Як працює «Університет Дітей» у Польщі
«Освіторія» слідкує за успішними кейсами освітніх проєктів у Європі та світі. Із чого починався «Університет Дітей» у Польщі і як ця ініціатива змінює польську шкільну освіту, ми дізнавалися у Варшаві. Матеріал було створено в рамках резиденції культурної журналістики Culture Mirrors за підтримки програми Culture Bridges.
Чому люди помирають? Чому одні заможні, а інші бідні? Чому школа дурна? Ці та інші запитання і відповіді на них можна знайти в книжці «Дитячий університет» Ульріха Янсена та Улли Стюернагель. У 2002 році професори Тюбінгенського університету в Німеччині започаткували унікальний проєкт — щотижня читали лекції дітям. Так почався «Дитячий університет» у Німеччині, який працює досі, а схожі ініціативи відтоді виникли в різних країнах світу. Саме під час лекцій у Тюбінгені автори книжки збирали запитання, які найбільше цікавили дітей. Видана польською мовою, одного разу ця книжка потрапила до рук Анни Гробчевської. Історик за освітою, вона саме виховувала двох малих дітей і зі своєю колежанкою хотіла створити освітній дитячий проєкт. У 2007 році вони заснували «Університет Дітей» у Кракові, який за 12 років перетворився на мережу навчальних семінарів для дітей і вчителів у п’яти польських містах, які щороку відвідують близько 50 тис. дітей.
Анна Гробчевська
співзасновниця «Університету Дітей»
Та книжка була для нас натхненням. Ми обидві бачили, що діти щораз більше ставлять запитань, на які батьки не мають відповідей. І часто садочок чи школа також не можуть відповісти на ті питання. Ідея, коли науковець приходить до дітей і намагається відповісти, видалася нам цікавою. Спершу ми пішли в школи — вчителі пустили нас на уроки, і ми слухали дітей, на які питання вони хотіли б отримати відповіді від науковців. Маю досі той рулон із запитаннями. На їхній основі постала програма наших семінарів.
Коли ж розмовляють звірі?
На першу зустріч «Університету Дітей» у травні 2007 року зібралося дуже багато учнів. А запитання було таке: «Чи звірі розмовляють з нами лише на Святвечір?» Підзаголовок: «Про уяву, віру та здоровий глузд». У польській традиції існує уявлення, що тварини говорять у Святвечір, тож науковці розповіли дітям про поведінку тварин. Учням і батькам так сподобалося, що вони питали: а коли наступна лекція? Ми тоді побачили величезне зацікавлення і потребу в цьому. Тож ми заснували фундацію і почали проводити регулярні зустрічі дітей з науковцями поза школою — без стресу, без оцінок, без програми. Науковець — людина, що також весь час запитує: що більше він знає, то більше має запитань. Нам здавалося, що зустрічі двох сторін, які запитують одна одну, будуть дуже плідними.
Метод запитань і досвіду — це схема, за якою створюємо всі наші семінари. Вона включає й ті знання, які дитина має, але також і дитячу цікавість дізнатися більше. Ми стимулюємо дітей запитувати, і разом із науковцем вони ставлять собі таке наукове чи дослідницьке питання, на яке шукають відповідь за допомогою експерименту. Коли діти приходять на семінар, немає ніякого вступу — теорії. Вони одразу стрибають у практику: працюють у групі, шляхом проб і помилок самостійно доходять висновку і отримують відповідь через власний досвід, а не заучують правила з книжки.
Наймолодші науковці: які вони?
Для молодих науковців це велика пригода — вони мають справу із шестирічним цікавим студентом, який вмотивований, який реагує, розмовляє і запитує, на відміну від дорослого студента. Вони мають моментальний фідбек про свою роботу. Щоразу більше науковців кажуть, що їм це не лише подобається, а й допомагає в роботі з дорослими студентами. Тут коло замикається — науковці надихають дітей, а діти надихають науковців.
Діти мають інтерес від природи: у 6–7 років вони приходять до нас і мають купу запитань, вони відкриті, зацікавлені. Ми помітили, що трохи старші діти лише записують, і більше не запитують. Школа відучує їх ставити запитання, вони надто часто чують: «Не питай, це не на тему, слухай вчителя».
Проблема школи в тому, що найважливішим у школі є не дитина, а програма і вчитель. Сучасна польська педагогіка багато взяла від комуністичної системи планового господарства — маємо план до виконання. Але це більше не працює: ми так не вчимося — ні діти, ні дорослі.
Учень має бути підметом: не школа має навчати, а учень має навчитися. Школа повинна бути тим місцем, де діти отримують відповіді на свої запитання. Тому вже 5 років працюємо зі школами і ділимося своїм контентом і знаннями.
На окремій сторінці для вчителів викладені 300 готових сценаріїв уроків для різних класів і предметів. Це дуже зручно для вчителя, адже він не є науковцем і не мусить знати все, а план уроку має коротку лекцію науковця, матеріали, ігри. Найбільша біда школи — вона вбиває цікавість, а ми хочемо ту цікавість розбудити.
Найважливіша для нас місія — розвивати таланти і пристрасть дітей, щоб вони розуміли світ, у якому живуть, і могли в ньому знайти себе. Маємо мету до 2025 року — півмільйона дітей, що скористалися нашими заняттями, включно з тими дітьми, до яких маємо доступ через матеріали для вчителів. Наразі за рік контактуємо зі 100 тисячами дітей у школах. Через якомога більшу кількість дітей хочемо вплинути на сферу освіти в Польщі.
Школа в Польщі може змінитися, коли в це будуть заангажовані різні середовища і коли суспільство буде до того готове. Ні вчителі самостійно, ні самостійно батьки не змінять школу, тільки спільна свідома робота в багатьох вимірах.
«Університет Дітей» працює з багатьма сторонами процесу — дітьми, батьками, вчителями, науковцями, університетами, які навчають майбутніх вчителів, і з бізнесом і працедавцями. Нещодавно проводили захід з науковцями, працедавцями і нашими студентами 12–18 років. Ми почули від дітей, що вони мають голод до знань. Це щось дуже неочевидне для вчителя чи батьків, але вони так кажуть про себе — що хочуть вчитися.
Динозаври завжди в тренді
Діти дуже змінилися за ці 12 років, поки ми працюємо. Але, на щастя, мають ті самі запитання: їх досі цікавлять динозаври, природа і світ довкола. Звісно, мають більше запитань технологічних, бо щороку більше сидять у телефонах. Видно також, що їм важко всидіти на місці, що 5 хвилин — це вже довго для них. Зараз заняття про емоції — найактуальніші, бо батьки, вчителі і навіть самі діти не можуть впоратися з власними почуттями.
Організовуємо зустрічі з психологами, щоб допомогти батькам. Думаю, сучасним мамам і татам бракує дистанції: ми надто переймаємося оцінками, ступенями, що каже вчителька, до якої школи піде дитина. Нам треба трохи те все відпустити і подивитися на дитину і на її потреби, а ще — частіше питати, що думає дитина з того чи того приводу.
«Університет Дітей» у цифрах
5
філій у польських містах: Краків, Варшава, Познань, Вроцлав, Ольштин
50
тисяч дітей відвідують «Університет Дітей» щороку
600
науковців щороку проводять близько 1200 лекцій та семінарів
70 %
студентів записуються на програми «Університету» упродовж 6–7 років
690
злотих на рік коштує навчання в «Університеті Дітей» у Варшаві — це близько 4,8 тисяч гривень
700–800
волонтерів на рік працюють на локаціях занять
Як це працює
«Університет Дітей» має 5 напрямків програм:
«Дослідження» (6–7 років),
«Натхнення» (8–9 років),
«Теми. Спробуй зрозуміти світ» (10–11 років),
«Чемпіон і учень — поглиблюємо знання» (12–13 років).
Дитина обирає програму за віком і відвідує лекції та семінари впродовж року. Заняття відбуваються щосуботи в різних локаціях міста. Наприклад, у Варшаві це в середньому 36 місць, з якими співпрацює «Університет Дітей».
«Хочете зробити вдома мікроскоп своїми руками? Купіть у будь-якому магазині канцтоварів лазерну указку, розберіть її, там знайдете крихітний об’єктив. Якщо прикріпити його до об’єктива камери на своєму телефоні, матимете дешевий портативний мікроскоп. Коли наступного разу підете гуляти в парк, зможете розглядати листочки чи комах у такий мікроскоп», — розповідає дітям Станіслав Лобозяк. Він — керівник біологічної лабораторії Центру Науки Коперника, і вже кілька тижнів проводить семінари «Як живляться дерева» в «Університеті Дітей».
Протягом години діти роблять кілька простих експериментів з хлорофілом, розглядають крихітні листочки на скельцях за допомогою підставки і двох смартфонів і залишають аудиторію Варшавської політехніки з усвідомленням того, що без дерев людям не буде чим дихати. Кожен вкидає до картонної коробки фішку з усміхненим, нейтральним чи неусміхненим обличчям. Так студенти дають відгук після кожного семінару чи лекції. Волонтери — старші підлітки, які й самі минулого року були студентами «Університету Дітей», допомагають пану Станіславу помити колби і розставити препарати для наступного заняття.
«Дітям дуже подобаються ці семінари. Може треба вигадувати нудніші уроки, бо після чотирьох семінарів з дітьми я страшенно втомлений, — каже пан Станіслав. — Це важка праця — мушу возити із собою в коробках усі ці прилади, баночки для експериментів. Але дуже важливо, щоб діти використовували лабораторні знаряддя ще в школі. Зазвичай до роботи в лабораторіях допускають уже студентів. Я вважаю, це запізно. Якщо ми хочемо мати країну інноваторів, треба пускати дітей у лабораторію змалечку. Саме тут вони можуть зрозуміти, як влаштований наш світ.
Книжки чи експерименти?
Бачите, книжки — це добре, але не для малих дітей. Треба пам’ятати, що діти вчаться, коли рухаються, коли щось пробують, роблять самі, а не читаючи параграфи в книжках. Колись мама купила мені «Енциклопедію науки» — коротеньку книжку, з якої почався мій інтерес до науки. У ній були визначення різних наук і красиві малюнки обладнання дуже старих лабораторій, у яких стародавні науковці робили свої відкриття. Ці картинки настільки мене захопили, що я почав будувати власну лабораторію у себе в кімнаті. Дуже часто це закінчувалося погано — я щось ламав, щось підпалював, щось руйнував, але таким чином я багато чого навчився і вирішив стати науковцем у царині біології. Тоді я навчився спостерігати і робити прилади з дуже простих речей.
Від дітей вчуся багатьох речей: якщо приготую нудне заняття для дітей, вони одразу про це скажуть, якщо приготую нудне заняття для студентів, усі промовчать. Діти — найкращий мій тестер, вони нічого не приховують».
