Сучасні діти, які багато часу проводять за електронними девайсами, нерідко вважають їх найціннішими речами в житті. Вони міряються гаджетами з однолітками і мріють про мотоцикл певної марки. А їхній вішліст, буває, складається лише з матеріальних бажань.
Психолог Новопечерської школи Ірина Сіткарьова та сімейний психолог Олена Любченко радять, як без нотацій та банальщини поговорити з дитиною, у якої розвивається споживацьке ставлення до життя.
1. Відкрийте очі на рекламу.
Розкажіть детально, як текст чи рекламний ролик впливає на людину, змушує купувати більше, проаналізуйте разом, як фахівці маніпулюють підсвідомістю. Підлітковий дух протесту робить цю тему цікавою для тінейджера, адже йдеться про певне обмеження свободи вибору.
Дійте за принципом Аллена Карра, адже чимало його читачів припинили палити, зловживати спиртним чи солодощами після того, як дізналися, за допомогою яких хитрощів підтримують їхню залежність. Хай дитина вчиться розрізняти, що є її власним бажанням, а що — навіяним. Що більше знайдеться бажань «від самого серця», то більша ймовірність: окрім матеріальних з’являться й інші потреби.
2. Проаналізуйте переломні моменти.
Нехай дитина запише 10 подій, що змінювали її життя. Скажімо, переведення до іншого класу, поява нового друга тощо. Скільки з них пов’язані з придбанням якоїсь речі? Зазвичай небагато. Тож зверніть на це увагу сина або доньки.
Речі приносили радість, але навряд чи впливали на життя раніше. Тож і в майбутньому на це годі очікувати. Іноді діти вважають: після появи в домі омріяного гаджета чи прикрас почнеться нове життя, вони відчують себе щасливими.
Якщо ж список складатиметься винятково з придбання та покупок, не кажіть нічого. Треба терміново самим робити висновок: такого не напише дитина, якій вистачає тепла та уваги дорослих, у якої є здорові приклади стилю життя.
3. Не відкупайтеся від дитини.
На цьому етапі доведеться чесно розібратися, як ви виховали «споживача». Можливо, стосунки з дитиною якийсь період базувалися на подарунках, а не на турботі та увазі?
Ідеться не лише про людей, які підміняють родинне тепло матеріальними речами. Часом навіть дбайливі батьки спокушаються на цей легкий шлях: коли часу на сина чи доньку майже не залишається, хочеться підняти дитині настрій або нагадати про свою любов презентом. Почуття провини за те, що не вдається багато спілкуватися, теж спонукає «відкупатися».
Але провину можна побороти, якщо акцентувати увагу не на кількості часу, який проводите з дитиною, а на його якості. Якщо цікавитися життям дитини, розділяти її інтереси, запрошувати її друзів у гості, отримувати яскраві враження — усе це переважить матеріальні радощі.
4. Пояснюйте свої вчинки
Спочатку батькам варто для себе усвідомити пропорцію, наскільки важливе матеріальне та духовне. Викреслювати котрусь із цих сторін — ризиковано. А от співвідношення — справа особистого вибору та родинних традицій.
А потім варто зрозуміти: те, що ми декларуємо, і те, що ми робимо, — різні речі. Головне, як це бачить дитина і як вона суб’єктивно це сприймає. Не варто читати нотації дитині, краще пояснювати вчинки. Якщо ви, скажімо, працюєте понаднормово, щоб придбати машину, дитина побачить лише це. І знатиме: бажані речі варті того, щоб витрачати на них вільний час та ризикувати здоров’ям. Але якщо машина потрібна, щоб частіше відвідувати бабусю і допомагати їй, акцент вже інший. Важливо демонструвати дитині, що речі — не самоціль, а засіб для досягнення іншої мети.
5. Не бійтеся дитячої конкуренції
Така річ, як конкуренція, завжди має місце. Школярі завжди конкурували (у тому числі в матеріальному плані), і в цьому немає нічого страшного. Наприклад, старше покоління в дитинстві вихвалялося, у кого які джинси. Діти приходять до школи з різними статками, різним рівнем знань. Ми не можемо відповідати за стартові умови. Хтось спочатку красивіший, здоровіший, розумніший. Ми можемо лише сподіватися на соціально прийнятні норми конкуренції. Саме на це і слід звертати увагу дитини.
А також добре було б враховувати потреби підлітка, орієнтуючись на свої матеріальні можливості. Тобто якщо ви можете придбати підлітку куртку певної фірми, яку носять усі друзі, не бійтеся це зробити. Це не перетворить тінейджера на споживача, а лише дасть змогу не випасти зі свого кола. Якщо в родини немає на це фінансів, мотивуйте заробляти, щоб придбати її. Але в будь-якому разі відокремлюйте бажання бути прийнятим у групі від спроби завоювати авторитет, перемігши конкуренцію лише в матеріальному плані і за рахунок батьківських коштів.
6. Відучіть від бажання бути оціненим
Орієнтуючи дитину змалечку на оцінки, рейтинги, кількісні показники, ми робимо її конкурентоспроможною, але при цьому вчимо вимірювати результат. Поруч із цим — бажання все перевести «у кілограми та гривні, місця в змаганні та бали». Це призводить до занадто приземленого та матеріалістичного відчуття.
Школяр прагне, щоб будь-який результат оцінили, інакше він не почувається повністю задоволеним. Скажімо, за гарну відповідь — високі бали. А за допомогу в хатніх справах батькам похвала здається чимось не надто вагомим. І дитина починає натякати на кишенькові гроші за виконання певних домашніх обов’язків або просить щось придбати. І справа не в корисливості. Просто вона відчуває себе недооціненою. Тож ще в початковій школі сину чи доньці добре б продемонструвати: існує те, що не потребує вимірювання. Наприклад, шедевр мистецтва, якому не можна точно визначити ціну. Пояснюйте: не бути оціненим — це не завжди означає бути аутсайдером (як дитина, що не відповідала на уроці). Це може означати, що ти і твої вчинки вищі за оцінки.
7. Розвивайте довіру до світу
У перший рік життя дитина мало знає про речі, проте вже гостро відчуває прив’язаність до батьків. Тож немовля живе більше у світі стосунків, ніж предметів. У цей час формується відчуття: я живу в безпечному світі, є люди, на яких я можуть покластися. Якщо ж у дитини немає такої довіри (приміром, мама хворіє на депресію чи зайнята, а в малюка змінилося 9 нянь), тоді на перший план почнуть виходити речі, що більш стабільні, ніж люди. Маленька дитина заспокоює себе іграшками, їжею, і тягнеться до цих насолод більше, ніж до спілкування. Розвити базову довіру після 3 років не можна, але можна компенсувати її відсутність. Такому хлопчику чи дівчинці понад усе потрібні душевне тепло і стабільність. Матеріальними речами цю «спрагу» не втамувати, а докоряти тим паче не можна, адже речами в цьому випадку обкладаються, відчуваючи незахищеність.
Як то кажуть, не можна вичерпати темряву, але можна ввімкнути світло. Просто покажіть нематеріальні задоволення: природну красу, яскравість почуттів, насолоду спілкування. І це залишить слід. Недарма американські дослідники з Університету Вашингтона довели: діти, які вміють милуватися природою, значно рідше за однолітків стають шопоголіками.
