Що ви відчуваєте, коли чуєте слово «математика»? Пригадуєте формули і теореми чи у вас перед очима починає блимати напис червоними літерами «математика — не моє»? Якщо другий варіант, то, певно, ви страждаєте на математикофобію: ви настільки боїтеся математики, що не здатні зробити навіть елементарні обчислення в магазині чи ресторані. А тепер для вас є дві новини: перша — хороша: таких як ви, мільйони по всьому світу; друга — погана: ви можете передати власний страх математики своїм дітям. Як боротися із цим явищем і чому математика потрібна геть усім — ми переклали найцікавіші тези з матеріалу BBC The myth of being «bad» at maths та запитали українську експертку про математичну тривожність учнів.
Що таке математикофобія і чи справді вона існує?
Термін «математикофобія» вперше запропонувала науковиця та викладачка математики Mary de Lellis Gough у 1953 році. Вона описала її як «хворобу, що є фатальною ще до її виявлення». Інші дослідники описують це явище так: «паніка, безпорадність, розумова розгубленість, що виникають в людей, коли їм доводиться розв’язати математичну задачу», або ж просто «страх перед математикою».
Sian Beilock, дослідниця у сфері когнітивних наук та президент Barnard College у Нью-Йорку, зі своїми колегами зацікавилася темою математичної тривожності в дітей і дорослих. Вона каже: «Ви не часто зустрінете освічених дорослих, які бідкаються, що слабкі в читанні, але ви точно маєте купу знайомих, які вважають себе нездібними до математики». Дослідження Beilock показало, що діти починають нервуватися через математику, щойно переступають поріг школи. «Математика — це те місце в шкільній системі західного світу, де дитина вперше дізнається, чи правильно щось зрозуміла, чи ні, і де їй доводиться виконувати завдання протягом обмеженого часу», — каже дослідниця.
Вона з колегами досліджувала дітей віком 5–8 років і дійшла висновку, що математична тривожність перевантажує мозок дитини і може значно перешкоджати навчанню й успішності. «Наша здатність фокусуватися обмежена, тож увага розпорошується, коли ми виконуємо більше, ніж одне завдання. Якщо ви нервуєтеся через те, що маєте розв’язати математичну задачу, у вас може розпочатися внутрішній монолог: щось казатиме вам, що ви не впораєтеся саме тоді, коли ви будете намагатися вирахувати приклад», — вважає Beilock.
Як вчитель впливає на сприйняття математики дітьми?
Канадський психолог і науковець Darcy Hallett теж вивчає математичну тривожність. Його дослідження стосувалося взаємозв’язку між особистістю вчителя початкових класів і ставленням дітей до власних здібностей у математиці. Hallett дійшов висновку, що відсторонена і сувора вчителька або занадто швидке викладання матеріалу може значно вплинути на розвиток математикофобії в дітей. На додаток, щойно учень відчуває тривожність з приводу математики, він починає уникати цього предмета і ніби потрапляє в замкнене коло: «Математика — фундаментальна наука. Якщо ви пропускаєте якусь тему, засвоїти наступну буде складніше. Невдовзі можна відстати в матеріалі настільки, що математика стане найбільш тривожним із предметів», — каже Hallett.
Einar Skaalvik з Норвезького університету науки і технологій також вважає, що роль вчителя у сприйнятті математики дуже вагома. Його дослідження показує, що вирішальним у цьому є почуття безпеки на уроці і можливість ставити питання: «Учні з математичною тривожністю дуже переймаються тим, як виглядатимуть у класі перед однолітками, тому вони схильні не ставити запитань, коли чогось не розуміють. Вчителі мають наголошувати, що помилки є частиною навчання, і створювати атмосферу, що спонукає вчитися, а не показувати високі результати. Коли педагоги і школа кажуть, що лише оцінки мають значення, це спричиняє тривожність і маскує індивідуальні досягнення учнів».
Як знизити тривожність щодо математики?
Darcy Hallett вважає, що математичну тривожність можна знизити за допомогою тих самих прийомів, які використовують для інших видів тривоги. Він з колегами досліджує вплив коротких сесій майндфулнесу для дітей 7–9 років. У момент тривоги і стресу дітям пропонують зосередити свою увагу на цих відчуттях і усвідомити власний стан знервованості. Прийняття того факту, що я зараз хвилююся і переживаю, дає змогу краще зосередитися на самих завданнях математичного тесту і, відповідно, скласти його з вищим балом.
Sian Beilock також наводить приклад ефективної вправи. Перед іспитом з математики студентам давали невеличке письмове завдання, у якому пропонували описати свої почуття, переживання і знервованість щодо тесту з математики. Експеримент показав, що така вправа допомагає людям краще опанувати свої емоції і вивільнити власні когнітивні здібності для розв’язання завдань тесту. «Суть у тому, щоб правильно інтерпретувати свої відчуття. Те, що у вас пришвидшилось серцебиття і спітніли від хвилювання руки, ще не означає, що ви провалите іспит з математики», — каже вона.
Інший дієвий спосіб перебороти математичну тривожність — це більш автономна траєкторія навчання: студент або учень самостійно розв’язує приклади чи задачі в програмі, штучний інтелект поступово ускладнює їх відповідно до прогресу, також доступний інструктор, який може пояснити чи відповісти на запитання. За такої моделі навчання учні менше стресують з приводу того, як вони виглядають у класі, і не бояться перепитувати, коли щось незрозуміло.
Чи мають математичну тривожність українські учні і чому?
Інна Большакова, методистка Новопечерської школи та експертка «Освіторії», вважає, що тема математичної тривожності в Україні не отримує гідної уваги, а вчителі часто не здогадуються, що учні мають математикофобію.
Останні моніторингові дослідження PISA показали, що математика — слабке місце українських школярів. Річ не лише в тому, що кількість годин математики зменшили чи що сучасна програма з математики досить складна і вочевидь її потрібно змінювати з огляду на вікові можливості учнів. Окрім цих методичних проблем, важливу роль відіграє математична тривожність учнів. Американська статистика свідчить, що 11 % учнів мають високу математичну тривожність. На жаль, в Україні таких досліджень не проводять, і загалом явищу математикофобії не приділяють гідної уваги на освітніх конференціях. Якби хтось провів опитування українських учнів щодо математичної тривожності, думаю, наші показники не надто відрізнялися б від американських.
Українські вчителі часто не усвідомлюють проблему математичної тривожності в дітей і не розуміють, що психологічний стан учнів треба моніторити. Вчитель математики повинен дбати не лише про сам процес навчання і результати дітей із цього предмета, а й звертати увагу на те, як почуваються учні на його уроках. Якщо дитина у стані тривожності, її мозок не вчиться.
Математична тривожність може проявлятися під час виконання математичних завдань — вчитель не може виміряти серцебиття дитини, але може помітити спітніння або що учень відмовляється виконувати завдання чи довго не включається в роботу на уроці. Окремо може виникати математична тестова тривожність — дитина боїться контрольної роботи чи тесту, і тут страх пов’язаний з тим, яку оцінку учень може отримати.
Слід пам’ятати, що коли дитина перебуває в стані тривоги, думка про те, що «я не впораюсь», займає більше уваги учня, ніж власне сам приклад чи задача.
Дуже важливим є стиль викладання математики, особистість вчителя. Як правило, на уроках математики вчителі приділяють велику увагу запам’ятовуванню формул та виконанню стереотипних завдань — тобто, це механічне застосування правил, вивчених напам’ять. Акцент на запам’ятовуванні, а не на розумінні й міркуванні, є критичним для формування математичної тривожності. Діти, які розуміють і міркують у процесі розв’язування задачі, менше хвилюються, бо вони вже присвоїли це математичне знання. А ті, хто запам’ятав, потім бояться, що в потрібний момент не згадають формулу. Отже, маємо зсунути нашу методологію викладання математики в бік практикоорієнтованого навчання, де завдання стосуватимуться життя, щоб наблизити математику до дитини.
Неважко помітити, що в 1-му класі всі діти люблять математику, у 3–4-х класах таких дітей менше, у 5–6-му — ще менше, а коли потрібно вступати до вишів, то маємо недобір саме на математичних спеціальностях. Діти відмовляються навіть від думки про складання математики. Не тому, що вони нездібні, а тому, що школа певними кроками розвиває цей страх перед математикою. Це ніби автобусна зупинка, коли автобус поїхав, а ти залишився. Так і математика — когось цей автобус не покинув у 3-му класі, когось — у 6-му. Це проблема комплексна: маємо дитину зі страхом математики, а це впливає на її успіхи в математиці та інших природничих науках. Навіть більше, математична тривожність не закінчується в школі — людина живе з нею все життя і потім боїться перевірити чек у магазині.
