Нинішнє людство марить ідеєю редагування генів, вважає професор Роберт Сапольські. Здавалося б, невдовзі у батьків буде можливість «замовити» немовляті гени підприємця чи митця, підправити всі проблемні зони і насолоджуватися батьківством з ідеальною дитиною. Але чому люди з однаковими генами поводяться по-різному? Що насправді найбільше впливає на поведінку?
Зі Стенфорда — до зграї мавп
Професор біології й неврології Стенфорда, автор світових бестселерів Роберт Сапольскі — «суперстар» серед учених. Днями він прочитав лекцію «Гени та поведінка: чи можна народитися підприємцем або кимось іншим?» на міжнародній освітній конференції EdCrunch 2020.
Перше, що потрібно знати про людину, переконаний вчений: вона — примат. Найбільш жорстокий і через це нещасний, але і найбільш схильний до співпраці та співчуття. Хоча нібито це і так зрозуміло, але люди зазвичай не вірять, що вони живуть схоже на мавп, або не усвідомлюють, що це означає. З вуст пана Роберта, людини, яка прожила 25 років серед павіанів у Кенії, автора книги «Мемуари примата», цей факт звучить якось по-новому, чи не так?
Одні й ті самі мавпи поводяться агресивно або ввічливо та спокійно залежно від того, як ведеться в зграї, до якої вони потраплять. Вони можуть спокійно їсти поруч, якщо мають досвід ситого життя, але б’ються за кожен шмат, якщо знають, що можуть голодувати. Вони вміють співпереживати. Якщо батько впевнений, що це його дитина (а таке буває лише якщо йдеться про пару альф чи пару омег), він опікується не лише матеріально, а й грається, вчить мавпенятко та навіть захищає від інших дитинчат. Якщо маля альфи підсунути на виховання омезі і навпаки, воно виросте саме таким, який статус мають батьки. Попри те, що «гарні гени» допоможуть вирости сильнішим та кмітливішим за інших, мавпеня уникатиме конфліктів та визнаватиме інших переможцями. Оточення має більше значення, ніж спадковість.
Механізм впливу генів на поведінку людей теж куди цікавіший, ніж заведено думати. Усе вирішує середовище, а передбачити роль гена непросто, адже з усіх біологічних видів людина живе в найбільш різноманітних умовах.
Кого гормон агресії змушує виявляти турботу
Ось мозок дає м’язам команду виконати дію. Тут усе зрозуміло. А сенс руху? Припустімо, пальці ворухнулися. Це велика подія? А якщо людина натискає на спусковий гачок пістолета? І це може мати протилежні мотиви: або вона вбиває когось, або стріляє в повітря, щоб викликати вогонь на себе, і жертвує життям, захищаючи когось. Як людина наважується на вчинок? Що впливає на неї?
Що сталося за хвилину до цього? Ми можемо відзначити, які сенсорні ввідні дані отримала людина. В одній і тій самій комп’ютерній грі одна й та сама людина буде грати чесно або махлювати залежно від того… світлий чи темний фон. Що більше освітлення, то більше гравець контролює себе і пристойно поводиться.
І так не лише з органами зору. Якщо людина проходить опитування, політичні та життєві погляди будуть більш консервативні, якщо… у приміщенні погано пахне.
Судді винесуть більше «добрих» вироків про дострокове звільнення ув’язнених, якщо нещодавно поїли, і будуть більш суворими, якщо голодні.
Що сталося за годину до того? Тепер звернемо увагу на дію гормонів. Усі чули, що тестостерон — це гормон агресії, переможців. Утім, якщо ви візьмете п’ятьох мавп і введете велику дозу самцеві №3 за ієрархією, він не стане альфою. І навіть не намагатиметься. Він, дійсно, стане більш агресивним, але зриватиме зло на мавпах №4 та №5. Загалом тестостерон стимулює не бажання атакувати, а бажання активно захищати свій статус будь-якими звичними методами. Тож людина, наприклад, під дією тестостерону може почати поводитися більш щедро, а буддистські монахи наввипередки виявлятимуть турботу. Середовище, в якому ми перебуваємо, підказує адекватний спосіб захисту свого статусу.
Що сталося, коли ця людина була підлітком? Дофамін у 10-річної дитини починає вироблятися, як у дорослих. Він стимулює досягати того, що подобається. Але передня частина кори головного мозку ще не сформована, остаточно процес завершиться аж у 25 років. Вона відповідає за довгострокове планування, усвідомлення наслідків, відтерміноване задоволення, вчить робити те, що треба, а не лише що хочеться. Саме тому від 10 до 25 років людина схильна до імпульсивних дій. А ось що саме це буде: крадіжка авто чи виступ на сцені, залежить від середовища, в якому зростає тінейджер.
Як «успадковується» материнська любов
Що сталося, коли людина була дитиною чи навіть зародком? Людина регулює роботу власного мозку так само, як навчилася ще в дитинстві. На мозок впливають ті події у внутрішньоутробному житті, які відбуваються, коли мозок лише формується. Наприклад, щасливі враження вагітної мами, резус-конфлікт, наявність близнюка в перший місяць, що потім «розсмоктався» — усе це впливає на подальше життя людини. Епігенетика вивчає, як наш ранній досвід впливає на активацію, експресію генів.
Приміром, щуреня, якого мама дуже любила, облизувала, пестила, проходить епігенетичні зміни, завдяки яким у нього знижується вироблення гормону стресу. Тобто і від своїх щуренят отримуватиме менше стресу, тож менше виявлятиме агресії, а частіше облизуватиме і пеститиме. Так у спадок передаються патерни материнської поведінки.
І навпаки. Якщо вагітна в хронічному стресі, тоді у зародка буде збільшена амигдала. І далі новонароджена дівчинка отримає у спадок підвищену реакцію на подразники, тому є високий ризик, що і під час власної вагітності вона також буде у хронічному стресі.
А як дитину виховують? Ідеального батьківства не буває. Педагогіка зазвичай така, які діти потрібні цьому соціуму на цей час. Якщо щось із загальноприйнятого у вашій культурі вам не подобається, треба спочатку позбутися цього в собі, і тоді дитина запозичить від вас іншу поведінку.
У якій культурі живе людина? 400 років тому наші предки могли жити в середовищі, де більше вірусів, ніж на сусідніх землях. Тоді культура містить більше консервативного та ксенофобного — нетерпимості до інакшості.
Ось скільки факторів впливає на кожне рішення людини.
Підприємець, екстремал чи наркоторговець?
Тож якою мірою ми перебуваємо під впливом генів? Гени — це ніби рецепт. Якщо в них якісь помилки, пиріг не вдасться. Але навіть ідеальний рецепт яблучного пирога не відповідає за те, як його випечуть, чи буде він смачний, що буде з нез’їденими шматками… Тобто різні зовнішні середовища будуть по-різному активувати один і той самий ген. Наприклад, ген, що пов’язаний із серотоніном, може зробити людину схильною до депресії. Але винятково якщо в дитинстві в неї був хронічний стрес. Є ген, який відповідає за підвищення інтелекту, але тільки якщо… людину немовлям вигодовували грудним молоком. Інший ген робить людину більш агресивною, але лише в тому разі, якщо вона регулярно вживає алкоголь. Можна назвати ген, який ускладнює самоконтроль, але тільки якщо дитинство людини пройшло в бідності.
Чи можна виявити ген успішного підприємництва? Так, але це той самий, що відповідає за потяг до новизни, гострі відчуття. Важлива ще й стресостійкість, екстравертність. Далі все залежить від середовища. Один хлопчик з такими генами займеться паркуром, другий почне підробляти в інтернеті, а третій розповсюджуватиме наркотики.
Генами закладаються тенденції, а розкриваються вони по-різному. Гени визначають поведінку, але не говорять про цінності. Розкриваються в контакті з навколишнім середовищем, зовнішніми обставинами.
Яскравий приклад. Генерал південноафриканської армії Констанд Фільюн, який спочатку виступав за апартеїд, підтримував розправи проти темношкірих африканців, зміг домовитися з Нельсоном Манделою, щоб не почалася громадянська війна. На нього вплинула позиція брата-близнюка Абрахама, який очолював групу чорних націоналістів. Двоє людей з однаковим набором генів: обидва були ризиковими, сміливими, лідерами, харизматиками. А життєві шляхи обрали протилежні.
Гени не є чимось сталим після народження. Їхній вияв регулюється протягом усього життя. Епігенетичні зміни можуть «стерти» негативні процеси. Скажімо, у дитини, яка зазнала насильства, розвивається недовіра до світу і низка негативних процесів, але якщо вона всиновлена і живе в любові та добробуті, усе це буде нейтралізовано.
В освіті велика цікавість до вивчення генів, що підвищують математичні здібності чи мистецькі. Це дійсно може вплинути на навчання. Але варто розуміти, що без середовища, у якому ця спадковість може правильно розкритися, редагування генів буде нічого не варте. А подбати про середовище — якраз завдання школи та батьків.
