ШІ 31 Серпня 2026

ШІ уже в наших класах: 63 % українських освітян використовують штучний інтелект

# EdTech # цифрові технології в освіті # ші

У якому стані нині цифровізація українських шкіл та що її гальмує? Скільки відсотків українських учителів уже користуються штучним інтелектом та чого їм бракує для ефективної роботи з ШІ? Які несподівані результати показало наймасштабніше дослідження української EdTech сфери та чи справді цифровізація може створити додаткове навантаження на вчителів? Про усе це дискутували освітяни на EdTech Ukraine Forum 2026. Під час панелі «Ключові висновки: стан EdTech-екосистеми в Україні» результати масштабного дослідження української EdTech-екосистеми презентували членкіня Правління EdTech Ukraine Аssociation Катерина Северінко та асоційовані партнери консалтингової компанії CIVITTA Іванна Дідур та Ярослав Жидик. Зібрали в матеріалі ключові висновки дослідження та напрямки розвитку цифровізації в Україні.

Український EdTech: від ініціатив — до екосистеми

Ще нещодавно для освітян штучний інтелект був чимось зі сфери фантастики. Сьогодні він для багатьох із них він став частиною повсякденної роботи. Так само стрімко змінюється цифрова екосистема освіти загалом: з’являються нові інструменти, платформи, освітні продукти, способи взаємодії між учителем та учнем. Саме тому розмова про EdTech — це не лише про окремі цифрові сервіси чи технології для класу. Йдеться про значно ширшу трансформацію освіти: про цифровізацію, нові підходи до навчання, взаємодію держави, закладів освіти, педагогів та бізнесу.

Українська EdTech-екосистема, можна сказати, робить перші кроки. Скажімо, Сінгапур будує свою екосистему близько 27 років, Естонія — близько 20. Україна лише у 2024 році ухвалила першу стратегічну рамку, пов’язану з розвитком цієї сфери. Отже, попереду ще великий шлях.

Дослідження стану EdTech-екосистеми в Україні стало одним із перших комплексних досліджень такого масштабу: участь у ньому взяли 65 тисяч респондентів із різних груп. Його ініціювали Міністерство освіти і науки України та Міністерство цифрової трансформації. До роботи долучилися Естонський центр міжнародного розвитку, компанія CIVITTA, EdTech Ukraine, EdTech Estonia у партнерстві з WINWIN EdTech Centre of Excellence.

Одним із головних завдань було створити аналітичну основу: зрозуміти, що вже працює, які є виклики і в якому напрямку варто рухатися далі. Результат виявився дещо несподіваним.

Несподівані результати дослідження української EdTech сфери

Коли очікуєш результатів великого дослідження, природно сподіватися побачити кілька основних проблем, які можна буде чітко назвати й послідовно вирішувати. Однак українська освітня цифровізація виявилася складнішою.

Серед відповідей найчастіше звучали слова «середній» та «частково». Рівень цифрових навичок педагогів у школах оцінюється як середній у 76 % відповідей, рівень навичок здобувачів освіти — у 71 %, власна цифрова грамотність освітян — у 70 %. Готовність учнів до використання цифрових інструментів оцінюється як середня у 69 % відповідей, готовність батьків до EdTech-рішень — у 68 %.

Матеріально-технічну базу закладів освіти 65 % респондентів оцінюють як частково або достатньо забезпечену. Використання штучного інтелекту у викладанні поки що переважно є епізодичним — так відповіли 63 % опитаних.

Ці цифри не означають, що цифровізація українськї освіти у кризовому стані. Навпаки: вони показують, що система вже рухається, але цей рух поки що нерівномірний, переконані експерти. Якщо ця екосистема була б учнем, вона б отримала 7–8 балів.

Використання штучного інтелекту у викладанні поки що переважно є епізодичним — так відповіли
63 % опитаних.

Саме педагог є нині рушійною силою, на якій тримаються зміни.Частину змін започатковують самі вчителі. Вони шукають рішення, пробують нові інструменти, навчаються, створюють власні практики. Водночас нормативні правила, інституційні механізми та системна підтримка не завжди встигають за цими змінами, а подекуди заважають проактивним вчителям.

Тому «частково» — це, певною мірою, характеристика системи, яка вже почала будуватися, але ще не завершила своєї архітектури, вважають дослідники.

Штучний інтелект уже прийшов у клас

Найбільший темп змін демонструє ШІ. За результатами дослідження, 54 % освітян використовують цифрові інструменти щодня. ШІ поширюється ще швидше: 13 % педагогів застосовують його системно у викладанні, 63 % — епізодично, і лише 24 % поки що не використовують його. Отже, понад три чверті освітян уже так чи інакше застосовують штучний інтелект.

Для освіти це принципово нова ситуація. Технологія фактично увійшла до класу швидше, ніж встигли сформуватися правила її використання.

66 % освітян вважають, що школам потрібна політика використання ШІ

Саме тут виникає один із найбільших розривів. Коли дослідники запитали заклади освіти, чи мають вони затверджену комплексну політику використання ШІ, менше ніж 7 % відповіли ствердно. Водночас 66 % освітян вважають, що така політика потрібна. Тобто реальність уже випередила нормативну рамку. Учителі користуються інструментами, але далеко не завжди мають зрозумілі правила: що саме можна робити, як перевіряти результати роботи ШІ, де проходить межа відповідальності вчителя й технології, як використовувати такі інструменти без шкоди для якості навчання.

При цьому говорити про масовий спротив технологіям не доводиться. Серед закладів освіти 48 % активно підтримують використання ШІ, а забороняють його лише 0,7 %. Серед освітян виступають за використання ШІ на уроках 40 %, тоді як протестують проти цього 6 %. Серед батьків 24 % радіють тому, що їх діти вміють користуватися ШІ, а не дозволяють його використовувати — 17 %.

Отже, проблема полягає не стільки в небажанні мати справу з ШІ, скільки у відсутності системних умов для їхнього безпечного та ефективного використання.

40 % українських освітян підтримують використання ШІ на уроках

Як цифровізація може створити нове навантаження на вчителя

Одна з характерних рис нинішньої цифровізації — незавершеність змін. Яскравий приклад — електронні журнали. Вони вже стали звичною частиною шкільного життя, але в багатьох випадках педагоги паралельно продовжують вести паперовий журнал. Для когось це перестраховка, для когось — данина традиції або страх перед можливими бюрократичними перевірками. Виходить парадоксальна ситуація: новий інструмент додається, але старий процес не зникає. Це й є той самий стан «частково»: цифрова технологія вже працює, проте система не перебудувалася відповідно до неї.

Внаслідок цього цифровізація замість спрощення іноді створює додаткове навантаження. Учитель отримує ще один інструмент, ще одну форму звітності, ще одну процедуру — замість того щоб позбутися старих.

Як грифувати цифровий продукт?

Ще виразніше розрив між темпом технологічних змін і системними правилами видно на прикладі освітніх продуктів. Паперовий підручник проходить процедуру грифування раз на п’ять років. Такий підхід був сформований відповідно до життєвого циклу друкованого видання.

Але цифровий продукт може оновлюватися щотижня. Автори дослідження підрахували, що за п’ять років — стільки часу, скільки може триває цикл для підручника, — цифровий продукт проходить 26 оновлень. Отже, процедура, створена для стабільного друкованого продукту, не може застосовуватися до технології, яка постійно розвивається. Гриф перевіряє відповідність програмі, але не педагогічний ефект, і не встигає за оновленнями.

Звісно, проблема не в тому, що технології надто швидко змінюються. Цей темп, ймовірно, зростатиме й надалі. Проблема в тому, що люди та компанії, які встигають за цими змінами, не завжди отримують достатню підтримку з боку системи.

Від потреби вчителя — до результату для дитини

Якщо подивитися на розвиток EdTech як на послідовний процес, вимальовується своєрідний маршрут:

потреба → продукт → пілот → доказ → правила → закупівля → спроможність → результат для дитини.

Цей ланцюг важливий тим, що його результатом має бути не сам факт цифровізації, не кількість платформ і навіть не успішно придбаний продукт. Кінцевий результат — дитина, яка завдяки новим технологіям навчається краще та з більшим комфортом.

1. Потреба

Першою ланкою є вчитель. Саме він бачить конкретну проблему в навчальному процесі й шукає спосіб її розв’язати. Дослідження показує, що 58 % освітян мотивує зацікавленість учнів, а 49 % — можливість заощадити час на підготовці до уроків.

Це важливо пам’ятати розробникам: хороший освітній продукт не обов’язково починається з технології. Часто він починається з дуже конкретного запитання вчителя: «Як зробити ось це краще?»

2. Продукт

В Україні його пропонує понад 200 EdTech-компаній. 75 % із них — мікро- та малі бізнеси. Частина таких команд виросла безпосередньо зі запиту шкіл: розробники побачили конкретну проблему, створили рішення, а потім зрозуміли, що подібна потреба існує в багатьох закладах освіти. Це важливий ресурс української освіти. Але сам факт існування продукту ще не означає, що він ефективний.

3. Пілотування

Наступний крок — перевірити продукт у реальному освітньому середовищі. 70 % закладів освіти готові пілотувати нові рішення. Водночас лише 5 % EdTech-бізнесу мають можливість звернутися до шкіл, які готові стати майданчиком для пілотування. Отже, попит існує з обох боків, але бракує механізму, який би їх з’єднав.

Для вчителя це означає втрачені можливості спробувати новий інструмент. Для розробника — складнощі з тим, аби отримати якісний зворотний зв’язок і зрозуміти, як продукт працює в реальному класі.

4. Доказ

Пілотування саме по собі ще нічого не доводить. Учителям та учням може сподобатися інструмент, він може бути зручним, сучасним і привабливим. Але головне питання інше: чи допомагає він дітям навчатися?

За даними дослідження, 60 % закладів освіти ніколи не перевіряли, чи справді інструменти, які вони використовують, дають освітній ефект. Відгуки збирає лише приблизно кожен п’ятий заклад. Це створює проблему не тільки для шкіл, а й для всього ринку. Якщо ефективність рішень системно не вимірюється, то перевагу отримує не обов’язково той продукт, який краще працює. Виграти може той, хто має кращий маркетинг.

Тому українській освіті потрібна культура доказовості: здатність не просто користуватися інструментом, а перевіряти його вплив.

Навіть якщо продукт перевірений і довів свою користь, залишається практичне питання: як школі його придбати? Саме на цьому етапі дотепер зупиняється значна частина історій. Директори та вчителі побоюються закуповувати освітні технологічні продукти за субвенцію для НУШ, через відсутність зрозумілих процедур і нормативної бази.

За сприяння МОН відповідні зміни були внесені, і з 2026 року з’явилася можливість закуповувати освітні технологічні продукти за виділені на оновлення шкіл кошти. Але зміна нормативної бази — лише початок. Наступне завдання — зробити нове право зрозумілим і реально зручним для закладу освіти.

5. Закупівля

6. Спроможність

Остання ланка — здатність школи та вчителя впровадити придбаний продукт. Більшість освітян оцінюють свої цифрові навички як середні. Багато хто проходить навчання, але сама наявність курсів ще не гарантує реального використання отриманих знань. Учителю може бракувати часу, ресурсів або підтримки. Частина педагогів проходить навчання усвідомлено, щоб набути нових компетентностей. Інші — формально, заради сертифіката чи чергового підтвердження підвищення кваліфікації. Тому проблема вже не в кількості курсів. Їх достатньо. Потрібна інша система — така, у якій цифрові компетентності стають невіддільною частиною професійної підготовки педагога.

Відтак, в українській EdTech-екосистемі немає однієї величезної діри. Натомість є багато невеликих прогалин: у пілотуванні, доказовості, закупівлях, технічній сумісності, навичках, підтримці закладів. І кожна з них впливає на кінцевий результат. Тож завдання не в тому, щоб посилити одну ланку, а в тому, щоб зміцнити весь ланцюг.

Що може змінити ситуацію?

Для подальшого розвитку EdTech-екосистеми дослідники пропонують дев’ять ініциатив, які поділили на три взаємопов’язані напрями.

✹ Перший напрям: винагороджувати доказовий вплив, а не гучний маркетинг

Оцінювання впливу. Освіті потрібна система, яка допомагатиме визначати, які цифрові рішення справді працюють. Інструменти мають вимірювати, що працює, що не працює, і як масштабувати те, що працює.
Рішення під нагальні випадки. Дослідники пропонують побудувати систему, де запит від держави щодо конкретних викликів буде зустрічатися з потенційними можливостями, які може запропонувати ринок. Наприклад, хакатони та інші креативні події, на яких зустрічаються представники держави, освітяни, стартапери, розробники. Такий підхід драйвить екосистему, дає змогу створювати продукти не просто тому, що технологічно можливо щось створити, а тому, що на це є реальний освітній запит.
Акселерація українських EdTech-компаній. Дослідники виявили, що школи поки що мало знають про українські компанії та не завжди їм довіряють. Багато сумнівів стосовно їхньої конкурентноздатності на міжнародних ринках. Аби компанії зростали та розвивалися, ставали ближчими до вчителів, акселерація має бути не просто набором бізнес-курсів. Йдеться про програми, які допомагатимуть командам залучати фінансування, працювати з менторами та експертами, підвищувати якість продуктів і ставати конкурентоспроможними на міжнародному ринку.

✹ Другий напрям: створити зрозумілий шлях від розробника до класу

Закупівлі. Необхідно зробити цей механізм реально робочим. Для цього потрібні рамкові угоди, зрозумілі критерії відбору, простий процес закупівлі та покрокові рекомендації для закладів освіти, зокрема, щодо використання державних субвенцій.
Інтеграція з «Мрією». Не менш важлива технічна сумісність приватних рішень із державними платформами. Це передбачає, зокрема, відкриті API, стандарти обміну даними та можливість тестувати рішення в безпечному середовищі. Якщо приватні та державні цифрові системи можуть взаємодіяти, це створює значно більше можливостей для розвитку всієї екосистеми.

Зрозуміла процедура тестування у закладах освіти. Пілот не повинен завершуватися на етапі «вчителі спробували й висловили враження». Він має передбачати оцінювання результативності та прийняття подальших рішень на основі отриманих доказів.

Постійний діалог між державою та галуззю. Між МОН, Міністерством цифрової трансформації та EdTech Ukraine Аssociation підписано Меморандум про співпрацю. Час від окремих ініціатив переходити до регулярного робочого формату. Держава має задавати правила та створювати інфраструктуру. Галузь — пропонувати рішення, розробляти механізми їхнього впровадження та брати участь у їх реалізації.

✹ Третій напрям: посилити спроможність закладів освіти

Навіть найкраща система закупівель і найефективніший цифровий продукт не дадуть результату, якщо школа не має можливості його впровадити.

Консультативна підтримка. Частково така допомога вже існує: профільні організації працюють із закладами, які готові впроваджувати цифрові рішення. Але цю роботу можна зробити системнішою. Важливо, щоб цифровізація не перетворювалася на додатковий обов’язок учителя інформатики, який займається нею після власних уроків, якщо взагалі залишається час. Шість років тому Міністерство цифрової трансформації започаткувало посаду CDTO, тобто цифровий лідер громади, заступник керівника територіальної громади з діджиталізації. Ця система вжа активно працює та може стати підтримкою школам.
Цифрові навички педагогів. Завдання не в тому, щоб створити ще десятки курсів. Навчання вже багато. Натомість потрібно зрозуміти, як зробити так, щоб отримані знання реально змінювали практику вчителя. Можливо, для цього потрібні глибші зміни в академічній педагогічній освіті або підвищенні кваліфікації. Майбутній учитель має бути не лише фахівцем зі свого предмета, а й професіоналом, який розуміє, як доречно та ефективно впроваджувати цифрові технології в навчання.