Збитий під Тегераном український «Боїнг» забрав життя 24 дітей і 152 дорослих із семи країн (серед них і 11 наших співгромадян). Одна з 50 найбільших авіакатастроф світу сповнила болем серця не лише дорослих. У пресі різних країн обговорюють, як пояснити все дітям, які дізналися про катастрофу і ставлять важкі запитання.
Сім порад щодо дітей будь-якого віку
1. Не замовчуйте тему
Запропонуйте дітям відверту, але делікатну розмову, радять CBC news. Заборона дивитися новини на цю тему чи обговорювати її лише підсилює відчуття тривоги і невизначеності. Страхи, які дитина намагається самотужки придушити, можуть обернутися реальними фізичними хворобами: енурез, розлади сну та апетиту, психосоматичні недуги.
2. Підготуйтеся до розмови
Продумайте заздалегідь, що хочете сказати, підказують експерти. Хоча ви не знаєте наперед питань дитини, таке планування може полегшити обговорення. Також подбайте, щоб протягом розмови вас ніщо не відволікало. Це мають бути час і місце, де в центрі уваги будуть лише діти.
3. Спочатку вислухайте дитину
Дізнайтеся, що вона знає. Запитайте: «Що ти чула про це?» Інколи в дитини ще немає питань, її шокує почуте чи побачене і треба терміново виговоритися.
4. Поділіться своїми почуттями
Якщо ви засмучені, «пробиває на сльози», не варто цього приховувати, хай діти бачать ваше ставлення і те, що ви — емоційна людина. Не бійтеся, що це завдасть шкоди дитині. Краще сльози співчуття загиблим, ніж фальшивий оптимізм. Діти побачать, що ви не гасите емоцій, не лякаєтеся їх, що навіть якщо засмучені, можете взяти себе в руки. Це дасть їм взірець того, як бути з почуттями. Дайте дитині знати, що це нормально — сумувати або боятися, і що ви підтримаєте її, пропонують у пресі.
5. Працюйте з емоціями
У Канаді, де 63 загиблих, в усіх закладах освіти проводять термінові батьківські збори або надсилають листи родинам учнів, пишуть СTV news. Тат і мам просять поговорити з дітьми про авіакатастрофу і запропонувати їм описати свої емоції чи якось виразити (наприклад, намалювати). Також радять бути терплячими, уважно слухати і дійсно реагувати на те, що каже дитина, а не автоматично давати поради. Адже в частини дорослих є спокуса «закритися» від болісної теми.
6. Дійте разом з дитиною
Залежно від проблеми і віку дітей сім’ї можуть знайти способи допомогти рідним постраждалих. Діти можуть допомогти вшанувати пам’ять жертв авіакатастрофи, зібрати пакети допомоги або пожертвувати кишенькові гроші на рятувальні/гуманітарні зусилля. Шукайте сайти, які допомагають дітям робити добро.
7. Якщо потрібно, зверніться до психотерапевта
Не лякайтеся, якщо дитина гратиме в авіакатастрофу або матиме тимчасово жахливі сновидіння. Це способи «переварити» інформацію. А ось надто реалістичне зображення страждань (під час гри чи в малюнках), постійне повернення до теми аварії або смерті, тривалі ознаки постійної тривоги, раптова відмова від розваг, тривале усамітнення мають підштовхнути звернутися до психотерапевта. Підлітки можуть вдатися до заперечення і навіть удаваного цинізму, за яким — страх. Також погана ознака, якщо стрес тинейджер пробує знімати спиртним чи іншими небезпечними способами.
І, звісно ж, допомога фахівця потрібна багатьом з тих, хто особисто знав загиблих, навіть якщо вони просто вчилися в одній школі і ніколи не спілкувалися. Досвід показує, що для них це серйозне переживання. Приміром, у Північній середній школі в Торонто чимало школярів характеризують свій емоційний стан як відчай, а в Університеті Торонто однокурсники загиблої відчувають, що світ несправедливий.
Що говорити дитині певного віку
1. Дошкільнята: захистіть від новин і поговоріть про смерть
Дітей до 6 років краще захищати від таких новин: приміром, вимикати телевізор, радять експерти. Читати газету варто поза увагою малюків, яких можуть налякати фотографії (особливо постраждалих дітей або речей, які їм належали). Вони ще можуть легко сплутати факти з фантазіями або страхами. Але захищати не означає забороняти малюкам щось запитувати.
Якщо дошкільнята дізналися про аварію, хвилює їх зазвичай питання: як це — померти. Уникайте метафор. Якщо ви скажете: «вони заснули навіки», малюки переживатимуть, коли вони самі або рідні лягатимуть спати. Експерти радять у цьому віці говорити про відсутність звичних зовнішніх проявів життя. Можна пояснити, що мертві квіти більше не ростуть і не цвітуть, а померлі собаки не гавкають і не бігають.
Також можна розповісти дітям, що різні люди вірять у різні речі. Наприклад, одні — у життя після смерті, інші — ні, а точно ніхто не знає. Або ж представити лише одну концепцію, якої дотримуєтеся ви, але говорити слід просто і зрозуміло. Маленькі діти здатні сприйняти невелику кількість інформації за раз, тому якщо малюк усоте питає одне й те саме, доведеться все пояснити знову. Після розмови варто відволікти на щось цікаве. Заспокоїти краще за всі слова може мова тіла: більше обіймів, поцілунків.
2. Учні початкової школи: чому це сталося та як вберегтися
У цьому віці факт смерті діти сприймають як «правила гри», адекватно ставляться до новин. Але захистіть їх від емоційних історій та кривавих подробиць. Налаштуйте URL-адреси, щоб вони не відкривалися для новинних порталів, слідкуйте за тим, що дивляться діти в інтернеті.
У другій частині розмови зосередьтеся на безпеці. Розкажіть про все, що ви робите для цього, переконайте, що знаєте, як захистити дитину. Говоріть про підтримку сім’ї, про те, як захищає любов. Зосередьтеся на тому, як поводитись у разі небезпеки. Розкажіть реальні історії про дітей, які дивом вижили під час авіакатастроф і не зазнали значних поранень. Відомо понад 13 випадків у світі, коли діти ставали єдиними, хто врятувався після авіакатастрофи.
3. Підлітки: чим цінне життя і як горюють люди
Тинейджери часто звертаються до друзів, а не до сім’ї, тож батьки повинні докласти зусиль, щоб підняти цю тему. Краще робити це за вечерею або іншим спільним заняттям, щоб це не виглядало надто нав’язливим. Дайте підлітку висловитися. Більшість реагуватиме дуже емоційно, «увімкнено». У їхньому віці ці роздуми пов’язані з пошуками сенсу життя. Заспокоювання навряд чи допоможе, а може й викликати протест: я що, дитина? Краще поділитися своїми відчуттями — і не лише нині, а й згадати про те, як почули про щось аналогічне в підлітковому віці чи юності, як впоралися з переживаннями.
У цьому віці можна вчити створювати реалістичну картину того, що сталося: шукати інформаційні першоджерела, перевіряти правдивість матеріалу, усвідомлювати ідеологічний кут його подачі в деяких ЗМІ, розмежовувати чутки та факти.
Добре було б поговорити про цінність життя. Адже думки про смерть у підлітків часто призводять до бажання «перевірити удачу», вдатися до ризикованих вчинків. Також можна змістити акцент з роздумів про долі загиблих на почуття їхніх рідних, на те, як люди переживають горе, як можна їм допомогти.
