Білі сторінки, білі рельєфні ілюстрації і текст шрифтом Брайля — так виглядає перший український комікс про незрячу людину «Blindman». Він вийшов друком у видавництві Ist Publishing за підтримки Українського Культурного Фонду. Інклюзивний проєкт є некомерційним — книжки подарують бібліотекам та школам для людей з порушеннями зору, а постери з рельєфними ілюстраціями передадуть художнім музеям України. Автори книжки — графік Володимир Гавриш і сценарист Андрій Беницький — розповіли, чому цей комікс — не лише для незрячих.
— Книга лежить на столі, лівою рукою людина притримує сторінку, а правою читає. Найперше треба скласти просторові уявлення про сторінку — зрозуміти її розмір, знайти текст і малюнок, а тоді вже детально читати і розглядати ілюстрації, — керівник проекту «Blindman» Катерина Макарова пояснює відвідувачці, як «читати» інклюзивний комікс. На презентації книжки в галереї The Naked Room в Києві гостям пропонували зав’язати собі очі і спробувати розглядати ілюстрації на дотик. У збільшеному форматі вони були представлені на гіпсових дошках з 3D-фрезеруванням.
— Є загальні рекомендації, яким має бути малюнок для рельєфних ілюстрацій, — продовжує Катерина. Вона тифлопедагог за освітою і вже не вперше працює над адаптацією візуальних творів для осіб з порушеннями зору. — Фігуру людини чи тварини не можна зображувати в профіль. Тварина має бути з усіма лапами, щоб малюнок не спотворював її реального вигляду. Не можна показувати людину в русі чи сидячи в профіль, адже треба показати всі частини тіла — обидві руки і ноги. Ілюстрації мають бути деталізовані й анатомічно правильні, але без зайвих деталей. У книжці «Blindman» ілюстрації абстрактно-геометричні — зображено те, що людина чує за стіною. У проєкту немає вікових обмежень, але мені здається, це комікс для підлітків і дорослих людей, і це дуже важливо, адже для молодшої аудиторії незрячих читачів видають казки і дитячі твори, а для дорослих майже нічого немає.
200 примірників коміксу будемо передавати в реабілітаційні центри, бібліотеки, спеціалізовані школи і музеї. 50 постерів з ілюстраціями до книжки будуть надруковані на ПВХ — це більш довговічний матеріал, ніж папір. Їх подаруємо художнім музеям. Саме на цих зустрічах будемо розповідати про важливість інклюзивних проєктів, адже відвідувачами музею можуть бути дуже різні люди, у тому числі незрячі. Зазвичай музеї кажуть, що робити 3D-моделі творів мистецтва дорого, купувати ще дорожче. Такими проєктами ми спонукаємо музеї до більшої відкритості: вони починають замислюватися над інклюзією, адаптують свої екскурсії, виносять зі сховищ експонати, які можна демонструвати для дотику.
— Для коміксу спеціально підбирали папір, що дає змогу зробити чіткий рельєф, стійкий до механічних ушкоджень, — розповідає графік Володимир Гавриш. У руці тримає прототип сторінки — вона біла, цупка з приємною на дотик шершавістю рельєфів. — Це був багатоетапний процес: рельєф робиться за допомогою тиснення гарячими матрицями, перед тим відливали кілька тестових матриць. Весь час працювали з тифлопедагогами і незрячими людьми — вони підказували, що «читається» добре, а де бракує чіткості ліній. У книзі є багато звукових вражень персонажа, які ми трансформували в абстрактні зображення — це звуки у формах. Створюючи ілюстрації, спирався на експериментальні музичні партитури 20-го сторіччя, коли композитори також намагалися зобразити звуки.
— Текст коміксу — це поетичний твір, який я спершу написав англійською, а потім переклав українською мовою, — каже сценарист Андрій Беницький. Для виставки Андрій начитав цей вірш, тож відвідувачі можуть чути слова книжки, розглядаючи ілюстрації.
— Комікс «Blindman» ми подавали на міжнародний конкурс, який мав назву «Enough». Ми думали над тим, скільки речей нам справді достатньо для щастя. Вирішили зробити головним героєм книжки незрячу людину, яка не живе в нашому хіпстерському світі красивих речей, бо вони їй непотрібні. Вона просто не отримує від них візуального задоволення, а сприймає лише первинний ужитковий бік кожної речі. Ми створювали цей комікс, у першу чергу, саме для зрячих: хотіли помістити людину в незнайому для неї знакову систему, щоб вона відчула дискомфорт, який переживає незрячий у світі, де домінує візуальний ряд.
В Україні незрячі люди без проблем читають шрифтом Брайля, але є велика проблема з образами: зазвичай зображення для них у літературі позначають також текстом — тобто це опис, а не саме зображення. На жаль, в Україні незрячі люди мають дуже мало тактильних об’єктів у громадському просторі, у музеях. Мета проєкту — дати зрячій людині пережити досвід незрячої і замислитись над цим.
