«Освіторія» занотувала для вас найцікавіші тези виступу Ґаррі Джейкобса під час круглого столу «Нова освіта для нової економіки» у Верховній Раді. Шукали відповіді на запитання: Як Україні побудувати найкращу в світі систему освіти? Що нам потрібно зберегти, чого позбутися, а що створити нового? Як не перетворитися на донора талантів для інших успішних економік?
Довідка
Ґаррі Джейкобс — чинний член Римського клубу, американський письменник, дослідник і консультант у галузі управління бізнесом. Також Джейкобс — виконавчий директор Всесвітньої академії мистецтва і науки (WAAS) та голова ради Світового консорціуму університетів (World University Consortium). Дослідження філософа освіти зосереджені на соціальному та психологічному процесі росту і розвитку. Він аналізує, як вони відбиваються на рівні особистості, організації, нації та світової спільноти.
Всесвітню академію мистецтва і науки заснували в 1960-х роках інтелектуали з усього світу: це міжнародний аналітичний центр, який намагається подивитися на глобальні соціальні виклики з точки зору всіх полів знань. Ми не маємо наміру їх певним чином сегментувати, але чітко знаємо: виклики та можливості, які стоять перед людством, треба оцінити з різних точок зору, щоб дати інтегроване всезагальне знання.
П’ять років тому ми робили доповідь в ООН, присвячену новій парадигмі освіти. І отримали потужний відгук — потреба розуміння цього питання величезна. Тому в 2013 році створили Консорціум світових університетів і проводимо конференції в різних країнах. Торік у Римі, наступного місяця — у Ріо-де-Жанейро.
Ми живемо в епоху безпрецедентної швидкості змін у всіх сферах. Зараз речі більше пов’язані та взаємозалежні, ніж будь-коли в історії людства. Економіка, політика, освіта, екологія, психологія, соціальні науки, бізнес — усе переплітається та розглядається в комплексі. Так було й раніше, але зараз критично зросла швидкість взаємодії між сферами людської діяльності.
Так, ми не знаємо, у якому світі житимемо в майбутньому, але водночас не можемо дозволити собі розкіш учити нинішнє покоління знань з минулого. Адже це означає навчати жити у світі, якого більше не існує. Проте в нас є велика цінність — досвід.
Освіта на рівні з грошима та мовою — одна з найважливіших інституцій, які допомагали людству розвивати цивілізацію.
Саме освіта дає нам пам’ять про минуле та можливість вчитися з його уроків, допомагає змінюватися і зростати. А ще — ставати інакшими від покоління до покоління. Між іншим, освіта завжди дивилася назад, щоб поглянути: а що ж відбувалося раніше?
Одна з проблем глобальної перспективи розвитку освіти — виклик людству перейти на нову стадію соціальної еволюції. Жодна інша царина не може так у цьому допомогти. Освіта — свідомий інструмент для соціальної еволюції та пришвидшення нашого поступу в майбутнє.
Україна захоплена питанням соціальної еволюції останні 20 років і думає над тим, що відбуватиметься в подальші десятиліття. Це виклик для всіх країн, не тільки для вас.
Кожний регіон, країна і людство в цілому мають запитати себе: Як стати лідером у сфері освіти? Як трансформувати освітню систему і що в ній варто зберегти? Як скористатися наявними ресурсами і що зробити пріоритетом? Як з експортера талантів і сировини стати міжнародним технологічним та виробничим хабом?
Надзвичайно важливе питання щодо майбутнього освіти — «Чого потребує наше суспільство? Чого в нас ще немає сьогодні?» Моя відповідь була б такою: «Взаємопов’язаності між всіма полями знань».
В економіці існує припущення, що люди — «раціональні істоти». Але коли ви поговорите з психологами, вони з подивом скажуть: «А де такі є? Ми б хотіли зустрітися з раціональною людиною!» Економічна наука довго ігнорувала той факт, що ми живемо на планеті з обмеженою кількістю ресурсів.
Системи знань у різних сферах довго були «закритими». Зараз нам потрібна освітня система, яка показує не відмінності різних галузей, а їхні спільні принципи роботи. Люди, які прийшли з бізнесу, знають: не можна відокремити технологію від закону чи управління й економічні системи від поведінки та мотивації споживачів.
Життя інтегроване. Треба відійти від фрагментованості знань, що виникла через швидке нагромадження інформації.
Треба знайти спосіб говорити з молоддю про те, що не слід прагнути стати спеціалістом в ізольованій сфері, а навпаки — орієнтуватися на отримання знань широкого спрямування. Це допоможе співпраці з міжнародними інституціями з електронних досліджень та інженерії, які працюють над штучним інтелектом, доповненою реальністю.
Недостатньо розумітися на технологіях — треба знати, як технології впливають на людей. А вони мають спрацювати на благо всіх людей. Вважаю це одним з фундаментальних викликів, що стоять перед сучасним суспільством. Із часом наукове академічне знання стане світовим надбанням і відокремиться від реальності, в якій ми живемо.
Наша освітня система має готувати наступне покоління, представники якого будуть готовими до викликів сучасного світу, а не тільки прагнутимуть отримати статус академіка чи науковця та присвятити більшу частину життя дослідженням та випуску матеріалів теоретичного спрямування в наукових журналах.
Треба спробувати закрити прогалини між тим, чого ми вчимо, і тим, який досвід дарує знання в реальному житті.
Важливий момент, який резонує з українською реальністю:
На Заході останні 400-500 років спостерігається тенденція відокремити науку та зробити її незалежною від культурного, релігійного підґрунтя. І в процесі цього відокремлення ми не лише відшарували науку, а й підійшли до розуміння, що людські цінності — щось, що не є частиною освіти.
Освіта має працювати з абстрактним, позаособистісним знанням. І ось це критична проблема для нас. Бо всі ці цінності — це не лише момент віри та окремих уявлень. Це квінтесенція знань, як виживає людство.
Що ж необхідно дати студентам і учням, щоб допомогти процвітанню суспільства в майбутньому? Ми проходимо зараз четверту індустріальну та промислову революцію.
Треба пам’ятати, що вся інформація зосереджена в наших смартфонах, вона доступна. Для учнівської молоді треба створювати навчальні ситуації, де відповіді не будуть вміщені у Вікіпедію і їх не знайдеш у книжці.
Молодь має навчитися думати самостійно, креативно, творчо, свіжо. Це передбачає зовсім інший тип педагогіки.
Один з важливих моментів: «Найкраще навчається той, хто навчає інших».
Педагогічну парадигму треба змінювати саме в цьому напрямку.
Як максимізувати знання студентів та учнів? Це можливо, коли вони проактивно залучені в процес навчання.
Якщо ви поговорите з компаніями, які шукають молодих людей на нові робочі місця, вони вам скажуть: «Будь ласка, навчіть їх працювати самостійно та бути конкурентними з іншими. Але головна навичка, що цінується в нашій компанії, — працювати в команді, вміти працювати ефективно з іншими людьми».
Головне — не зміст того, про що ви навчаєте дітей, а методи, які використовуєте. Вам важливо навчити чи просто дати знання? Ця відповідь вирішує все.
Також ми маємо навчати дітей ставити запитання, щоб розвивати не тільки мозок, а й особистість. Молодь має почуватися впевнено та мати хоробрість думати інакше.
