Україна у 2025-ому, рятівниці коней, матері-підлітки і родина за гроші — теми цьогорічного Одеського міжнародного кінофестивалю. Вперше ОМКФ відбудеться онлайн протягом 25 вересня — 3 жовтня та покаже близько сотні прем’єр з усього світу. Ми зібрали 11 найцікавіших стрічок 11-го Одеського кінофестивалю, що не залишать байдужими нікого у вашій сім’ї.
Міжнародний конкурс
«Атлантида»
реж. Валентин Васянович (Україна)
Цей фантастичний фільм, що розповідає про життя післявоєнного Донбасу в 2025 році. Україна перемогла у війні та повернула собі окуповані Росією території. Однак вони вже зовсім не придатні для життя, повністю спустошені.
За сюжетом стрічки, головний герой, колишній солдат, повертається додому, в таке напівзруйноване війною місто. Він втратив родину, друга, теж військового, сам теж переживає посттравматичний синдром. У фільмі його зіграв колишній розвідник Андрій Римарук, який нині працює у фонді «Повернись живим».
В «Атлантиді» не має професійних акторів, усі ролі зіграли ветерани АТО та волонтери. Для режисера було важливо знайти людей, які мають досвід війни, були свідками подій. До речі, режисер Валентин Васянович також сам написав до фільму сценарій, був його оператором, режисером монтажу та співпродюсером.
Торік стрічка перемогла в категорії «Горизонти» на Венеційському кінофестивалі та здобула багато інших світових престижних нагород.
«Служителі»
реж. Іван Остраховський (Словаччина, Румунія, Чехія, Ірландія)
Це чорно-біла стрічка про двох учнів семінарії у комуністичній Чехословаччині, яким доводиться обирати між колаборацією з тоталітарним режимом або постійним наглядом і переслідуванням секретної поліції. До того ж влада може розпустити католицьку теологічну школу, якщо її наставники не йтимуть на певні поступки. Дія фільму відбувається у 1980 році в Братиславі.
Історія фільму також відображає цікаву історичну особливість у Чехії та Словаччині за комуністичної доби. Комуністична партія й католицька церква від 1970-х років знайшли певне компромісне рішення взаємного співіснування. Так виникла організація священників, які фактично співпрацювали з режимом. Два ідеологічно полярні інститути насамперед є повністю ієрархічними та намагаються контролювати своїх підлеглих. Відтак хлопцям по суті не світить ніякий захист і підтримка жодної зі сторін.
Прем’єра картини відбулась на Берлінському кінофестивалі. Два тижні тому стрічка опинилася серед шорт-листу із 32 фільмів, які змагатимуться за приз Європейської кіноакадемії.
«Материнство»
реж. Маура Дельперо (Італія, Аргентина)
Цей ігровий дебют італійської режисерки Маури Дельперо зібрав три нагороди на кінофестивалі у швейцарському Локарно. Раніше вона працювала над документальними стрічками. Зокрема у 2012 році вийшла її картина «Надя і Свєта» про двох подруг-емігранток із Молдови. Вони залишили своїх маленьких дітей вдома та поїхали до Італії на заробітки.
У своєму новому фільмі Дельперо продовжує досліджувати тему складного материнства і стосунків між жінками. У центрі сюжету дівчина-підліток, яка мешкає зі своєю донькою у притулку для жінок у монастирі в Буенос-Айресі. Одного дня у їхньому житті з’являється Паола, черниця з Італії. Вона дуже полюбила маленьку дівчинку, однак її бунтівна мама раптом зникає з притулку.
Національний конкурс
«Бєс»
реж. Єгор Трояновський (Україна)
Це документальна стрічка-розслідування зникнення та ймовірне вбивство українського добровольця спецбатальйону «Артемівськ» Олексія Кудрявцева. Він потрапив у полон у 2014 році та відтоді зник. Останнє відео допиту з ним виклав терорист Ігор Безлер (Бєс).
Батько зниклого Микола Кудрявцев одразу розпочав пошуки сина, або свідків, можливо, останніх годин його життя, а також погрожував розквитатися з «Бєсом». Відтак у процесі він знаходить докази воєнних злочинів Росії. А режисер Трояновський, що 6 років тому розпочав роботу над стрічкою, супроводжує його.
«Родина»
реж. Джейден Стівенс (Україна, Австралія)
Австралійський режисер Джейден Стівенс якось натрапив на оголошення американця, що шукав когось, хто б прийшов до нього додому в костюмі сови та дивився, як він спить. Його вразив якийсь відчай цього чоловіка, він захотів зняти фільм про таку тотальну самотність. Відтак з’явилася ідея стрічки «Родина» про чоловіка, що наймає акторів на роль його батьків, брата і сестри, аби зафіксувати сімейні сцени на камеру.
Вирішив знімати цю подекуди абсурдну комедію в Україні на фоні пострадянських урбаністичних краєвидів. Саме такий депресивний стиль картинки йому був необхідний, аби втілити свою ідею, однак в Австралії він не міг віднайти подібних автентичних місць, а відтворювати їх — занадто дорого. В Україні знімати значно дешевше й уже готовий антураж.
Європейське документальне кіно
«Конкурс краси»
реж. Ейтан Іпекер (Туреччина, Франція, Ізраїль, Німеччина)
Із 2011 року в Ізраїлі відбувається щорічний конкурс краси серед жінок, які вижили під час Голокосту. Турецький режисер Ейтан Іпекар був скептично налаштований до такої ідеї конкурсу, розпочавши роботу над фільмом, адже це наче робити шоу із такої великої трагедії. Сам він теж уродженець Ізраїлю, мешкав там до 6 років, кілька членів його родини стали жертвами Голокосту. У процесі зйомок його думка особливо не змінилась, однак він постійно спостерігав радість і щастя цих жінок-учасниць конкурсу.
Відтак його стрічка вийшла не про конкурс краси, а про травму, яку ці жінки пережили понад пів століття тому. Вони постійно звертаються до спогадів часів Голокосту.
«Сестри Росінанта»
реж. Александра Кауфман (Німеччина, Швейцарія)
Це теплий літній фільм про дорослішання і першу зустріч зі смертю у житті. За сюжетом стрічки, дві любительки тварин Паула і Ханна вирішили волонтерити у заповіднику для коней на півдні Іспанії. Через економічну кризу багато іспанців покинули своїх тварин через неможливість їх утримувати.
Дівчата увесь свій вільний час розшукують покинутих коней і приводять у заповідник, де їх намагаються відгодувати. Це невелика ферма, якою опікується британка Лоїс, яка вже понад 7 років рятує коней в Іспанії. Не випадково назву фільму Кауфман присвятила персонажу Сервантеса білому коневі Дон Кіхота, який боровся із вітряками.
Фестиваль фестивалів
«Ялда, ніч прощення»
реж. Массуд Бакші (Іран, Франція, Німеччина, Швейцарія, Люксембург, Ліван)
За сюжетом цієї драми 22-річна Мар’ям випадково вбила свого 65-річного чоловіка, її засуджують до смертної кари. Однак її ще може врятувати вибачення дочки чоловіка, якщо та на телешоу та публічно пробачить Мар’ям. Цей фільм — це збірний образ реальних історій жінок, яких звинувачують у вбивстві їхніх чоловіків.
Для роботи над фільмом режисер переглянув кілька документальних стрічок про іранок у такому становищі, а також консультувався із юристами щодо місцевого законодавства у подібних справах. В Ірані справді досить поширена релігійна традиція публічного прощення жінок, що вбили своїх чоловіків у стані афекту, родичами жертви. Але в такому випадку вона має компенсувати втрату «кривавими грошима». А Ялда — це традиційне свято прощення в Ірані у найдовшу ніч у році.
Стрічка отримала гран-прі американського кінофестивалю «Санденс» цьогоріч. Однак через напружені стосунки США й Ірану Бакші не зміг приїхати на кінофорум та отримати нагороду. Його попередній фільм «Респектабельна сім’я» був заборонений в Ірані, адже теж критикує іранське суспільство. Відтак влада не надавала йому згоди знімати наступну стрічку. Лише через чотири роки та завдяки незалежним продюсерам йому вдалося отримати згоду на зйомки «Ялди».
«Серпнева діва»
реж. Хонас Труеба (Іспанія)
Єві скоро виповниться 33 роки, однак вона досі не впевнена щодо багатьох речей у своєму житті. Вона не має тривалих стосунків і не знає, чи хоче мати дітей. Цього серпня дівчина вирішила залишитись у Мадриді, очікуючи, що щось неодмінно має статися. Для мешканців столиці Іспанії це дивно, бо більшість у серпні кудись їде у відпустки, а міста порожніють.
Це мила комедійна стрічка у стилі щоденника про пошуки себе, переоцінку свого життя. Єва винаймає квартиру в майже центрі Мадрида, друзі роз’їхалися, вона гуляє вулицями міста, читає, спостерігає за традиційними релігійними фестивалями на честь Богородиці. Вона переважно мовчить, більше спостерігає, але часом сама знайомиться із перехожими.
Торік фільм відзначили на фестивалі у Карлових Варах.
Спеціальні покази
«Номери»
реж. Олег Сенцов, Ахтем Сеїтаблаєв (Польща, Україна, Чехія, Франція)
Цю стрічку знімали без фізичної присутності одного з режисерів. Адже Олег Сенцов, також автор сценарію, був незаконно ув’язнений у Росії. Своє режисерське бачення він викладав у листах, які надсилав продюсерам із в’язниці. Першочергово це була однойменна п’єса Сенцова, яку теж ставили у театрі, а також організовували читки на підтримку режисера, який ще тоді перебував у російській в’язниці.
За сюжетом цієї антиутопічної стрічки у суворому світі чіткої ієрархії та ладу всі мешканці підпорядковуються верховному Нулю та всі вчинки узгоджують згідно з книгою Правил. Вони не мають права вибору навіть в особистому житті. Однак вся система руйнується, коли у цьому пронумерованому суспільстві з’являється новий мешканець, якому невідомі ці жорсткі правила.
Візія
«Тягар бути народженим»
реж. Зандра Вольнер (Австрія, Німеччина)
Це науково-фантастична стрічка про чоловіка, який створив андроїда Еллі, копію своєї дочки, яку він втратив раніше. Він запрограмував їй деякі спогади та щоночі вкладає її спати. Одного разу вона вирушає в ліс за якимось дивним звуком та губиться там. Потім її знаходить інша людина і вкладає нові спогади.
На перший погляд такий вчинок може здатися скорботою та безмежною любов’ю батька до доньки. Однак із розвитком сюжету стає зрозуміло, що почуття героя мають дещо інший характер. Відтак стрічка викликала великі дискусії серед кінематографічної спільноти. Технічно новаторськи зроблений фільм порушує складну тему насильства над дітьми.
Головну роль андроїда Елли зіграла 10-річна акторка зі сценічним ім’ям Лєна Вотсон, натхненне виконавицею ролі Ґерміони у Гаррі Поттері Еммою Вотсон. Справжнє ім’я якої не розголошують, також вона грає у фільмі з силіконовою маскою. Ці заходи були здійснені задля безпеки молодої акторки.
