Чому реформа НУШ у початкових класах не проведена раз і назавжди, а триває? Які перезавантажені навички допоможуть учителю? Чого бракує педагогам у повсякденній роботі? На ці та інші питання відповідає вчителька початкової та базової школи, методистка відділу змісту освіти Українського інституту розвитку освіти Ольга Мірошникова. А також презентує проєкт Освіторії «Перезавантаження НУШ: 1–4 класи» для початкової школи, який допомагає вчителям у вирішенні нових актуальних викликів.
Що треба модернізувати в першу чергу?
У 2018 році НУШ — це була кардинальна зміна підходів до освітнього процесу. Але те, що було актуальним тоді, наразі потребує оновлення. Сама концепція нової української школи дуже розвинулась. З’явилися нові методики, нові ресурси, змінюються підходи до оцінювання. НУШ однозначно потребує апгрейду. Не можна просто поставити позначку в чеклісті: реформу провели. Бо це процес, а не разова акція. І треба не звітувати, а дійсно переосмислити.
Якщо на початку впровадження реформи у нас був невеликий перелік методів, то зараз вони різноманітніші й розраховані на різні потреби. Педагоги працюють в умовах оновлених Державних стандартів початкової освіти, які потребують актуалізованих методичних матеріалів. Війна суттєво змінила освітній процес: дистанційне та змішане навчання, психологічна підтримка учнів та вчителів, робота в умовах нестабільності. Ці теми в 2018 році не були настільки актуальними.Важливими стали питання інклюзії, роботи з дітьми, що зазнали травматичного досвіду, подолання освітніх втрат.
Координаторка з організації тренінгів проєкту – Анна Марціяш
Методистка проєкту – Ольга Мірошникова
Керівниця проєкту – Дарина Васильєва
1. Цифрова освіта
У 2018 році інтеграція EdTech (освітніх технологій) була мінімальною. На сьогодні існує дуже багато платформ: створена Всеукраїнська школа онлайн, є нові застосунки для початкової школи, зокрема, «Вивчаю — не чекаю», різноманітні інтерактивні платформи. Штучний інтелект почали впроваджувати в освітню сферу. Усе це має реально працювати в закладах освіти. Розвиток цифрових інструментів та їхнє впровадження — наразі один з основних напрямків оновлення. Якщо педагоги не опановуватимуть це, скоро діти знатимуть більше, ніж їхні вчителі. Сучасний учитель має бути гнучким, технологічно підкованим, а головне — психологічно стійким. Приємно бачити прагнення до підвищення цифрової компетентності, особливо тішить помічати це у педагогів старшого покоління. Бо молоді переконані: потім самі розберемося. А педагоги старшого віку зазвичай свідомі, готові вчитися. І це крута історія, коли такий учитель у віці йде коридором і в телефоні заповнює електронний журнал. В ці моменти ми розуміємо, що цифровізація крокує коридорами школи.
2. Оцінювання
За роки впровадження реформи формувальне оцінювання і досі не знаходить 100% підтримки у освітян. Багато хто з учасників освітнього процесу сприймає це поняття викривлено. При цьому сьогодні формувальне оцінювання набуває значно більшої цінності, ніж у 2018 році, адже є критично важливим для психологічної підтримки та створення атмосфери психологічної безпеки та довіри, а також для подолання освітніх втрат. Якщо не змінити оцінювання – мотивація учнів залишатиметься на рівні «аби не отримати мінус». Формувальне оцінювання — це не про «оцінку», а про зворотний зв’язок, який допомагає учневі вчитися краще, а не відчувати себе гірше. Поки хтось зосереджується на правильності заповнення журналу, формувальне оцінювання зосереджене на тому, чи зрозуміла дитина суть, чи сформована компетентність. Державний стандарт чітко вказує: ми оцінюємо не дитину, а її поступ, і не для паперу, а для реального розвитку.Формувальне оцінювання — це не мода. Це педагогічна еволюція. І якщо ми хочемо, щоб наші учні не боялися помилок, а вчилися на них — нам потрібен не червоний маркер, а зелений вказівник «ти на правильному шляху!»
3. Ментальне здоров’я
Емоційний стан впливає на здатність вчити і вчитися. Учителі — під тиском воєнного часу, нових реформ, батьківських чатів і власної відповідальності. Учні — в реальності, де стрес, тривожність і емоційне виснаження — не виняток, а буденність. Якщо вчитель вигорає, він не зможе надихнути дітей і отримати результат. Щоб дитина відкрилась до знань, вона має відчувати себе в безпечному просторі. Це стосується не тільки фізичної, а й емоційної безпеки. Маємо запит від педагогічної спільноти: учителі дуже потребують практичних, сучасних і адаптивних матеріалів. Бо школа — це не лише про нові знання. Це ще й про те, щоб діти й учителі почувалися людьми, яких цінують. Саме такими ми готові поділитися під час онлайн-курсу на платформі О.Університет, а згодом на очному навчанні в Києві. Чимало вчителів з різних причин не мали такого комплексного, якісного навчання, лише епізодичні та несистематизовані курси, вебінари. І одна із цілей проєкту — саме комплексний підхід, коли вчитель не тільки отримає щось нове, а й може поставити питання практикам, експертам.
Зараз педпрацівники самостійно обирають, де покращувати свою майстерність, теми підвищення кваліфікації, тобто вже збільшилася їхня автономність. Онлайн-курс «Перезавантаження НУШ» дає вчителям не лише інструменти, а й внутрішні ресурси для підтримки себе й учнів у складних умовах. Тут є і про ментальне здоров’я, і про створення безпечного емоційного простору на кожному уроці.
«Перезавантаження НУШ: 1–4 класи» — безплатний онлайн-курс для вчителів початкової школи, який допоможе ефективно впроваджувати реформу НУШ у 1–4-х класах. Практичні поради, методики та інструменти для дистанційного, змішаного та інклюзивного навчання в умовах сучасних викликів.
Пройти курс «Перезавантаження НУШ: 1–4 класи»Що допоможе трансформації?
1. Гармонійно адаптувати запозичений досвід
Спиратися лише на власний досвід чи копіювати іноземну освітню систему? Це питання викликає багато хайпу. Але йдеться про третій шлях: адаптувати конкретні успішні практики з різних країн. Наприклад, у Канаді варто придивитися до впровадження інклюзії. Довіру до вчителя та автономію педагогів в ухваленні рішень добре було б перейняти у Фінляндії. Можливо, наші закордонні колеги швидше зрозуміли, чого потребує нове покоління, що діти вже не такі, як були колись у дитинстві ми. У нас подекуди панує консерватизм.
Державна установа «Український інститут розвитку освіти» наразі досить активно супроводжує процедуру експертизи навчальної літератури. Ми щиро радіємо, що у підручниках та посібниках з’являються альтернативні методи навчання, які насправді працюють і надихають. Це свідчить про те, що вчитель має вибір, а не слідує шаблону. Ми підтримуємо авторів, які сміливо впроваджують сучасні підходи, проєктне навчання, інтеграцію та креативність — і ще більше тішимось, коли саме такі матеріали обирають педагоги для своєї роботи.
2. Спиратися на успішні практичні кейси
Як заступниця директора школи я бачу ситуацію на місцях. На початку кожного навчального року вчителі отримують інструктивно-методичні рекомендації щодо організації освітнього процесу. І ми з колегами порівнювали ці документи. Там є цілі блоки, не змінюються з року в рік. Вчителі отримують тони теорії. А ми й так живемо в інформаційному світі, тож теорії не бракує. Проте дуже мало практичних рішень, які можна взяти та застосувати вже просто завтра у класі. Саме такі ми пропонуємо в курсі «Перезавантаження НУШ: 1–4 класи». Ми хочемо донести вчителям, що кожен досвід цінний. Одна з форм роботи, яка буде запропонована регіональним тренерам, а згодом і всім, хто долучатиметься до цієї форми підвищення кваліфікації, — це обмін досвідом, створення банків ідей, практичних кейсів і рішень.
Що може адміністрація школи?
Вона має, наскільки є змога, створити середовище, комфортне фізично та психологічно. Там, де вчителі будуть із задоволенням працювати, а діти — навчатися. Зараз на адміністрацію знизився бюрократичний тиск. Автономія адміністрації школи — це не просто право ухвалювати рішення, а ключ до створення гнучкого, адаптивного та живого освітнього середовища. Коли керівництво школи сміливо організовує освітній процес, враховуючи потреби дітей, вчителів і контекст громади, — реформа освіти справді оживає. Така автономія дає змогу впроваджувати нові формати навчання, гнучкі розклади, міжпредметні проєкти та підтримувати ініціативу педагогів — не заважати, а надихати.
Що може вчитель?
Найсильніші агенти змін у школі — це вчителі, які не бояться експериментувати. Вони пробують нові методики, переосмислюють підходи, інтегрують цифрові інструменти й не лякаються фрази «а раптом не вийде». Саме такі педагоги перетворюють уроки на майстерні відкриттів, а клас — на простір, де діти вчаться думати, творити й діяти. Вони не завжди мають готові відповіді — зате мають сміливість ставити правильні запитання. Звісно, в освіті потрібна молодь. Щоб учні бачили, що педагог близький до них: записує рілзи, цікавиться челенджами, сміється.
Учителі мають не боятися виходити за межі комфорту. Експериментувати, пробувати методики, переконуватися, що ті можуть не працювати в одному класі, а в іншому добре зайти. Особисто я свого часу керувала пілотним класом, коли ще реформи тільки починалися. Нас усіх спонукали застосовувати певні нові методики. Тоді це всіх дивувало, але ми пробували. Моїм учням не дуже сподобалось ведення щоденника вражень. І я потім уже як тренерка Нової української школи чесно говорила: на моїх дітях це не спрацювало, але я знаю досвід, де було ефективно. Слід не боятися шукати й бути відвертими. У педагогів є подекуди страх: якщо не вийшло, скажуть, що це моя провина. Але якщо показувати те, що нагорі хочуть побачити, жодних реальних висновків зробити не вдасться. Учителі часом сердяться на МОН: не дають нам практичних рішень. Де ж Міністерство їх візьме? Там дітей немає. Готові рішення мають виходити знизу, від колег.
Сучасні батьки — це не просто глядачі в залі, а повноцінні партнери освітнього процесу. Коли родина і школа говорять однією мовою, дитина відчуває підтримку з усіх боків — і вчитися стає легше, цікавіше й змістовніше. Освітянам важливо знати, що за ними стоїть не «контрольна група», а команда союзників, які готові до діалогу, взаєморозуміння і спільної мети — добробуту та розвитку дитини. Бо реформа — це ж не про державні накази, а про довіру до всіх учасників освітнього процесу, про ті щоденні зміни, які відбуваються в класах.
Отже, новий курс – це не просто оновлення, а критична необхідність, що допоможе педагогам відповідати сучасним викликам, використовувати новітні методики та ефективно навчати дітей в умовах сьогодення. Для тих, хто бажає переглянути програму та розпочати навчання, посилання.
