Головні цитати з дискусії на Львівському форумі видавців
Прийнятий Верховною Радою новий закон «Про освіту» змінює саму філософію навчання — він уперше ставить на перший план особистість, а не механізми навчального процесу. Якщо зараз центральною фігурою є вчитель, у майбутньому мають сформуватися нові стосунки між споживачами та освітянами. Саме педагогіка партнерства стала темою однієї з головних дискусій на Форумі видавців у Львові. Наводимо ключові тези цієї розмови.
Автор: Дарія Зубрицька
Польський досвід
Старший інспектор Ради з питань освіти міста Познань
Пшемислав Вантух
Мій досвід педагогіки партнерства і добрий, і поганий. У 90-х роках, коли в Польщі почалися демократичні зміни, ми побачили потужний рух батьків. Вони мали свою думку щодо освіти і хотіли впливати на те, що відбувається в навчальних закладах.
Коли я був директором початкової школи, то мав чудові стосунки з батьківським комітетом. Ми зустрічалися тричі на місяць і спільно погоджували те, що треба зробити. Спочатку ці зустрічі були господарського характеру: ремонт, оснащення тощо. Але згодом батьки почали ставити питання про те, що можна змінити в освітній сфері. Якби не батьки, нам би не вдалося, до прикладу, організувати обмін з німецькими школами.
Наша робота тривала три роки, аж поки не змінився склад комітету. Тому я наважився створити раду школи — орган влади, до якого входять викладачі, діти і батьки. Одразу з’явилися вимоги, які мене збентежили. Раніше всі проблеми ми вирішували спільно, а тепер я залишився з ними наодинці.
Пізніше, коли я вже обіймав посаду директора ліцею, зрозумів, що саме робив неправильно. Мені хотілося швидких змін, яким я не зміг приділити достатньо часу. Але ось три головні аспекти, які допомагали мені будувати співпрацю: спокій і відкритість до людей, віра у власну справу і цінності та готовність витрачати свій час.
Канадський досвід
Директор Новопечерської школи
Ірена Корбабіч-Путко
Я бачила, як працює педагогіка партнерства в провінції Онтаріо. Її розвиток у Канаді припав на 80-ті роки, коли інклюзивна освіта ставала частиною загальної шкільної програми. До того діти з особливими потребами не могли відстоювати свої права. Тому уряд вирішив долучити до системи їхніх представників. Батьки створили окремий комітет, члени якого обирають певні ініціативи. Зазвичай на такі зустрічі запрошують також директора, вчителів та учнів, які також беруть участь в обговореннях.
В основі ми маємо принцип трикутника: учень–школа–батьки. Їхні погляди не перехрещуються, вони не конфліктують. Директор готовий почути голос кожного, проте окрема частина зборів відповідає за свою компетенцію. Батьки не можуть, наприклад, вказувати вчителям, за якими підручниками навчатимуться їхні діти. Це прописано на законодавчому рівні, є конкретне розмежування обов’язків. Проте людина повинна мати власну точку зору і має на неї право. Вона, як споживач, може висловити свою думку, але не повинна зустрічатися з головним інженером і пояснювати йому, з якого матеріалу робити продукт.
Німецький досвід
Журналіст Deutsche Welle, учасниця батьківського комітету
Олена Перепадя
Німеччина — унікальна країна через свою федеративність. Кожна земля має свій закон про освіту, який може бути унікальним. Школи там отримали величезну автономію.
У кожному навчальному закладі збираються так звані конференції з батьків, учнів та вчителів. Кожна «сила» має по шість представників. Ця конференція формує вектор розвитку школи і вирішує всі питання, які виникають протягом навчального року. Це і гроші, і апробації різних форм навчання. Щодо останнього, то організовують фахові конференції, де вибирають, наприклад, підручники. Ми маємо широкий вибір, адже ринок насичений. Кожне рішення приймається більшістю голосів. Якщо кількість голосів однакова, то вирішальне слово — за директором.
До речі, його так само обирають на цій раді.
Український досвід
Координатор освітнього напряму волонтерської організації «GoGlobal»
Любов Залюбовська
У наших пришкільних англомовних таборах — нині їх 16 — вчителі скоріше спостерігають за дітьми, ніж контролюють їх. У нас немає оцінювання, ми використовуємо інтерактивні методики, а діти добровільно виконують завдання й отримують надзвичайні результати.
Хотілося б, щоб вчителі несли цей досвід партнерства і рівності далі. Але, на жаль, часто після досвіду роботи в нас, все ж використовують застарілі освітні методи. Вони кажуть, що найбільша проблема школи в тому, що діти не мають мотивації до навчання.
Коли ми говорили з учителями, вони пошепки зізнавалися, що хочуть запроваджувати щось нове, але на них тиснє керівництво. Навчальний заклад має бути центром тяжіння. Але сьогодні в Україні школа не є самостійною одиницею, часто на навчальний процес впливають, наприклад, департаменти освіти.
