6 причин, чому дитина обманює про шкільні справи

Як часто ви похапцем запитуєте дитину про справи у школі і задовольняєтеся фразами на зразок «Нічого» чи «Все добре»? У школяра зі школою та домашнім завданням пов’язані дві третини часу неспання. Тож це тривалий і важливий період, за який може трапитися будь-що. І якщо не привчити дитину до відвертості, рано чи пізно це дасться взнаки, пояснює психоаналітик Марія Гончаренко.

«Це батькам треба, щоб я вчився»

Відвертість чи потайливість щодо шкільних справ зазвичай формуються вже в перші дні навчання, а причини цього бувають закладені ще тоді, коли дошкільник лише грається в школу.

Неправильна мотивація йти до школи псує довіру. Адже навіть у школі, де навчають по-новому, яскраво та радісно, де чимало руханок та не змушують сидіти за партою, все одно чимало складних речей. Особливо якщо малюк не ходив до дитсадка. Доводиться рано вставати, перебувати в класі, а не гратися та бігати.

Тож дитині важливо зрозуміти, навіщо все це терпіти. І не покращать ситуацію відповіді батьків: «Бо всі вчаться», «Бо ти вже великий», «Не вчитимешся — матимеш погану професію (двірником станеш)». Це наштовхує дитину на думку, що саме у батьків є якісь причини віддати її до школи.

Але найгірший варіант: «Не засмучуй маму і тата, вчися добре». Маленький школяр думає, що його навчання робить приємно батькам. А далі — два варіанти. Хтось образиться, що всі ці складнощі заради них доводиться терпіти. А хтось щиро прагнутиме тішити, тож не розповідатиме про мінуси шкільного життя.

Що робити: заздалегідь вчити дитину, що школа — це місце, де багато нового та цікавого.

Чимало з того, чого дорослі навчилися, вони набули саме у школі: приміром, знання іноземної мови, праця, вміння читати та писати, робити покупки без помилок. Тож вчиться дитина лише для себе. Привчайте орієнтуватися на те, чого навчився за день, що зміг, а не лише на те, що сказав (чи про що промовчав) вчитель, чи помітив він старання. І не кажіть, що це — як робота: не хочеш, але мусиш, що працювати буде ще важче тощо. Навпаки, підкреслюйте: навчання наближує до набуття професії, і тоді можна буде зайнятися цікавою, улюбленою справою.

«Школа — це обман»

Важлива золота середина. Якщо готувати дитину до навчання лише як до насолоди, говорити винятково про позитивні моменти, розчарування теж може відштовхнути від дорослих. У школі чимало правил, буває, на жаль, нудно, роблять зауваження, не все вдається, тут очікують на правильну відповідь і не завжди хвалять просто за спробу. Син чи донька можуть вирішити, що школа — це суцільний обман, тож нічого практичного тато з мамою не порадять, доведеться справлятися самотужки.

Що робити: заздалегідь говоріть правду про уроки. Скажімо, про те, що не можна брати іграшки в клас, але залишиться час пограти вдома, що маленький школяр помилятиметься, але це не страшно, у кожного є право на помилки.

НУШ передбачає, що дитина не повинна нудьгувати в класі. Але добре зробити «профілактику» та навчити знаходити цікаве в простих завданнях. Приміром, не просто складати іграшки, а «відводити їх спати». Ця навичка полегшить початок шкільного життя.

«Казати нема про що»

Оці стандартні «У школі все нормально» виростають зі знецінення навчання батьками. Звичайно, ніхто не робить це навмисно. Але це стається, якщо порівнювати: «Ялинку не так намалював? Мені б твої проблеми». Якщо підривати авторитет вчителя: «Та що там він розбирається! Сказав переписати літери? А як на мене, ти все чудово зробив. Він просто прискіпується». Урешті-решт дитина робить висновок: нічого важливого у школі не відбувається, треба просто «пересидіти» ці години.

Що робити: цікавитися і ще раз цікавитися. Але буває, дитина дійсно не розуміє, про що говорити, не вміє, мислить дуже конкретно, тож для неї «Як справи?» — це питання ні про що. Якщо вона зовсім «не дає підказок», поговоріть з однокласниками. Але не розпитуйте про своє чадо, а просто поспілкуйтеся про шкільне життя з дітьми, яких зустрічаєте, коли відводите на уроки сина чи доньку.

Першачки зазвичай охоче розповідають про себе, а це дасть вам чимало деталей. Тож ви зможете питати дитину вже конкретно: «Ви доглядаєте за акваріумом у класі? Він тобі подобається? Ви робили ще листівки? Як поживає Максим чи Олеся? Що сьогодні розповідала Марина Сергіївна?»

«Дорослим цього не зрозуміти»

Інколи дитина вважає школу «дитячою територією». Адже відтепер півдня вона проводить з 30 однолітками. Якщо в дитсадку можна будь на що поскаржитися виховательці, то в школі за це можуть прозвати ябедою, тобто тут дорослі стають якоюсь «іншою стороною». Можливо, спочатку першокласник розповідає про найважливіше: з ким сидить за партою, які дурниці каже Сашко, чому не хоче разом гратися Іра тощо. Батьки нерідко відмахуються від цих вражень, їм цікавіше чути про зауваження вчителів та успіхи. Отже, учень робить висновок: усі ці нюанси, окрім навчання, — не для дорослих. А це досить небезпечно: булінг — це теж стосунки, про які звикають мовчати.

Що робити: будьте чутливими до відвертостей дитини, хай вони здаються неважливими або на них немає часу. І більше покажіть, що теж були школярем і пам’ятаєте ці роки. Покажіть фотографії зі свого шкільного дитинства, розкажіть про спілкування, про друзів і конфлікти, про різних вчителів, про свої шкільні страхи та їх подолання, кумедні історії. Допоможіть знайти друзів — порадами. А ще — не відмовляйтеся спілкуватися з іншими мамами і татами, запрошуйте їх у гості або пропонуйте спільні гуляння, походи в кіно чи зоопарк, влаштуйте свято-знайомство для всього класу.

«Я — як усі»

Ще один різновид вливання в дитячий колектив: школяр намагається бути, як усі. І навіть не усвідомлює, що відбувається саме з ним. Тоді відповіді про школу будуть такими: «У нас було п’ять уроків. На фізкультурі ми стрибали. На математиці вирішували задачу. На перерві їли сосиску з макаронами». Здавалося б, і що тут такого?

Звісно, батьки знають, що дитину слід навчати критично мислити, але ж чимало думає — от хай і навчають. А поки що син чи донька адаптуються. Та в позиції «Я — як усі» дитина може робити чимало речей, які батькам не подобаються, і боятися сказати «ні». Наприклад, дружити з тими, хто пропонує, хоча вони не подобаються, потім ці діти можуть підбивати до якихось жартів-капостей, відволікати на уроках. Може терпіти, що хтось забирає портфель, дражнить. Та й загалом дитина копіюватиме інших, і не обов’язково в тому, що вам би хотілося.

Що робити: першим порушити це питання. Пояснюйте дитині, що бути привітним та гратися можна з усіма, але дружити — це вибір. Краще обрати тих, з ким подобається спілкуватися. Вчіть казати «ні», якщо щось не подобається, робити так, як вважаєш за потрібне, а не так, як усі.

«Ви все одно проти мене»

Cумний варіант: дитина, особливо без дитсадкового досвіду, може почуватися зрадженою або забутою. Адже раніше всі проблеми вирішувала мама або бабуся: якщо хтось намагався відняти іграшки в пісочниці чи брат ліз у бійку за цукерки. Якщо зверталися дорослі, хай і давно знайомі сусіди, друзі родини чи педіатр, поруч були батьки і допомагали спілкуватися, зрозуміти, чого від малюка хочуть.

А тепер доводиться чимало вирішувати самому. Прибиральниця може насварити, що не там пройшов у брудному взутті, на фізкультурі вчитель підганяє, а перша вчителька робить зауваження і не допомагає знайти олівець у портфелі, як зробила би мама. У школі бракує персональної уваги. Тут можуть хвалити інших, завдання дають усім разом, не завжди звертаються особисто.

Що робити: У перші півроку дитини у школі якомога більше часу варто проводити з нею. Причому займатися приємним: гуляйте, грайтеся, малюйте, робіть те, що першокласнику подобається. Нехай відчуває, що він має вашу увагу і не став менш важливим для вас. Це відчуття допоможе в наступні роки зберігати довіру між вами.

Залишити відповідь