Вчимося вчитися: Як налаштувати свій мозок на ефективне навчання

Чому «слабка пам’ять» — це добре, як і «повільний учень»? Як навчатися, щоб легко діставати з пам’яті знання на іспитах і під час тестування? Яка різниця між сконцентрованим і розсіяним типами навчання? Чому вчені називають сон однією з найважливіших частин навчання? Розповіла під час конференції EdCrunch Барбара Оклі, авторка найпопулярнішого у світі онлайн-курсу Learn how to learn з більш ніж 2,7 мільйонами слухачів. Вчена в царині нейронауки, професорка інженерних наук Університету Окленда, Мічиган.

Як «гуманітарію» перепрошити мозок, що «не любить математику»?

Вартість розробки мого надпопулярного онлайн-курсу — трохи менш як 5 тисяч доларів, а створювали ми його в підвальному приміщенні. Та зрештою він став такий популярний, що кількість слухачів перевищила 2 мільйони, а такою кількістю можуть похизуватися лише онлайн-курси Гарварду — усі разом взяті й на які були витрачені мільйони доларів. Що це значить? Люди зголоднілі! Хочуть побачити нові підходи до ефективного навчання.

Але дозвольте кілька слів про себе. Скільки себе пам’ятаю — родина постійно переїздила з місця на місце. У 15 років я встигла пожити в десяти різних містах. У 7 років переїхала з Техаса в Массачусетс і побачила, що місцеві школярі значно попереду у своїх знаннях із таблиці множення. Чесно кажучи, математика мені й так не подобалась. Я втішала себе тим, що мені «не дано», і зовсім не напружувалась. Я ледь-ледь пройшла всі ті курси математики в початковій і середній школі. У старшій взагалі ледь вижила. Це звучить смішно, тому що зараз я — професорка інженерної справи, маю членство в крутих інженерних спілках. Ви здогадуєтеся, мабуть, що щось таки трапилося згодом у моєму житті.

Одного разу студент так і запитав мене: «Ну то як же ви до цього дійшли? Як змінили свій мозок?» І справді, я ж була такою творчою дитиною — обожнювала вишивати, шити, спостерігати й доглядати за тваринами… Та одного разу мені спало на думку: «А як би було класно вивчити ще одну мову!» Тоді в США це було антитрендом — люди знали лише англійську і не «парилися». Та була одна проблема на шляху до мрії: через брак коштів у родині я не могла дозволити собі навчання в коледжі. Проте дізналася, що є спосіб не лише вивчити нову мову, а й отримати за це гроші. І тільки задля цього я пішла… до армії! А я ще та незграба. Уявляєте, як нервувала, коли мені вперше довелося кидати гранати? Зрештою, я досягла мети й вивчила нову мову — російську. А оскільки жага пригод не полишала — приїхала в Антарктику на Південний полюс і зустріла там своє кохання — майбутнього чоловіка.

У віці 26 років після закінчення служби я думала, чим же зайнятися далі в житті? Роботу знайти було важко. Згадала, що працювала з інженерами на службі й мені подобалося роздивлятись їхні книги з формулами, які були схожі на іноземну мову. Подумала: може, мені й цю іноземну треба вивчити — ось же вона, моя нова пригода! Тож повернулася до університету й крок за кроком почала вивчати алгебру. Як це було важко! Але я йшла дрібними кроками вгору. «Помалу» — ось ключ до моєї персональної ефективності в задуманому.

Я вирішила написати книгу про те, як вчитись ефективно — щоб дізнатись універсальний секрет успіху. Для цього звернулася по коментарі до провідних професорів та просила кожного розповісти, що конкретно йому допомагає в тому, щоб студенти засвоювали знання ефективно. Виявилося, цими знаннями вони до цього ні з ким не ділилися, навіть з колегами. Чому? Думали, що за ці «секретики» інші професори піднімуть їх на кпини, сміятимуться.

Сконцентрований і розсіяний режим навчання: що обрати?

Це прийом з використанням метафор і аналогій. Саме його найчастіше використовували професори, які були дуже популярні серед студентів через те, що вміли зацікавлювати дисципліною. Метафори в процесі навчання безцінні! Я спілкувалася про них з геніями нейронауки, інженерами, і вони підтвердили мої здогадки: пояснюючи щось метафорично, ми наче пробуджуємо сонний «лінивий» мозок.

Мозок — нереально складна штукенція, але якщо дуже спростити, він працює у двох основних режимах:

  • Сконцентрований: люди сфокусовані, думають про щось конкретне. Це режим, орієнтований на виконання завдань;
  • Розсіяний (дифузний): думки в голові все ще є, але вони випадкові — як от під час прийняття душу, засипання, у дорозі на зупинку. Це режим «за замовчуванням».

Щоб краще зрозуміти суть цих режимів, пропоную використати метафору — гральний апарат для змагання в пінбол. Уявіть, що точно така машинка з великою кількістю перепон для кульки — це і є ваш мозок у сконцентрованому режимі мислення. Якщо ми думаємо про щось конкретне — м’ячик вдаряється об перепони, що розташовані дуже близько одна від одної.

У мозку вже є патерни, які виникають завдяки попередньому досвіду. Якщо попрошу вас згадати дієслово французькою чи помножити 48 на 15, ваші думки рухатимуться в мозку конкретним чином завдяки патернам. А тепер уявіть, що ви вмієте множити, проте не вмієте ділити. Ділення — той новий патерн, який вам треба сформувати в мозку. Як?

Виявляється, коли ми навчаємося чогось нового, наші думки вертаються в процесі до того, що ми вже добре знаємо. У нашому випадку — до множення. Виникає плутанина, людина засмучується, закриває книжку. І в цей момент умикається розсіяний режим мислення. У ньому ми можемо підсвідомо думати ширше й вільніше.

Так само ми перебуваємо в розсіяному типі мислення, коли педагог дає можливість під час лекції поспілкуватися студентам між собою на задану тему, подискутувати. Раніше вважалося, що люди навчаються тільки під час зосередження. Докорінно неправильно! Ми також навчаємося, коли розслабляємося.

Як навчаємося завдяки нейронам і чому нові нейронні зв’язки слід закріпляти

У мозку понад 100 мільярдів нейронів. Нейрон дещо схожий на восьминога чи дивного прибульця з довжелезними мацаками. Ці мацаки називаються дендритами. На кожному дендриті багато шипів. Життєва місія кожного нейрона — дотягтися мацаками до іншого та почесати йому пальчики. Також нейрони подають сигнали. Коли ви вчитеся чогось нового, ви створюєте зв’язки між нейронами. Вивчили нове слово, взяли новий акорд, вивчили нове па? Забезпечуєте створення нових нейронних зв’язків та довгострокової пам’яті. Що більше ви практикуєте щось нове, то міцніше закріпляються зв’язки між нейронами.

Сон — важлива частина навчання

Нового знання недостатньо — застосовуйте його на практиці, щоб ваші «нейронні обійми» стали сильнішими і ви змогли довго використовувати набуті знання. І на кілька секунд повернемося до теми метафор. Вони надважливі, адже слугують містком між старим матеріалом та новим і допомагають швидко будувати міцні нейронні зв’язки. Ось, наприклад, мої студенти розібралися з новим поняттям. А протягом трьох наступних тижнів вони вивчають зовсім інше, не повертаючись до цього поняття. Потім я пропоную їм продивитись інформацію про поняття перед тестом. Студенти кажуть, що це поняття стало незрозумілим. Чому так відбулося? Коли вони займались іншим, їхніми нейронними зв’язками пройшовся такий собі двірник та прибрав шипи, якими нейрони чіплялись один за одного. Отож — усе відпрацьовуємо на практиці! Закріплюйте. Як варіант — почитайте потрібний нововивчений матеріал кілька разів перед сном. Шипи дендритів міцно закочубляться один з одним. Після сну цих шипів стане більше на ніжках нейронів. Сон — важлива частина навчання. Навчання — сон — навчання. Що більше таких інтервалів, то краще запам’ятаєте потрібне.

Ось ви зубрите-зубрите п’ять годин поспіль, але якщо все навчання полягатиме винятково в цих п’яти годинах — потім прийде «маленький прибиральник» і безжально попідмітає всі нейронні зв’язки. А ми намагаємося побудувати стіну з цегли, міцну. Щоб бетон застигав, а цеглинки не розсипалися. Це займе певний час, погоджуєтесь? Мозок, як і м’язи, неможливо прокачати за день, його «не візьмуть» кілька вправ. Як і атлету треба не один тиждень, щоб тіло стало рельєфним.

Як навчатися, щоб не провалити іспити й тести: секрети пам’яті

У нас є два види пам’яті.

  • Короткострокова (оперативна)

Дає змогу тимчасово зберігати інформацію в пам’яті. Наприклад, вам треба запам’ятати чийсь номер телефону й одразу набрати. За годину ви його забудете.

Вчені вважають, що в короткостроковій пам’яті (розташована в прифронтовій корі мозку) можна втримати до 4 фрагментів інформації одночасно.

  • Довгострокова

Знання, які використовуєте протягом життя. Чимало наших шкільних знань теж зберігаються в довгостроковій пам’яті.

Довгострокова пам’ять розкидана по всій площині мозку у вигляді неокортексу. Можна це порівняти з рядом шаф, у кожній з яких сховані набори зв’язків — ланцюги.

Що відбувається, коли ви навчаєтесь чогось нового? Ваша оперативна пам’ять (уявімо її восьминогом) працює, мов навіжена! Вона створює набори зв’язків — ланцюги, які перекочовують у довгострокову пам’ять. Коли вашій оперативній пам’яті потрібна ця інформація, варто подумати про якусь ідею — і вона дотягується до довгострокової пам’яті та захоплює собі цей конкретний набір зв’язків — вже знайомий нам ланцюжок.

Можемо зробити висновок: коли людина чогось навчається, треба це знання закріпляти на практиці, щоб восьминіг дотягнувся та залучив заготовки у формі ланцюгів з вашої довгострокової пам’яті.

Інколи люди виконують тести, але відчувають у процесі, що мало що виходить, починають панікувати. Так відбувається тому, що в довгостроковій пам’яті нічогісінько немає, і як би восьминіг не шукав ті ланцюжки, він їх ніяк не зачепить мацаками — ланцюгів немає.

Чому «слабка пам’ять» — це добре, як і «повільний учень»

Слабка пам’ять у розумінні більшості «це погано». Але я поясню, чому це може бути й добре. У більшості людей короткострокова пам’ять нагадує восьминога з чотирма мацаками. Але в когось таких мацаків 6, 8 і навіть 10 може бути! А ось у творчих людей зазвичай мацаків менше — вони постійно перемикаються на щось нове й цікаве для них. Дослідження це підтверджують. Тому не «слабка пам’ять», а «творча».

Також часто можна почути про «повільних учнів». Коли вчитель чи професор ставить дуже складне питання і знаходяться розумники, які одразу підіймають руку та дають правильну відповідь, у решти поволі розвивається комплекс неповноцінності: «Ну а я тут що роблю?» Але ось у чому річ: справді, є люди з дуже швидким типом мислення, які до фінішу добігають надшвидко. А є інший тип людей: з «мозком черепахи» — до фінішу доповзе, проте значно пізніше. Але в процесі ця черепаха дорогою може понюхати листочки, роздивитися дрібні деталі. А «люди на болідах» не пам’ятають нічого з цього — для них весь антураж злився в єдине полотно. Досвід «черепашки» буде значно глибший.

Людина, яку зараз називають татом сучасної нейронауки — Сантьяго Рамон-і-Кахал, у роки навчання мав величезні проблеми з пам’яттю, його вигнали з двох шкіл. А згодом він отримав Нобелівську премію. «Як ти це зумів?» — «Я був дуже наполегливий. Напрацьовував нейронні зв’язки та постійно відпрацьовував їх на практиці. Я був гнучким. Якщо мені казали, що я неправий, я міг змінити свою точку зору. Цього не могли зробити генії, з якими я працював — вони тиснули інтелектом. А от я міг. І став таким, як вони, не бувши від природи геніальним».

Залишити відповідь