«Освіторія» прочитала новаторську книжку керівника програми PISA Андреаса Шляйхера «Найкращий клас у світі: як створити освітню систему 21 століття» та ділиться з читачами найцікавішими моментами.
Успішні країни відрізняються від інших не географічним розташуванням, багатством чи культурою. Вирізняє їх гостре усвідомлення недоліків, а також уміння мобілізувати ресурси й інновації, щоб ці недоліки виправити. Ось п’ять історій про такі регіони.
Сінгапур показує, як різко може змінитися освітня система за відносно короткий час. В Естонії на успішність учнів не впливає соціально-економічний стан. Канада — приклад того, як можна навчати набагато більше дітей-мігрантів, ніж в інших розвинених країнах, і демонструвати показники успішності, яким позаздрить кожен. А в Шанхаї освіта неймовірно конкурентна.
Сінгапур
У рейтингу PISA-2015 Сінгапур випередив усі інші країни й економіки. Його тріумф викликав інтерес до того, як це азійське місто-держава збудувало таку успішну систему освіти.
Одна з найзахопливіших особливостей Сінгапуру в тому, що країна домоглася неймовірного успіху, почавши практично з нуля.
Сінгапур, який отримав незалежність у 1965 році, був убогою країною з малою кількістю природних ресурсів і неграмотним населенням. У країні зі слабкою економікою і низькокваліфікованою робочою силою працювало лише кілька шкіл і коледжів.
Населення складалося з різних етнічних груп, які розмовляли різними мовами й дотримувалися своїх релігійних вірувань. Але за п’ять десятиліть Сінгапур піднявся з дна просто на вершину міжнародного рейтингу, обігнавши найбільші економіки Європи й Північної Америки, а також суперників зі Східної Азії. Він перестрибнув із «третього світу» в «перший» трохи більше як за життя одного покоління. Які ж складові його успіху?
Чи не найважливіший елемент — це твердий намір. Досконала освітня система в Сінгапурі — не випадковість і не природне диво. Це результат цілеспрямованого рішення зробити освіту фундаментом розвиненої економіки. Освіта стала двигуном економічного зростання. Сінгапур, який не мав природних ресурсів і був оточений набагато більшими й потужнішими сусідами, усвідомив, що його найцінніший актив — це освічене населення.
Освіта стала невіддільною складовою будівництва молодої країни. Це допомогло створити колективне почуття ідентичності та згуртувати різні етнічні групи та релігійні спільноти. Акцент на освіті допоміг переосмислити, відновити й посилити економічний прогрес країни.
Відразу після здобуття незалежності Сінгапур ледь виживав. Освітню систему розширили, щоб забезпечити базову освіту для робітників в економіці, яка намагалася привабити закордонних виробників. Створили єдину систему освіти, почали масово наймати на роботу вчителів, збудували школи, надрукували підручники. Упродовж десятиліття всі діти отримали початкову освіту. До 1970-х років Сінгапур надав усім громадянам доступ до середньої освіти.
Проте вона була не дуже якісна. Цим питанням зайнялися наприкінці 1970-х, коли Сінгапур перейшов від виживання до прогресу. Країна спробувала перейти від низькооплачуваної економіки з низьким рівнем кваліфікації робітників до економіки з висококваліфікованою робочою силою, яка приваблювала міжнародні високотехнологічні компанії.
Економічна модернізація вдалася завдяки оновленій системі освіти. Аби конкурувати в умовах глобальної економіки, Сінгапур мусив мати висококваліфікованих працівників. Ідея про глибше й ефективніше навчання лягла в основу кампанії «Викладати менше, вчитися більше», яку підтримав прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун. Цю кампанію продовжила наступна: «Мудрі школи — освічена нація». В основі цих заходів лежало тверде переконання, що освіту необхідно вдосконалювати. Це був систематичний підхід, що його добре фінансували й упродовж десятків років підтримували на рівні державної політики.
У 2010 році на освіту спрямували 20% бюджету — більше витратили тільки на оборону. Витрати на освіту стали найважливішою інвестицією в економіку країни. Баланс між освітою, економікою і потребами роботодавців — це складова інтегрованої системи. Перед учнями і школами ставлять чіткі цілі, вимогливу систему іспитів і високі академічні стандарти. Але за такою злагодженою системою стоять, звісно, живі люди.
Коли заходить мова про успіхи Сінгапуру, всі насамперед згадують про вчителів. Сінгапур — взірець того, як наймати вчителів із когорти найкращих випускників, як підтримувати їхню кваліфікацію і мотивувати. Країна розробила процес відбору й підготовки кваліфікованого персоналу, щоб залучати до класів найталановитіших і найрозумніших. Крім того, великий акцент зробили на професійний розвиток, щоб учителі постійно вдосконалювали свої навички.
Вчителі мають право на сто годин професійного розвитку на рік, адже система передбачає, що розумні амбітні фахівці не захочуть стояти на одному місці. Строго контрольована, централізована система високо цінує послідовність. Усі вчителі проходять навчання в одному й тому ж закладі, щоб кожен учитель вийшов з однієї й тієї ж «виробничої лінії» за одним і тим же стандартом. Учителів розподіляють між школами так, щоб кожна мала однакову частку найкращих фахівців. Вони йдуть на роботу чітко розуміючи, чого від них сподіваються. У відповідь учителі можуть розраховувати на високий суспільний статус і повагу.
Естонія
За результатами PISA 2015 року, Естонія ввійшла в десятку країн, які показали найбільші успіхи з математики, природничих наук і читання. За показниками з математики й природничих наук ця невелика балтійська держава випередила Фінляндію.
Освітні системи обох країн мають важливу спільну рису — обидві прагнуть максимальної рівності. Про неї свідчать невеликі відмінності між результатами учнів з багатих родин та їхніх ровесників з бідних. В Естонії соціально-економічний статус значно менше впливає на успішність у школі, ніж у більшості інших держав. З цього погляду Естонія схожа скоріше на Канаду, Гонконг і Норвегію, ніж на Австрію, Францію чи Німеччину, де існує набагато тісніший зв’язок між соціально-економічним статусом та успіхами учнів.
Результати Естонії на PISA 2015 року найбільше вражають не тим, яка велика в країні частка успішних школярів, а як мало учнів набрали низькі бали. Рівним є й доступ до дошкільної освіти, яка переходить у шкільну. Обов’язкове навчання починається аж із семи років, але більшість три- і чотирирічних дітей відвідують державні дитсадки.
У середній школі успішно навчання закінчує дуже великий відсоток учнів — чи не найвищий у промислово розвиненому світі.
Очевидно, існують очікування, що всі учні — незалежно від становища їхньої родини — мають отримати високий рівень освіти.
Здобувши незалежність, Естонія децентралізувала шкільну систему, надавши школам ширшу автономію і право ухвалювати рішення щодо навчальної програми, бюджету, а також відбору та звільнення вчителів. Сім’ї мають право вибирати школу для своїх дітей, тобто школи конкурують між собою за учнів.
Дітей шкільного віку щораз менше, а отже, потрібно подбати про те, щоб школи були розташовані досить близько до тих місць, де живуть діти, і водночас упевнитися, що в школах достатньо багато дітей — тоді школи будуть ефективні.
Естонські виші конкурують із закордонними закладами, а компанії хвилюються, що не матимуть достатньо кваліфікованих працівників. Учителі тим часом старіють — у країні працює величезний відсоток вчителів старшого віку. Щоб залучити в освітню галузь більше молоді, вчителям суттєво підняли зарплату, але ця професія досі не вважається престижною.
Освіта в Естонії, як і в інших країнах Північної Європи та Балтики, фінансується з державного бюджету — приватне фінансування становить відносно малу частку. При цьому Естонія не витрачає стільки коштів на освіту, як, наприклад, Норвегія, а зарплати вчителів у дошкільних закладах так і залишаються відносно низькими (при цьому в садочках не бракує вихователів).
Канада
Канада продемонструвала чудові результати під час оцінювання PISA у 2015 році, посівши третє місце з читання й опинившись у першій десятці з математики та природничих наук. Країна випередила Фінляндію за читанням і математикою. Особливістю канадської освітньої системи є акцент на справедливості й уміння домагатися відмінних результатів від учнів з різних соціальних верств, зокрема мігрантів.
Відмінності між успішністю багатих і бідних учнів у Канаді незначні. Це відповідає державній політиці, спрямованій на здоров’я і добробут усіх родин.
У школах Канади вчиться багато дітей із сімей мігрантів — переважно вони досягають таких же успіхів, як решта. Канадська шкільна система взірцева з погляду інтеграції.
Канадський підхід унікальний, бо тамтешня освітня система інтегрує у навчальну програму матеріали з різних культур. Тож учні змалку вчаться сприймати світ з різних перспектив. Учителі також допомагають виробити прихильне ставлення до розмаїття й коригують свою методику так, щоб успіху могли домогтися учні з різних соціальних і етнічних груп.
Які ж причини академічного успіху Канади? Як і в більшості найефективніших освітніх систем, за даними PISA, учителів у Канаді ретельно відбирають. А кваліфіковані вчителі (які отримують вищу зарплату), як правило, допомагають учням досягнути кращих результатів. Найцікавішою особливістю є те, що Канада вміє успішно інтегрувати велику кількість дітей-мігрантів у свої школи.
Результати Канади на PISA доводять, що діти-мігранти можуть вчитися аж ніяк не гірше за своїх однокласників. Одна з найуспішніших шкільних систем у світі приймає чимало сімей мігрантів і при цьому не знижує стандарти. Сьогодні в Канаду мігрують переважно з Азії — з Китаю, Індії, Філіппін і Пакистану. Більшість мігрантів вирушають у великі міста – Монреаль, Торонто, Ванкувер. Але результати PISA показують, що через три роки після переїзду діти нових мігрантів набирають стільки ж балів, як і їхні однокласники з родин, які не мають досвіду міграції.
Тут є кілька причин. По-перше, Канада — велика країна з відносно невеликим населенням, яка здавна залучає мігрантів для розбудови економіки. Багато новоприбулих — добре освічені люди, які приїжджають у Канаду заради кар’єри. Їхні діти швидко наздоганяють своїх ровесників, навіть якщо їм доводиться вивчити другу мову. Це мігранти, які прибувають уже готовими до місцевої шкільної системи. Крім того, держава допомагає інтегруватися дітям-мігрантам як із заможних, так і з бідних родин. Зокрема надає додаткові мовні курси й підтримку для дітей з особливими потребами.
Освітня система вміє підтримувати баланс між повагою до різних культур і вихованням канадської національної ідентичності. Мігрантів привітно зустрічають і допомагають їм інтегруватися в систему, зорієнтовану на високі досягнення. Нові учні швидко адаптуються до високих стандартів.
Фінляндія
Фінляндія рік за роком посідає найвищі місця у світових освітніх рейтингах. Її назва стала синонімом бездоганної освіти. Багато країн відправляють своїх фахівців до Фінляндії, щоб ті на власні очі побачили успішну політику і практику й застосували їх згодом у своїх школах. У рейтингу PISA-2015 Фінляндія зайняла четверте місце з читання, п’яте — з природничих наук і тринадцяте — з математики.
Трохи нижчі показники, ніж у попередні роки. Відсоток учнів, які набрали мало балів з математики, природничих наук і читання, у Фінляндії був вищий, ніж в інших успішних країнах і економіках, як-от Канада, Естонія, Гонконг, Сінгапур і В’єтнам. Це занизило середні бали з усіх трьох предметів. Зате Фінляндія стабільно фігурує серед найкращих. Вона доводить, що до успіху веде багато стежок. Це освітня система, в якій учні проводять менше часу в школі, ніж у багатьох конкурентних азійських системах, мало домашніх завдань, а шкільні інспекції скасували.
Але, як і багато інших «відмінників», фінські освітяни вірять, що учні з незаможних сімей теж можуть досягти успіху в школі і що всі школи, незалежно від того, де вони розташовані, повинні забезпечувати якісну освіту. Як і в інших країнах Північної Європи та Балтики, соціально-економічний статус учнів практично не впливає на їхню успішність. З іншими успішними країнами Фінляндію пов’язує ще одна важлива риса: акцент на якості викладання.
Держава зробила вчительську професію дуже престижною. Вчителі мають високий соціальний статус, а на педагогічні спеціальності великий конкурс — зараховують тільки одного кандидата з десяти. Це професія не тільки для випускників педагогічних вишів, а й для тих, хто закінчив інші магістерські програми.
Усе зроблено для того, щоб залучати до шкіл найталановитіших випускників. Від учителів, яких наймають до шкіл, сподіваються постійного професійного розвитку. Вчителі не отримують аж таку високу зарплату (за європейськими мірками бюджет у розрахунку на одного учня і зарплати вчителів є середніми), але ця професія вважається важливою і шанованою.
Вчителі користуються довірою і мають високий рівень автономії. Той, хто вирушить у Фінляндію по натхнення, відразу ж переконається, що якість освітньої системи залежить насамперед від учителів. Водночас не варто забувати, що на те, аби досягнути успіху в освіті, може піти багато десятиліть.
На початку 1990-х років рівень безробіття у Фінляндії наближався до 20 %, ВВП падав, а державний борг зростав. Освіта стала засобом, який допоміг трансформувати фінську економіку й перейти до інвестування в технології та зростання ринку телекомунікацій. Значно побільшало людей, які працювали в галузі досліджень і розробок. Паралельно розвивалися компанії на кшталт Nokia, яка пройшли шлях від целюлозно-паперової промисловості 19-го століття до найбільшого бренду в сфері мобільних телефонів на початку 21-го століття.
Тож у Фінляндії виникла економічна потреба у кваліфікованих працівниках. А також у загальнодоступній системі освіти зі здібними вчителями, які б могли її забезпечити. Фінська концепція має ще одну особливість. Школи дбають не тільки про таланти учнів. Тут кожен може з’їсти безкоштовний гарячий обід чи отримати медичні та стоматологічні послуги, а також психологічну консультацію. Підтримка дітей з особливими потребами тут є невіддільною частиною шкільної системи.
Шанхай (Китай)
Розглядатимемо не всю країну, а окремо Шанхай.
Коли школярі в китайському Шанхаї вперше пройшли тест PISA у 2009 році, вони посіли перше місце в рейтингу за всіма дисциплінами — читанням, математикою та природничими науками. Через три роки вони повторили свій успіх, чим викликали ще більший інтерес до того, як ця система освіти може бути такою успішною.
Шанхай — міжнародне, перспективне місто — перебував в авангарді освітньої реформи, використовуючи всі наявні можливості для розробки власного підходу. Шанхай надав пріоритет підвищенню освітніх стандартів під гаслом «Першокласне місто, першокласна освіта», щоб реалізувати свої економічні амбіції. Коли дивишся на результати 2009 року, вражає те, як мало учнів отримали погані результати. Високі бали набрало чимало шанхайських школярів, проте лідером міжнародного рейтингу Шанхай став саме тому, що не мав учнів, які продемонстрували низьку успішність.
Звичайно, у Шанхаї є багато п’ятнадцятирічних підлітків, зокрема внутрішніх мігрантів, які досі не мають належного доступу до середньої освіти. Але ті, хто цей доступ має (зокрема учні з бідних сімей), отримують у цій системі добрі результати. Система заснована на припущенні, що кожен школяр може домогтися успіху або принаймні достатнього рівня академічної успішності. Це не «сортувальна система», де фінішну лінію перетинає лише кілька переможців.
Освіта побудована так, що майже всі завершують навчальний курс. І це стосується дітей з різних родин. Система не може повністю подолати розрив між результатами учнів з бідних і багатих сімей, зате передбачає, що соціальні чинники не слугуватимуть виправданням для невдачі.
Як наслідок, за результатами PISA 2012 року, діти з бідних сімей у Шанхаї перевершили дітей середнього класу в Сполучених Штатах. Це стало можливим завдяки принципам побудови освітньої системи. Найкращих вчителів скеровують у школи, які потребують найбільшої підтримки.
Очікується, що сильні школи підтримуватимуть слабших, щоб підвищити загальні стандарти. Це системний підхід, націлений максимально реалізувати потенціал учнів. Крім того, освіта неймовірно конкурентна.
Шанхайські школярі не тільки вчаться у класі, а й багато годин проводять за домашнім завданням і заняттями з репетиторами. Перед учнями ставлять високі очікування: близько 80 % школярів продовжують навчання у закладах вищої освіти. Учні Шанхая вважають, що їхні досягнення — в їхніх руках. Вони не думають, що хороші оцінки з математики — це природний дар. Їх вчать, що це залежить від власної важкої праці й належної підтримки з боку вчителів.
Батьки також готові підтримати дітей і показати, що освіта є пріоритетом для їхньої сім’ї. Шкільна система Шанхая має ще один важливий компонент, властивий і іншим ефективним освітнім системам: кваліфікованих учителів. Відбір, підготовка й працевлаштування першокласних учителів — ось як система застосовує політику на практиці. А професійний розвиток триває протягом усієї кар’єри.
