шукати міжнародних донорів, меценатів, а це ускладнює процес.

Mariya-Zubrytska2

Марія Зубрицька, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародної співпраці ЛНУ ім. І. Франка

У доповіді ЮНЕСКО за 2015 рік «Освіта до 2030 року» зафіксоване таке  визначення університету світового рівня: «Це заклад, де є критична маса талантів (студентів і викладачів), які одностайно поділяють академічні цінності, усвідомлюють місію і мають модель ефективної автономії  та самоуправління. Але одночасно забезпечують всі умови для проведення провідних досліджень, тобто просувають науку задля служіння людству».


«Виклик сучасних університетів світового рівня — це мобільність. У майбутньому зміниться географія академічного ландшафту. До 2025 року щороку 25 мільйонів китайців та індусів потребуватимуть диплома».


За статистикою ресурсами онлайн-освіти найбільше користуються маленькі тихоокеанські країни, Африка та Південна Азія.  Це питання соціальної відповідальності.

Наші викладачі свого часу не хотіли вивчати англійську мову до рівня В2. Казали, що це дорого. Так само є проблеми зі студентами. Кого ми навчаємо? Тих, хто склав ЗНО нижче 150 балів і йде в медуніверситет? Чи тих, хто вступив на міжнародні відносини з балом 116? Причому з географії замість англійської мови.

Щоб створити університет майбутнього, необхідно отримати згоду навчального закладу, суспільства та бізнесу.  Потрібні альянси і здорова конкуренція. Одноосібно ми нічого не зробимо.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.