Більшість сучасних предметів прийшли до нас з ХІХ століття. Але деякі з них не витримали випробування часом. Знайомимо вас із забутими шкільними предметами минулого.
Класичні мови
Іноземні мови були важливими предметами в середній школі ХІХ століття. Найпопулярніші серед них — німецька та французька. Їх вивчали в гімназіях і хлопці, і дівчата.
Однак від тогочасних учнів вимагали ще й знання класичних мов — латини та старогрецької. На латину виділяли від 5 до 8 уроків на тиждень, на старогрецьку — 5-7 уроків. Для порівняння: з російської мови та літератури було 4 уроки на тиждень. А з французької чи німецької ще менше — 3.
Вчили «класику» довго. Латинську мову — всі вісім років гімназії. Старогрецьку — трохи менше: 6 років (з 3-го по 8-й класи). Програма була насиченою. Починали з абетки, далі вивчали граматику, заучували окремі слова та сентенції. Із часом переходили до читання античних авторів, написання невеликих текстів та перекладів.
«Все учили наизусть речи Цицерона, оды Горация, «Метаморфозы» Овидия, «Энеиду» Вергилия, историков всех, и даже Цицероновское De officiis. И все это с грамматическим, филологическим и историческим разбором», — писав випускник Першої київської гімназії Григорій Червінський.
Вважалося, що давні мови облагороджують молодих гімназистів. Латину та старогрецьку називали основою основ престижної якісної освіти. Вступити до університету без цих знань було неможливо. До речі, дівчата класичні мови не вивчали.
«Изучение древних языков составляет немаловажное упражнение для приучения к основательному умственному труду, к логическому мышлению и правильному изложению мыслей. Развивает вкус, красоту, ясность и сжатость речи», — вважав педагог та публіцист Володимир Стоюнін.
Фехтування
Окрім ґрунтовних знань гімназисти повинні були мати хороші манери, аристократичну поставу та бути фізично загартованими. Вважалося, що цьому сприяють танці та фехтування. І якщо хореографію подекуди викладають і в сучасних школах, то обов’язкове вміння фехтувати залишилося в минулому.
«Было одно время заведено в гимназии фехтование на рапирах, для любителей этого спорта. Помню нашего учителя гимнастики Экстера, фехтовавшего на рапирах с пансионерами старших классов», — писав колишній київський гімназист Володимир Терлецький.
Тренувалися учні й на інших видах зброї — саблях, наприклад. Уроки фехтування продовжувалися в університетах. У Київському вони були обов’язковими до 1858 року та прирівнювалися до інших навчальних дисциплін. Їх мусили відвідувати всі студенти з першого по третій курс.
Закон Божий
У позаминулому столітті і хлопці, і дівчата вивчали Закон Божий на всіх рівнях — від початкової школи до університету. У гімназіях цей предмет був у навчальній програмі з 1-го по 6-й клас і викладався двічі на тиждень. Закон Божий входив до списку щорічних перевідних іспитів та в підсумковий випускний екзамен.
Урок був своєрідною бесідою-проповіддю: викладач-священнослужитель пояснював догмати релігії або розбирав якийсь фрагмент із Святого Писання. Потім задавав учням вивчити якийсь уривок з Біблії або молитву, які вони згодом мали відтворити напам’ять. Зазвичай це було механічне заучування.
Учні повинні були знати: молитви «Отче наш», «Символ віри», «Богородице Діво», десять заповідей з поясненнями, деякі псалми, Старозавітні та Євангельські історії, церковні свята.
Також діти мали обов’язково знати час постів. У старших класах гімназії учням викладали історію церкви.
«Законоучитель спросил у меня Символ веры и псалом «Помилуй мя, Боже», которые он даже не дал окончить, только спросил: «А знаешь «Благого Царя благая Мати?» А на мое молчание спросил снова: «А «Макария Великого» знаешь?» Я сильно сконфузился и сказал, что таких молитв мы не учили. Тогда законоучитель заметил: «Напрасно, это надо знать […]. Как же это вы готовились в гимназию, а первейшего дела, молитв к Богу, не знаете?» Мы чуть не заплакали…», — згадував Григорій Червінський.
Головним завданням предмета називали моральне виховання учнів та прищеплення їм християнських цінностей. Водночас Закон Божий мав сформувати в учнів почуття відданості самодержавству і релігії та відвернути молодь від «заразы вольнодумства».
Церковний спів
Про тісний зв’язок церкви й освіти у ХІХ столітті свідчить ще один предмет — церковний спів. Його основам у початковій школі дітей навчали священики.
Був він обов’язковим і для вихованок інституту шляхетних дівчат. Навіть у Київському університеті були факультативні заняття з церковного співу. Їх відвідування надавало певні пільги. Студенти, які співали в церковному хорі, не платити за навчання в університеті.
Логіка
До шкільної програми також входила логіка. Її викладали лише в 7-му класі гімназії. На це виділяли один урок щотижня. Предмет був своєрідним поєднанням основ філософії та психології.
На уроках логіки учні вивчали основні форми, закони та методи мислення. Також були практичні заняття, де гімназисти аналізували філософські твори Цицерона і Платона. Викладачам логіки рекомендували тісно пов’язувати свій предмет з математикою, бо в ній найбільше логічності.
Загалом логіка мала привчати учнів до чіткого самостійного мислення. Водночас учитель повинен був слідкувати, щоб учні не потрапили під вплив «сухого материализма» та безбожницьких ідей.
