Світ зараз живе в режимі «швидкого прокручування»: за 10 місяців сталося те, що мало відбутися за 10 років. Як COVID-19 нас змінив? Які країни провалили цей іспит, а хто впорався «на відмінно»? На кого може взоруватися Україна, щоб збудувати сильну незалежну державу? Про все це розповів Фарід Закарія, один з найвпливовіших американських журналістів та політологів, під час онлайн-дискусії щорічної конференції «Ялтинська Європейська Стратегія» (YES). Цього року всі зустрічі заходу відбувалися в онлайн-форматі, а COVID-19 став провідною темою спікерів. Ми записали найцікавіші тези Фаріда Закарії, який нещодавно опублікував книгу «10 уроків для світу після пандемії».
COVID-19 — великий акселератор. Він узяв ті тенденції, які вже існували, і надзвичайно їх прискорив. Нерівність — один з найбільш драматичних наслідків коронавірусу. Тому найважливіше питання сьогодні: коли зміни так прискорились, як країнам та суспільствам пристосуватися до них?
Унікальність нинішньої кризи — вона глобальна. COVID-19 змінив життя абсолютно кожної людини у світі. Такого впливу не мала жодна попередня фінансова криза.
Тайвань і Південна Корея — країни-суперзірки у боротьбі з коронавірусом. Вони здолали цього монстра. Населення Тайваню — 24 мільйони, у них зареєстровано 7 смертей від COVID-19. При цьому вони не використовували сили поліції для боротьби з поширенням вірусу.
У Тайвані цифрові технології допомогли впоратися з COVID-19. Віцепрезидент Тайваню розповідав мені, як за допомогою смартфонів вони відстежували інфікованих людей та налагоджували ефективне тестування. Але ключовим було інше: якщо знаходили інфікованого, на суворий карантин мали йти всі, з ким він контактував. Ця самоізоляція була дуже жорстка: люди отримували смартфон від уряду, їм телефонували кілька разів на день. Не відповісти на дзвінок — доказ порушення карантину, отже, маєш сплатити високий штраф. У Сінгапурі робили майже так само. Проте обидві країни визнали, що цифрових методів недостатньо: доводилося вдаватися до старомодних заходів — розшукувати людей, говорити з ними, переконувати.
Маловідомий факт про країни, що найкраще впоралися з COVID-19: вони не запроваджували локдаун. Запровадження загального карантину — визнання поразки держави перед вірусом. Це грубий інструмент, який коштує державі великих грошей. Ефективний механізм: пожертвувати свободою пересування малої частини населення на 14 днів заради того, щоб решта могли нормально і безпечно працювати. У Тайвані через карантин пройшли 250 тисяч людей — 1 % населення, решта працювали у звичному режимі.
Я не прихильник локдаунів: у бідних країнах загальний карантин спричиняє більше смертей, ніж сама хвороба. В Індії, наприклад, внаслідок коронакризи більше дітей померли від недоїдання, ніж від самого вірусу.
Країни, що погано впоралися з викликом пандемії, об’єднує спільна риса: недовіра до фахівців, схильність керуватися інстинктами і приймати рішення на основі узагальнень. Що допомогло Тайваню і Південній Кореї? Здатність вчитися на власних помилках і провалах. Вони добре вивчили уроки попередніх епідемій SARS і MERS, докорінно змінили систему охорони здоров’я, діяли на випередження.
Нам не потрібна диктатура, щоб приборкати вірус. Потрібна комбінація заохочень і демотиваторів. Мій син навчається в Єлі, там діють дуже суворі правила: якщо хтось зі студентів захворів на COVID-19, усі, з ким він перетинався, мають іти на самоізоляцію. Студенти розуміють: їх навряд чи виключать із коледжу, якщо вони порушать правило. Але існує великий соціальний тиск. Маємо визнати: ми були не успішними в попередні місяці боротьби з вірусом, тож робімо так, як діяли більш ефективні країни. Маємо вчитися на своїх помилках та успіхах інших країн.
Данія та Швеція по-своєму давали раду викликам коронавірусу. Данія має дуже відкритий і динамічний ринок: там працівників звільняють і наймають значно частіше, ніж у США. Отже, люди в Данії динамічніше і краще розвиваються. Водночас у них є дуже щедрі видатки на соціальні потреби, орієнтовані на рівність: держава багато інвестує в дитячі садочки, якісне безкоштовне харчування у школах, безкоштовну освіту і загальний доступ до охорони здоров’я. Це те, що потрібно, щоб громадяни відчували довіру до уряду і змагалися в умовах глобальної світової економіки. Пригадую, як прем’єр-міністр Данії сказав мені у 1990-х, коли вони тільки впроваджували ці реформи: «Я хочу, щоб компаніям було насправді легко звільняти працівників. Власник бізнесу не повинен перейматися, що його працівник втратить доступ до охорони здоров’я чи освіти і потрапить у злидні наступного дня після звільнення».
Світ стає гостро біполярним: Китай далі міцніє, а Росія — повільно занепадає. Україна дуже незатишно почувається у світі між двома гігантами. Найгірше для України — застрягнути десь посередині, у сірій зоні. І зараз ви стоїте перед такою загрозою: що більше підіймається Китай і занепадає Росія, то менш важливою є роль та доля України для Заходу. А отже, тиск на Україну щодо впровадження реформ може зменшитися.
Головний виклик для України — бути незалежною і безпечною. А для цього їй потрібна підтримка Заходу. Україна має поставити собі за мету з’ясувати, як скористатися підтримкою Заходу для зміцнення незалежності, боротьби з корупцією, створення дієвої ринкової економіки. Треба використати цей процес для реформ: знайти життєздатні структури, створити робочу відкриту економіку, збудувати міцні інституції.
Найкращий сценарій для України — це південнокорейський. Південна Корея стала частиною американської сфери впливу випадково. Модернізація Південної Кореї прискорилася за останні 20 років, і тепер це надзвичайно сучасна капіталістична демократія. Українці мають самі тиснути на свій уряд, щоб реформи тривали.