Автор Тарас Самчук, аспірант КНУ ім. Тараса Шевченка

Червоний корпус КНУ ім. Шевченка — одна з візитівок столиці. На його урочистому фоні повинен сфотографуватися чи не кожен «киянин і гість столиці», а 180 років тому студенти тут не лише навчалися, а й жили.

3

На четвертому поверсі в північній частині оселялися майбутні філологи, історики, юристи, математики, у південній — медики. На другому жили студенти з проблемами дихальних шляхів.

Мешкали в тісноті: в одній кімнаті  — від чотирьох до восьми студентів. У перші роки існування червоного корпусу кімнати були вологими та некомфортними. Зате студенти мали доступ до таких благ цивілізації, як ватерклозети.

У головному корпусі студенти жили протягом 1842—1859 рр. Коли навчальну територію розширили, їм довелося розселилися по приватних квартирах. Так у Києві з’явився свій Латинський квартал.

Латинський квартал

1

У Європі студенти селилися якомога ближче до своїх університетів. Наприклад, паризькі студенти оселялися поблизу Сорбонни, де викладання тривалий час було латинською мовою. Так з’явився перший Латинський квартал.

Київський студентський район розкинувся поблизу червоного корпусу. За спогадами, квартири в цьому районі переходили від одного покоління студентів наступному, немов у спадок. Хоча за ту саму ціну можна було знайти кращі квартири в інших районах.

М. Бахтін так описує один з будинків київського Латинського кварталу: «Во дворе, поодаль внизу, стоял небольшой ветхий домик с высокою, почерневшею от давности и кое-где поросшею зеленым мхом, деревянною крышею. Домик наполовину уже ушел в землю и покосился от старости».

Практично в кожному такому будинку жили студенти та професори.

Улюбленими вулицями проживання студентів були Велика Васильківська, Жандармська (зараз Саксаганського), Мала Васильківська (зараз Шота Руставелі), Еспланадна, Кузнєчна (зараз Жилянська). До Латинського кварталу також входило урочище Паньківщина з вулицями Тарасівською, Микільсько-Ботанічною та Паньківською.

Infographics

Будинки мали стандартне планування на три кімнати: вздовж двох або трьох вікон розташовувався зал, а далі  дві менші за розміром кімнати. Перегородки між ними були зроблені з дощок і часто навіть не сягали стелі.

«Внутренность приземистых домиков была проста до крайности […], притом у всех на один лад. Комнатки маленькие, низенькие числом не более пяти, с темными сенцами, по величине более похожие на ящик, и ходом со двора. Стены выкрашены в яично-желтый цвет или грязносеренький, — смесь сажи, разболтанной в воде, и мела. Пол некрашеный […], воздух — затхлый, часто сырой, в сенях пахло капустой и грязной лоханью, зимой не редкость — холод», — писав М. Бахтін.

Прислуга для студентів

4

Казеннокоштні студенти (які навчалися за кошти держави) отримували від університету прислугу: швейцарів, гардеробників, прибиральників, кухарів та буфетників. Були навіть лакеї. У 1858 році їх було дванадцять. Вони прибирали студентські кімнати, чистили одяг та виконували розпорядження. Один лакей обслуговував від чотирьох до дванадцяти студентів.

У їдальні теж працювала спеціальна прислуга, яка подавала страви, а потім мила посуд. Це були здебільшого відставні солдати або унтер-офіцери.

4

Заможні студенти на час навчання приїжджали до Києва зі своїми лакеями, кухарями і кучерами. Так можна було одразу оцінити статус і рівень достатку.

Студентські квартири

5

Знайти житло було неважко: кияни, які здавали помешкання, приклеювали до вікон або до воріт свої оголошення. Студенти селилися не тільки в Латинському кварталі – найдешевші квартири знаходилися подалі від головного корпусу на так званих хуторах відчаю на Солдатській слобідці (район сучасної вул. Златоустівської). Деякі з таких квартир самі ж студенти називали хатками на курячих ніжках.

Іноді кімнати тут були зовсім малі — кілька квадратних метрів. Бідняки селилися в комірчинах, підвалах та на горищах, не пристосованих для життя.

Кімнату зазвичай винаймали на півроку або рік. За час навчання (4–5 років) студенти змінювали кілька квартир. Зупинитися в одній на весь період мало кому вдавалося.

Часом, коли разом зі студентом до Києва переселялися цілі родини, жилося всім значно комфортніше. До того ж, зайве місце в будинку можна було здавати іншим студентам.

Траплялося навіть, що студенти будували власні будинки, як, наприклад, Павло Грас, який у 1848 році зводив собі дім у Либідській частині Києва (ні цього будинку, ні інформації про його власника нині не збереглося).

Непогано влаштовувалися студенти, які займалися репетиторством: вони могли жити у своїх роботодавців. А інколи виїжджати на гувернерство до садиб дворянства на село. Окрім харчування і даху над головою, вони отримували ще й заробіток.

Штрафгауз

2

Впродовж 1837-1860 рр. при Київському університеті існувало «заведение для недостаточных студентов», такий собі гуртожиток, який називали штрафгаузом. Тут безкоштовно жили бідні студенти, які платили тільки незначні кошти за їжу.

«Штрафгаузом был прекрасный каменный двухэтажный дом, принадлежащий тогда Петрову, в котором на одном этаже помещались спальни и столовые, а вверху – комнаты для занятий, прекрасные светлые комнаты, особенно после тесной полумрачной квартирки из одной маленькой комнаты», — пригадував А. Адріяшев.

«Для студенческой бедноты это было благодетельное учреждение (…); за шесть рублей в месяц мы имели прекрасное помещение, стол вместе с казеннокоштными студентами, вечерний и утренний чай в самом штрафгаузе», – писав у спогадах О. Романович-Славатинський.

Але окрім благодійності, штрафгауз допомагав контролювати студентів. Сюди примусово відправляли звинувачених у політичній неблагонадійності або надто бідних. До того ж тут постійно жив один з помічників інспектора студентів, який спостерігав за кожним кроком мешканців.

Студентські меблі

Студентське помешкання мало типовий набір меблів. Кожен студент-бюджетник отримував ліжко і табурет. Стіл  на двох, комод — на чотирьох. Були також спеціальні ящики для паперу, дошки для його розрізання, дерев’яні підставки для книг і ящики для плювання.

Набір меблів звичайних студентів був ще простішим: ліжко, стіл, комод, один або кілька стільців.

Господарі, що здавали кімнати студентам, найчастіше купували меблі на «толкучем рынке», як правило, найгіршої якості, оскільки серед орендодавців склалася дивна думка, що студентам не личить мати чисті й відремонтовані меблі. Утім, заможніші з них могли дозволити собі і лаковані шафи, і стільці з червоного дерева, і килими на підлозі.

Автор:

Залишити відповідь