Свобода в школах: 94% педагогів обговорюють її з учнями, але лише 18% пов’язують із готовністю до громадянського протесту
Повага до людської гідності, право на безпеку та можливість вибору — найважливіші складники свободи для опитаних педагогів. Водночас готовність до громадянської активності значно рідше стає частиною уявлень про національну ідентичність. Такі результати дослідження «Формула свободи в школах: від осмислення до практики», яке провела ГО «Вчися» за підтримки Представництва Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Україні.
У травні–червні 2026 року ГО «Вчися» опитала 430 учителів, учительок і представників адміністрацій шкіл із 15 областей України. Дослідники з’ясовували, як педагоги розуміють свободу, чи обговорюють її з учнівством, наскільки вільно почуваються у школі та як учні й батьки долучаються до ухвалення рішень.
Як педагоги розуміють свободу
У відповідях на відкрите запитання про те, що таке свобода, найчастіше згадували можливість вибору. Так її визначили 49% опитаних, ще 29% пов’язали свободу зі свободою слова та можливістю вільно висловлювати думку.
Майже кожна п’ята змістовна відповідь (19%) стосувалася відповідальності, поваги до інших людей і дотримання закону. Ще 17% описували свободу як можливість діяти за власною волею, без примусу, а 12% — як самореалізацію та життя відповідно до власних цінностей.
Коли учасникам запропонували обрати ключові складники свободи з готового переліку, на першому місці опинилася повага до честі й гідності будь-якої людини — її обрали 83% педагогів. Майже стільки ж, 80 %, назвали право на безпеку.
Відповідальність за власні дії та слова обрали 65% опитаних, право на національне й релігійне самовизначення — 53%, повагу до законів держави — 50%.
Натомість право говорити все, що хочеться, обрали 27% респондентів, а право робити все, що хочеться, — лише 11%.
Свобода — серед основних складників української ідентичності
Освітяни також відповіли, які елементи вважають складниками української національної ідентичності.
Найчастіше називали українську мову — 91%. Свободу як найвищу цінність обрали 84% опитаних, історичну пам’ять — 81%, демократію як основу світогляду — 67%.
Водночас готовність до конкретних дій згадували рідше. Готовність працювати на користь України у цивільній професії назвали 51% учасників дослідження, готовність до збройного захисту України — 29%, а готовність до громадянського протесту в разі порушення прав — 18%.
94% педагогів говорять про свободу з учнями
Тему свободи з учнівством у тій чи іншій формі обговорюють 94% опитаних. Лише 6% зазначили, що не порушують її.
Найпоширеніше місце для таких розмов — класні години: цей формат обрали 54% педагогів. Ще 52% обговорюють свободу під час власних уроків, 45% — на тематичних виховних заходах, а 31% — у приватних розмовах з учнями та ученицями.
Найчастіше в таких обговореннях ідеться про права та свободи людини й дитини — цю тему згадали 37% змістовних відповідей. Обов’язки та відповідальність фігурували у 26% відповідей. По 20% припадає на свободу вибору та національну ідентичність, мову й державу. Свободу слова та вираження думки згадали у 16% відповідей.
Дослідники також звернули увагу на те, як часто в школах говорять про свободу. Щотижня такі обговорення відбуваються у 24% закладів, щомісяця — у 25%. Таким чином, регулярно до теми повертаються приблизно в половині шкіл — 49%.
Ще 23% опитаних зазначили, що розмови про свободу відбуваються переважно під час заходів до визначених дат. У відкритих відповідях поряд зі змістовними темами дослідники зафіксували й формальні, календарні формулювання — наприклад, згадки про свято вишиванки та народні пісні.
Як учителі ставляться до громадянського обов’язку та протестів
Окремий блок дослідження стосувався громадянської позиції освітян.
На запитання про конституційний обов’язок збройного захисту України 40% респондентів відповіли, що підтримують його безумовно. Ще 28% вважають, що захист України має бути добровільним. Третина опитаних — 33% — не захотіла відповідати на це запитання.
Позиції помітно відрізняються залежно від віку. Серед педагогів віком 56 років і старших безумовну підтримку обов’язковості збройного захисту висловили 65%. Серед наймолодшої групи — респондентів віком 18–35 років — таких було 23%. Водночас майже половина наймолодших учасників опитування, 49%, не захотіла відповідати.
Ставлення до мирних протестів під час воєнного стану розділило опитаних на три групи: 33% вважають участь у них прийнятною для себе, 37% — неприйнятною, ще 30% не відповіли.
На ставлення до протестів впливає і тип населеного пункту. В обласних центрах участь у мирних протестах вважають прийнятною 53% опитаних педагогів, в інших містах — 31%, у селищах — 29%, у селах — 25%.
Серед тих, хто вважає протести неприйнятними, найчастіше пояснювали свою позицію ризиком підірвати довіру до держави під час війни. Цей аргумент обрали 59% представників цієї групи. Ще 19% не вважають протест ефективним інструментом, а 13% не вірять у щирість протестувальників.
Серед педагогів, для яких протести прийнятні, 73% готові долучитися до них, якщо вважатимуть дії влади протиправними або недемократичними. Для 58% важливо, щоб проблема була достатньо вагомою, а 45% зазначили, що їм потрібна впевненість в особистій безпеці.
Фактичний досвід участі в протестах виявився значно меншим за декларовану готовність: під час воєнного стану в протестах особисто брали участь 4% усіх опитаних.
Натомість волонтерство поширене серед педагогів значно ширше. До нього долучаються 92% респондентів. Найчастіше це фінансова підтримка зборів — її надають 77% опитаних. Ще 31% поширюють інформацію про збори, а 21% власноруч виготовляють речі чи провізію для Сил безпеки й оборони України.
Де вчителі відчувають найбільше свободи, а де — тиск
Більшість опитаних вчителів відчувають свободу у своїй професійній діяльності, але її рівень залежить від того, про які саме стосунки йдеться.
Найбільше свободи вчителі мають у виборі програм, методів і прийомів навчання — про це повідомили 86% респондентів. У стосунках з учнівством свободу відчувають 69% опитаних, стільки ж — у взаємодії з колективом.
У стосунках із керівництвом цей показник становить 54%, а з батьками учнів та учениць — 46%.
Про те, що відчувають тиск з боку учасників освітнього процесу, повідомили 20% педагогів. Найчастіше його джерелом називали батьків учнів — 11% опитаних, а також органи управління освітою — 9%. Тиск із боку колег згадали 5%, учнівства — 3%, адміністрації школи — також 3%.
Дослідження зафіксувало відмінності й за статтю: про відчуття тиску повідомили 37% чоловіків і 18% жінок. Водночас автори звіту застерігають, що чоловіків у вибірці було лише 35, тому це порівняння потрібно інтерпретувати обережно.
Учнівське самоврядування є майже в усіх школах, але не завжди впливає на рішення
Про наявність учнівського самоврядування повідомили 94% педагогів. Однак найчастіше його залучають до організації виховних і просвітницьких заходів — про це зазначили 83% опитаних із тих закладів, де самоврядування існує.
Також учнівське самоврядування бере участь в організації благодійних заходів (77%), волонтерській діяльності (69%) та покращенні умов у шкільному просторі (66%).
До захисту честі, гідності й прав дітей його залучають у 45% закладів. Натомість до вдосконалення освітнього процесу, зокрема змісту й вибору навчальних програм, — лише у 27%.
Коли педагогів попросили описати, як саме учні можуть впливати на рішення в школі, найчастіше вони згадували опитування й анкетування — 67% відповідей. Голосування назвали у 44% відповідей, збори та обговорення з адміністрацією — у 13%, пропозиції, звернення й ініціативи — у 10%. Лише в 4% відповідей прямо йшлося про те, що думку учнівства враховують під час ухвалення рішень.
Предмети за вибором пропонують 73% закладів, представлених у дослідженні. У 52% усіх опитаних шкіл їх обирають самі учні, учениці та батьки. У 13% закладів предмети призначає адміністрація, у 9% — учителі для класу. Ще 27% педагогів повідомили, що предметів за вибором у їхніх школах немає.
Є відмінності й між типами населених пунктів. У селах і селищах учні та батьки частіше самі обирають предмети — відповідно 59% і 62%. В обласних центрах цей показник становить 47%, в інших містах — 42%. Натомість адміністрація вдвічі частіше призначає предмети за власним розсудом у містах — 18–19% проти 7–8% у селах і селищах.
Дослідники окремо наголошують: наведені дані відображають погляд педагогів на роботу самоврядування. Щоб з’ясувати, чи відчувають самі учні й учениці реальний вплив на шкільні рішення, потрібно опитувати їх безпосередньо.
Як батьки долучаються до шкільного життя
Участь батьків в ухваленні рішень у школах найчастіше має організаційний та допоміжний характер.
78% опитаних повідомили про участь батьків у батьківських комітетах і радах. До благодійних заходів їх залучають у 61% закладів, до покращення освітнього простору — у 48%.
Водночас 58% вчителів зазначили, що батьки беруть участь в обговоренні рішень разом з адміністрацією та вчителями, а 55% — що ініціюють пропозиції та звернення.
Найменше батьки впливають на зміст навчання: лише 10% опитаних повідомили про їхню участь у виборі навчальних програм і підручників.
У сільських школах частіше навчаються онлайн і бракує обладнання
Дослідження також порівнювало умови організації навчання залежно від типу населеного пункту.
Загалом 49% опитаних працюють переважно очно, 27% — у змішаному форматі, а 24% — переважно онлайн.
У сільських школах онлайн-навчання поширене більше, ніж у великих містах: про переважно дистанційний формат повідомили 34% педагогів із сіл і 33% із селищ. В обласних центрах цей показник становить 8%, а в інших містах — 17%.
В обласних центрах натомість частіше використовують змішаний формат — про нього повідомили 48% опитаних. В інших містах таких педагогів 23%, у селищах — 40%, у селах — 14 %.
Відмінності є і в забезпеченні навчальним обладнанням. Загалом 63% опитаних не мають труднощів із його використанням. Серед решти найчастіше згадували недостатню кількість обладнання — про це повідомили 25% педагогів.
У сільській місцевості нестачу обладнання відчувають 32% опитаних, в обласних центрах — 13%. В інших містах цей показник становить 24%, у селищах — 23%.
У звіті дослідницька команда зазначає, що дистанційний формат через безпекові причини може поглиблювати вже наявну освітню нерівність.
Хто взяв участь у дослідженні
Опитування проводили методом онлайн-анкетування з 29 травня до 14 червня 2026 року. У ньому взяли участь 430 педагогічних працівників і працівниць із 15 областей України.
За типом населеного пункту вибірка розподілилася так: 33% працюють у селах, 18% — у селищах, 31% — у містах, 18% — в обласних центрах.
Середній вік учасників і учасниць — 45,9 року, середній педагогічний стаж — 22,5 року. Понад половина опитаних (56 %) працюють у школі більш як 20 років. Жінки становлять 92% вибірки. Класними керівниками у 2025–2026 навчальному році були 54% респондентів, ще 20% обіймають адміністративні посади.
Важливо враховувати, що вибірка сформована методом доступної сукупності, а не випадкового відбору. Анкету поширювали через соціальні мережі та методом «снігової кулі», а участь була добровільною. Тому результати описують відповіді саме цих 430 педагогів і не можуть автоматично поширюватися на все вчительство України. Водночас автори звіту зазначають, що обсяг і різноманітність вибірки дають змогу побачити певні тенденції та відмінності між групами.
Дослідження «Формула свободи в школах: від осмислення до практики» провела ГО «Вчися» за підтримки Представництва Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Україні. Провідний співавтор і експерт — соціолог Олександр Щербатюк, співавторки — Вікторія Топол та Ірина Пасько.
Джерело: дослідження «Формула свободи в школах: від осмислення до практики».
Читайте також: «Вільні люди завжди перемагають рабів»: Володимир Миколаєнко про уроки свободи до Дня незалежності.
