Як стверджують дослідники, у середньому вчитель готовий чекати від учня відповідь лише 0,9 секунди. А якщо думає, що дитина навмисне тягне час чи не знає відповіді, ще менше — 0,6 секунди. Але чи досить цього школярам, щоб усе обміркувати і зуміти пояснити свою точку зору? Англомовна преса закликає викладачів дати учням паузу і не перетворювати урок на суцільний стрес. Переклали різні точки зору з цього приводу.
3 секунди, які все змінюють
Дискусії з цього питання точаться давно. Однак завжди знаходяться противники пауз на уроках. Головний аргумент — ніколи чекати. Мовляв, великий обсяг матеріалу в шкільній програмі складніше буде пояснити, якщо витрачати час на мовчання.
Але виявилося, що часу треба не так вже й багато.
Пауза всього лише в 3 секунди дає якісний прорив: збільшується кількість правильних відповідей, змістовних і з доказами. А якщо запитання ставлять до всього класу, значно зростає кількість учнів, які бажають відповідати.
За такого викладання діти під час письмової та усної перевірки знань показують кращі результати, ніж за традиційного. Отже, 3 секунди — гранична величина, що допомагає поліпшити якість навчання. Навіть якщо уявити, що вчитель вирішив опитати всіх 30 учнів класу, на паузи він витратить всього лише додаткові 1,5 хвилини уроку.
Готувати до життя, а не до телевікторини
Є й інші заперечення проти пауз. Мовляв, учень повинен звикати до конкуренції, боротися за право бути почутим, а не м’ятися і роздумувати. Недарма в деяких елітних школах вимагають відповідати всім одночасно, а зараховують відповідь лише тим, кому вдалося перекричати інших. Таким чином виховують ораторів.
Усе шкільне життя привчає вкладатися в часові рамки, адже контрольні або тести багато дітей могли б пройти краще, якби замість уроку їм дали 3-4 години. Швидкість реакції, вміння імпровізувати — ось що хочуть виховати в дітей послідовники швидкого опитування.
А от у противників поспіху, як пише Edutopia, головний аргумент полягає в тому, що життя — це не телевікторина зі швидкими запитаннями-відповідями та рекламними паузами.
Тобто перш ніж вчитися доносити свою думку, долаючи конкуренцію, дитині необхідно навчитися міркувати і формувати власне бачення ситуації. Та й працювати в постійному стресі — це не тренування, а суцільне виснаження.
«Зовнішні» та «внутрішні» мислителі
Повернімося до аргументів прибічників швидкості. Ті наполягають, що їхня методика ефективна, оскільки чимало учнів справляються з таким темпом і врешті адаптуються до нього. Нещодавно вчені глибше дослідили це питання і розділили дітей на «зовнішніх» і «внутрішніх» мислителів.
У них по-різному проходить процес вербалізації відповіді. Перші схильні думати вголос і можуть робити це «хором», тобто їм допомагають чужі підказки. Фактично, ці учні провокують у класі мозковий штурм, починаючи говорити. Коли вони тягнуть руку, їх відповідь ще сира, не сформована остаточно. Але якщо хід думки правильний, разом з підказками вчителя і однокласників вони додумують на ходу. У результаті відповідь виглядає швидкою, впевненою і правильною.
«Внутрішнім» мислителям треба все ретельно обдумати і навіть внутрішньо проговорити, перш ніж озвучувати. Чужі слова їх тільки збивають. Таким дітям потрібно більше часу. Але вчитель, який звертається до такої дитини, може подумати, що вона мовчить, бо не знає, що сказати. Якщо ж запитання поставлене всьому класу, «зовнішні» мислителі встигають вигукнути щось набагато раніше, а «внутрішні» взагалі не мають можливості бути почутими.
Чим довше, тим краще
Перше дослідження на цю тему було проведено майже 50 років тому, коли Мері Бадд Роу ввела термін «час очікування». Це показник, який учитель повинен враховувати у своїй роботі. У 1990 році фахівець Кембриджського університету Стівен Шталь запропонував замінити це поняття на «час обмірковування».
Час очікування мимоволі налаштовує вчителя на необхідність «витягати» відповідь, терпляче чекати, поки учень висловиться. Більш повільного школяра при цьому сприймають як проблемного.
А час обмірковування робить акцент на тому, що учень активно завершує внутрішню роботу над завданням. Можливо, його занурення просто глибше, ніж у інших. 3 секунди — мінімум, і чим довше триває пауза, тим краще.
Але скільки треба чекати вчителю, щоб не занудьгували інші учні? Це залежить від складності запитання і здібностей учнів, вважають дослідники.
Якщо треба просто пригадати термін, дату, назву, ім’я, сказати одне-два слова, досить 3 секунд. Відповідь, що вимагає обчислювати «про себе», займає 4-6 секунд. А щоб розширено відповісти на вже знайоме запитання, необхідно 6-15 сек. Якщо ж запитання «із зірочкою», тобто вимагає аналізу, застосування знань у нестандартному завданні, перетворенні однієї концепції на іншу, знадобиться від 20 секунд до двох хвилин.
Дозвольте завершити
І це ще не все, що дослідники радять враховувати педагогам, стверджує Ericdigests. Якщо запитання було поставлене всьому класу, а відповів один учень, варто подякувати йому, і запропонувати відповісти іншим, витримавши паузу.
Ще один вид паузи — під час відповіді.
Якщо школяр вже почав говорити або відповідати біля дошки і зробив паузу, необхідно дати до 15 секунд, за які ніхто не повинен переривати його мовчання.
На практиці вчителі дають підказки або пропонують іншим учням доповнювати, якщо пауза перевищує всього 0,5 секунди. Але для розвитку мислення школярів важливо мати достатньо часу для завершення відповіді.
Чому некомфортно вчителям
Вчителю теж потрібні свідомі паузи. Наприклад, щоб створити інтригу, підкреслити щось важливе. А також свідомо дати кілька секунд під час лекції, щоб учні могли осмислити почуте.
Вже доведено, що у випадку навчання з паузами вчителі теж виграють. Їхні опитування стають більш різноманітними й гнучкими: запитань менше, але вони якісніші.
Обговорення відповідей на більш глибокому рівні дає змогу ставити додаткові запитання підвищеної складності.
Чому ж досі так мало вчителів робить паузи? Це дискомфорт. Коли після запитання панує тиша, багато хто відчуває незручність. Вчителі думають: «Може, діти не зрозуміли запитання? Чи не слухали мене? Чи не вчили і чекають допомоги?»
Виникає спокуса заповнити паузу: викладачі повторюють запитання, дають підказки або ж і саму відповідь.
Техніки організації пауз
Тож слід опанувати техніки, які допомагають зробити паузи гармонійною та психологічно комфортною частиною уроків. Їх пропонують у блогах освітян та у виданнях, таких як Betterlesson та Byrdseed.
1) Якщо ставити запитання всьому класу, відповідатимуть не сильніші, а швидші. Тож краще проводити опитування не добровольців, а за вибором вчителя. Але це значно підвищує стрес. Тож уведіть елемент гри: наприклад, напишіть ім’я кожного учня і тягніть, як у лотереї.
2) Перед початком паузи м’яко підштовхніть: «Я очікую на будь-які ідеї, навіть дивні», «Після паузи розкажіть, у якому напрямку розмірковуєте», «Поділіться, навіть якщо не впевнені».
3) Полічіть про себе до 3 чи до 15 залежно від того, яку паузу плануєте. Закрийте очі, відчуйте тіло від п’ят до маківки, зніміть м’язові затиски, глибше дихайте. Таке розслаблення, поки учні думають, — це ще й профілактика перенавантаження.
4) Дайте учням стікери або дозвольте працювати на гаджетах, а після запитання просіть спочатку записувати відповіді.
5) Вчіть учнів культури мислення, пропонуйте алгоритми зворотного зв’язку, що дозволить підвищити продуктивність під час пауз. Наприклад, уведіть принципи Talk Moves: озвучити, переформулювати, знайти аргументи для підтримки чи заперечення, знайти спільне, додати своє.
6) У технічно оснащених школах можна проводити урок паралельно в режимі чату. Тоді паузи забезпечать голосування, групове та парне спілкування учнів, записані запитання та коментарі.
За матеріалами Edutopia, Questioninganddiscussionforteaching, Еricdigests, Byrdseed, Betterlesson.
