Нещодавно українські педагоги побували в освітній поїздці на тему «Інклюзивна освіта — співпраця сім’ї, школи та ППК» до Чехії — країни, де система інклюзивної освіти визнана однією з найкращих в Європі. Враженнями з «Освіторією» поділилася керівник початкової школи Новопечерської школи Марина Пристінська.
Як усе починалося
Представники Міністерства освіти і науки України, Інституту спеціальної педагогіки Академії педагогічних наук України, Одеської академії неперервної освіти та Новопечерської школи вивчали досвід іноземних колег з ініціативи Асоціації з міжнародних питань «АМО». П’ять насичених днів наші педагоги відвідували школи різних типів, інклюзивні та спеціальні, міські та сільські, педагогіко-психологічну комісію, а також виші. Серед них — педагогічний факультет Університету Томаша Гарріга Масарика, де готують асистентів вчителів та педагогів для роботи в інклюзивних класах.
У Чехії обов’язковими є дев’ять класів освіти та рік дошкільної підготовки. Закон гарантує, що всі діти мають право на освіту — незалежно від стану здоров’я, соціального походження, національності. Нині всі школи мають бути інклюзивними. Це поняття трактують широко: комфортні умови потрібно створити для всіх дітей з особливими освітніми потребами, серед яких і діти з неповних та соціально незахищених сімей, і обдаровані хлопці та дівчата, і мігранти та представники нацменшин.
Зокрема, у 1997 році питання про допомогу, яка дасть змогу адаптуватися в загальноосвітніх школах, порушили не через дітей з особливими освітніми потребами, а через юних ромів. Європейський суд з прав людини довів, що в багатьох країнах дітей, які ведуть кочовий спосіб життя, виходять з несприятливого середовища, відправляють до шкіл для дітей з легкою розумовою відсталістю, хоча в них лише педагогічна занедбаність. Тож у Чехії для ромських дітей уперше ввели посади асистентів учителів — також ромів, чоловіків. Певний час така робота була альтернативою службі в армії, тож чоловіки відбували два, а потім півтора року.
Асистент вчителя та асистент дитини
13 років тому законодавчо визнали, що асистента педагога потребують чимало дітей з особливими освітніми потребами. Відтоді ця діяльність має великий попит. Якщо у 2013 році працювало лише 7,5 тисяч асистентів, то торік — вже понад 17 тисяч.
Асистент учителя — людина, яка допомагає гармонізувати роботу класу (17–30 учнів) та дитини з особливими освітніми потребами. Приміром, усіх школярів слід готувати до спілкування та взаємодопомоги, розуміти специфіку проблем їхнього однокласника. А йому варто допомагати влитися у спільну роботу, давати посильні завдання, презентувати результати. Така допомога вимагає меншої кваліфікації, ніж у вчителя, не потрібно вищої педагогічної освіти. Достатньо матури (аналог українського ЗНО) та 120-годинних курсів. Проте асистент вчителя не має права вести уроки або адаптувати програму, а лише виконує адаптаційні завдання вчителя.
Зовсім інша посада — особистий асистент дитини. На півставки зазвичай працює пенсіонер чи студент, який допомагає саме школяру — сприймати завдання (наприклад, за вад слуху чи ментальних порушень), дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки, заспокоюватися (скажімо, за аутизму). Про цей вид допомоги батьки мають подбати самі: оплачувати асистентів дитини або звернутися до благодійних фондів (у більшості випадків фінансують саме вони).
Чому не йдуть у директори шкіл
15 років тому в Чехії на законодавчому рівні ввели інклюзію. Інклюзія там забезпечена в будь-яких школах: невеличких, у селах з віддалених регіонів. Сільська школа, у якій побували українські освітяни, давно впроваджує інклюзію: вона технічно оснащена, має не лише пандуси, а повністю облаштований безбар’єрний простір. За свободою пересування чеські школи посідають друге місце в Європі. В освіті діє принцип «кошти ходять за дитиною». Поповнюють шкільний бюджет благодійні внески батьків (вони справді добровільні та їх не мають права витрачати на зарплати). А розподілом фінансів, облаштуванням розпоряджається директор, підзвітний місцевій владі. Також школа публічно звітує на сайті про витрати і тендери.
Щоб бути популярним, директор поводиться дуже економно. Відповідальність відлякує, тому на посади директорів подають заявки дуже мало людей. Їржі Трунда, директор загальноосвітньої школи «Вратіславова» у Празі, викладач Карлового Університету, розповів, що все ремонтує та облаштовує особисто з так званим шкільником. Це завгосп і охоронець, має з родиною жити в квартирі просто на території кожної чеської школи.
Інший спосіб поповнити бюджет: подаватися на гранти, міжнародні програми. У сільській школі Шаратіце, яку відвідала українська делегація, директорка Елішка Соколова щороку подається на гранти та часто їх виграє, тож постійно вдосконалює інклюзивний простір.
Інклюзивну модель Чехії можна назвати «інклюзія багатьох шляхів», адже допомога дітям дуже індивідуальна та різноманітна. У розпорядженні Міністерства освіти 2016 року визначено п’ять рівнів допоміжних заходів, яких може потребувати дитина. Багатоступенева система інклюзії має чітко прописаний механізм педагогічно-психологічної підтримки, які саме фахівці мають працювати, їхні обов’язки.
П’ять ступенів допомоги
На першому ступені: школа самостійно добирає механізми для адаптації дітей з труднощами в навчанні. Кожен вчитель має визначати прогрес учнів. Якщо його немає, слід визначити причину, що заважає дитині ефективно вчитися. Педагог підбирає різні підходи, щоб допомогти учневі засвоїти матеріал. Далі він має порадитися зі шкільними психологом та методистом. Можна зробити гнучкішою систему оцінювання, щоб мотивувати навіть за невеличкі успіхи. На спроби виправити ситуацію відводять до трьох місяців. Якщо це не принесло результату, вважають, що дитина потребує допомоги другого ступеня. Але на це мають дати письмову згоду батьки або сам учень, якщо він повнолітній. Якщо ті відмовляються, ніхто не може примусити. Утім, таке трапляється дуже рідко. Адже всі хочуть дати гарну освіту дітям, а без інклюзивної допомоги шансів в учня з певними проблемами не багато.
На другому ступені передбачена співпраця школи з освітнім консультативним органом. А також починається фінансування механізму підтримки. Батькам радять звернутися з дитиною до педагогіко-психологічних комісій. Це незалежні структури, і хоча територіально до них прикріплені найближчі школи, батьки можуть обрати будь-яку з таких комісій. У Чехії до них ставляться з повагою. Тут немає такої проблеми, як в Україні, коли родини їх уникають. Проблема в іншому: чимало батьків звертаються без особливих причин, безпідставно вимагають, щоб дитині дали статус «з особливими освітніми потребами», адже це знижує планку вимог, навантаження, а документ «на виході» учень матиме такий самий, як інші. Тож до цих комісій зазвичай величезні черги, попередній запис за кілька місяців наперед.
Рішення комісії може зобов’язати школу пристосувати обсяг навчального матеріалу (наприклад, для іншомовних дітей увести додаткові заняття чеською мовою), займатися з учнем за індивідуальним навчальним планом, увести предметний супровід (скажімо, для дітей з вадами зору — книги шрифтом Брайля). Аналогічно адаптуються під потреби іспити: за вад слуху скасовують диктанти і дають додаткові роздатки, за вад зору — аудіозаписи. За будь-якої особливої освітньої потреби є можливість скласти іспити. Також учень на другому ступені має право на так звану педагогічну інтервенцію, тобто державне безплатне репетиторство 1–2 години на тиждень наодинці з учителем.
На третьому ступені і вище: учням з ментальними порушеннями адаптують очікувані результати програми. Приміром, якщо в 3-му класі вимоги — лічити до 1000, для такої дитини поставлять планку — лічити до 100. Якщо до кінця 9-го класу учень не має змоги вийти на загальні вимоги, в атестаті замість балів дають вербальне оцінювання, тобто описують усі досягнення та компетенції, які є в цього школяра. Шкільний психолог та соцпедагог мають додатково працювати з такими дітьми, тож на кожного учня, якому надають допомогу третього ступеня, вводять додаткові півставки цих фахівців на школу. Також учитель має право на асистента, тому заклад освіти отримує додаткове фінансування.
На четвертому ступені і вище: учні мають право на опанування альтернативної комунікації. Дитині може допомагати перекладач, переписувач (людина, що конспектує тексти для глухих), школа має придбати спеціальні прилади, що компенсують мовлення.
Також у Чехії повністю не зник сектор спецшкіл. Туди направляють дітей з діагнозами чи проявами, з якими дуже складно перебувати у великому колективі. Скажімо, діти з аутизмом та значним рівнем агресії чи аутоагресії, із психічними хворобами, із частими нападами епілепсії, з глибокими ментальними порушеннями. Тут створено особливі умови для того, щоб і ці хлопчики та дівчатка розвивалися, отримували посильні завдання та святкували свої перемоги.
Гроші — наступного місяця
Цікавим українським освітянам здався механізм фінансування інклюзивного навчання в Чехії. Щойно батьки приносять до школи висновок комісії, директор у щомісячному звіті до Міністерства освіти вказує це, а також включає потреби на інклюзивну допомогу учневі на наступний місяць. І в цей період отримує додаткові кошти. Тож за місяць дитина вже отримує особливу допомогу. Трапляється, вчитель не достатньо готовий адаптувати учня з певним видом особливих потреб чи ступенем важкості. Тоді він має додатково навчатися.
За законом, на канікулах і протягом шести робочих днів на рік педагоги мають підвищувати кваліфікацію. У бюджеті школи на це закладені кошти. Педагог озвучує потреби директорові — і вони разом обирають курси, акредитовані державою. До слова, це може бути навіть навчання в іншій країні. Школа оплачує вчителю підвищення кваліфікації повністю або частково, а він має обов’язок передати цей досвід колегам, провести таке собі міні-навчання у школі. Чеські освітяни кажуть: якщо років 20 тому вчителі обирали переважно гончарство або бісероплетіння для додаткового навчання, нині — різні види інклюзивної освіти.
Інклюзія — це не просто елемент освіти, переконані в Чехії, це — філософія освіти. І уявити себе без неї тут вже не можуть.
