Можливо, невдовзі незадоволені дитячим шумом бабусі на лавочках буркотітимуть: вони що, купили свої ліцензії на батьківство? Ідея влаштовувати іспити для майбутніх мам і тат викликає бурхливі суперечки вже півстоліття. Але щороку набирає дедалі більше прихильників в англомовній пресі, та й розвиток науки робить її все більш реальною.
Усе почалося з Гілларі Клінтон
У пресі пишуть: кожен фахівець має довести профпридатність, потрібно скласти іспити, щоб керувати машиною, придбати зброю чи (у деяких країнах) купити собаку. Але хіба народження дитини не настільки важливе? Хіба погано вихований пес страшніше для соціуму, ніж людина, яка в дитинстві була занедбана, психічно травмована?
У 70-ті роки Г’ю Лафоллетт вперше друкує роботу «Ліцензування батьків», а молода пані Гілларі (яка згодом стане Клінтон) у статті до «Гарвардського освітнього огляду» пише про те, що державі потрібно перевіряти якість батьківства.
У 1981 році правник Джин Стівенс переконує читачів: ліцензування введуть з 2000 року. Чи матимуть право на батьківство люди з генетичними хворобами? А через 13 років американський психіатр Джек С. Вестман вперше випустив книгу на цю тему — «Ліцензування батьків: чи можемо ми запобігти жорстокому поводженню з дітьми та нехтуванню?». На його думку, батьківство — це не природна риса людини, а навичка, якої треба навчатися. Якби все вирішував материнський інстинкт, не було б жінок, які завдають ушкоджень немовлятам, що дратують плачем.
Довести, що дитині буде добре
Книга 1995 року психолога Девіда Ліккена стала основою для законопроєкту американського штату Міннесота. Які ж новації могли ввести ще 25 років тому?
Майбутні батьки мали б пройти курси з виховання та догляду за дітьми і скласти іспит. Також довелося б надати всі ті документи, які представляють нині кандидати в усиновлювачі: про відсутність хімічних залежностей та психічних розладів, що призводять до інвалідності, а в минулому — тяжких злочинів. У пари має бути житло — у власності чи тривалій оренді, офіційна робота і спроможність хоча б по мінімуму забезпечити майбутню дитину.
Крім цього, законопроект 1995 року пропонував видавати ліцензії лише повнолітнім і якщо пара перебувала в офіційному шлюбі.
Авторів законопроекту непокоїло, що у світі щороку 16 млн неповнолітніх стають матусями (до слова, в Україні — 7,5 тисяч). Якщо батько ладен одружитися, це видається єдиним можливим «happy end’ом». Утім, неповнолітні зазвичай стають поганими партнерами і ще гіршими батьками.
Кандидати, які не отримали ліцензії, мали б змогу в суді переконувати, що їхнє батьківство відповідає найкращим інтересам дитини.
У законопроекті 1995 року йдеться: порушники закону опиняються під опікою агентства із захисту дітей. Уперше соцпрацівники відвідують родину, коли немовляті місяць, а потім — щороку. Щорічно лікарі мають надавати звіти про здоров’я дитини, а школи — про навчальну успішність і корекційні заходи (за потреби). Так соцпрацівники зможуть вчасно помітити, якщо дитина занедбана чи страждає від насильства.
Якщо завагітніти без дозволу неможливо
Із того часу наука пішла далеко вперед, тож нині доктор Стівен Баллінджер пропонує не лише ввести ліцензування, а й унеможливити порушення цього закону. Адже стала можливою зворотна стерилізація: створено фермент, який робить сперматозоїди пасивними, а після прийняття «антидоту» все нормалізується. Якщо всі хлопчики пройдуть через це, пари зможуть заводити дітей лише після державного дозволу. Люди нарешті перестануть сприймати появу дітей як побічний продукт сексу.
Автор усвідомлює, що ця ідея може здатися жахливою, але вирішує чимало гострих соціальних проблем, таких як аборти, підліткові вагітності, небажані та покинуті діти.
Це рішення вважають неприпустимим, перш за все, представники різних віросповідань, які бачать альтернативою збереження цноти до шлюбу. Автора звинувачують, що держава таким чином просто хоче розв’язати демографічну проблему. Саме тому, мовляв, у пресі захищають права ЛГБТ та змінили імідж ідеального розміру сім’ї. А примусове зменшення народжуваності, мовляв, нівелює таїнство появи нового життя до планування численності стада худоби.
Права батьків проти прав дітей
А як тоді, кажуть опоненти, записане в Конституції право на досягнення щастя, якщо частину людей позбавлять права стати батьками? Але на це є заперечення: хай виправляються. Інакше погані батьки будуть щасливими завдяки дитині. Більшість батьків, позбавлених прав, так і виправдовуються: я люблю дітей, хоча й б’ю, п’ю, не піклуюся. Права батьків поступаються правам дитини, якщо їй буде завдано шкоди. Щороку в США страждають від жорстокого поводження понад 6 млн дітей. В Україні щороку 4,5 тисячі батьків позбавляють батьківських прав, а 70 тисяч дітей живуть у сиротинцях. Нині доля таких малюків — прив’язуватися до батьків, які їх кривдять, а потім переживати стрес, коли їх вилучають з родини, руйнують прив’язаність. Захисники ліцензії кажуть: краще зайнятися профілактикою, і тоді діти не з’являться в таких родинах або ж будуть вилучені так рано, що не запам’ятають цього.
Якщо держава стане «супер-батьком»
Християнські сайти стверджують, що родини передають дітям віру, стиль життя, цінності. Чимало ортодоксальних християнських чи мусульманських родин навіть переводять дітей на домашнє навчання, щоб уникнути впливу школи та соціуму загалом. Якщо ж держава стане «супер-батьком», ці лазівки зникнуть. Утім, для громадськості це не аргумент. Адже діти, які виростають ізольованими від соціуму, приносять чимало проблем.
Є й така думка: батьки вчаться на практиці, тож навіщо перевіряти знання теорії ще до появи дитини? Однак психологічну стабільність перевірити можна. Батьки мають заздалегідь усвідомити: доведеться поступатися інтересами та бути терплячими. Бо для частини молодих мам і тат це несподіванка, і вони тікають до барів та клубів — з малюками або без, залишаючи їх на малознайомих людей, відмовляються піклуватися про своїх дітей у лікарнях, подають їм нездоровий приклад тощо. Приміром, жінка з Огайо, яка поцупила в супермаркеті книгу «101 спосіб стати хорошою мамою» та чимало іншого, на крадіжку пішла разом з двома малюками.
Майбутнім батькам корисно було б передати цілий арсенал заохочень та гуманних покарань, різноманітного впливу на дитину, адже інколи батьки знають лише «шкіряного друга ремінця». Сучасні люди, які ладні відмовитися від фізичних покарань, почуваються безпорадними без них перед дітьми, бо просто необізнані.
Вже одне «відсіювання» наркозалежних дало б ефект. У Сполучених Штатах наркозалежні діти народжуються кожні 19 хвилин. Вони страждають від ломки, і щороку близько 100 таких немовлят помирають.
Вагітність не має бути «нещасним випадком»
Багатьох лякає, чи не будуть нові «незаконнонароджені» піддаватися булінгу серед однолітків? Чи не будуть несвідомі чиновники вимагати хабарі за право на батьківство?
Та найсерйозніше застереження таке: що як держава «збільшить апетити», маючи владу над родинами? І вимоги до отримання ліцензії ростимуть? Скажімо, держава вирішить знизити рівень вроджених дефектів, відмовить хронічним курцям, людям за 40 років, тим, хто страждає на ожиріння? Обмежить кількість дітей? Також прагнення зробити дітей щасливими може спонукати тестувати, які цінності батьки хочуть виховувати, у якому стилі. А це призведе до уніфікації. І ніщо не завадить нав’язати нову ідеологію, додавши пункт у ліцензування.
Опитування американських матусь доводить це. «Я не хочу, щоб уряд говорив мені, як виховувати моїх дітей», — переконана Каррі-Лі Мастранжело. «Я можу тільки уявити, яким буде покоління, якщо всіх примусять до однакових ідеалів виховання», — каже Кімберлі Бредфорд.
Та «за» — більшість. Сайти debate.org, prezі.com та ozy.com отримали однакові результати голосування: дві третини опитаних підтримують ліцензії. Що ж до спеціальної підготовки до батьківства, її б хотіли мати 92 % людей. Готовність до батьківства, на думку коментаторів сайтів, допоможе підійти до виховання і розвитку дитини грамотно і продумано, шукати свій стиль виховання, а не наслідувати своїх батьків. Вагітність не має бути «нещасним випадком».
