Кількість учителів зростає — і їх дефіцит теж: парадокси нового дослідження

Де та яких учителів бракує найбільше?

У більшості країн учителів сьогодні більше, ніж будь-коли раніше. Їхня кількість нерідко зростала значно швидше, ніж кількість учнів, а кількість учнів на одного вчителя в більшості країн зменшилася. І при цьому чимало шкіл страждають від дефіциту кадрів. Про такий парадокс розповів директор департаменту освіти та навичок ОЕСР Андреас Шляйхер.

Перше пояснення цього: ідеться не про абсолютну кількість педагогів, а про те, яких саме предметників не вистачає та до яких шкіл педагоги не хочуть іти працювати. Особливо гостро відчувається нестача вчителів математики, природничих наук та іноземних мов. Істотно різниться ситуація і залежно від регіону та соціального контексту: педагоги не хочуть викладати в неблагополучних школах, у депресивних регіонах, хоча саме там вони особливо потрібні. Є й географічно мало доступні міста та села: у гірських, пустельних, віддалених від цивілізації районах, у найхолодніших частинах країн, там, де великі відстані між домом і школою. Наприклад, у Норвегії вчителі не хочуть працювати на півночі країни, де фьорди й гори, та на острівних поселеннях. А в Англії ситуація протилежна: у столиці найменше кваліфікованих учителів, адже педагоги прагнуть працювати в приватних школах. А в лондонських безкоштовних державних школах, особливо в бідних непрестижних районах, навчаються діти з родин, що перебувають у важких життєвих умовах, та мігранти. Тож одне з вічних питань: як мотивувати вчителів працювати у «гарячих точках» освіти.

У чому причина глобальної нестачі педагогів?

Але чому саме останнім часом заговорили про глобальну нестачу педагогів? Друге пояснення — саме про це. Якщо у вас є 50 учнів, скільки вчителів вам треба? Один, якщо всіх дітей об’єднати в один клас, як роблять, наприклад, у Японії. Але якщо класи по 10–12 дітей, як у Швейцарії, вам доведеться шукати п’ять педагогів. Якщо ви маєте на цю кількість школярів двох учителів, у Японії отримаєте конкуренцію за місце та можливість відібрати кращого з них. А у Швейцарії — величезний дефіцит: три незайняті вакансії.

Дійсно, у Японії та Швейцарії майже однакова кількість учителів на кожні сто учнів. Але мода на малі класи значно впливає на ситуацію. У більшості країн кількість учнів на одного вчителя зменшилася. Батьки обирають школи з невеличкими класами, тому такий попит впливає на освітні системи. Чимало родин вважають класи із 10 учнів доказом якості освітніх послуг, які отримає їхня дитини. Адже здається очевидним, що на кожну дитину так залишається більше часу: вона матиме більше персональної уваги вчителя. Тенденція до персоналізації впливала останнім часом на те, що школи відкривали дедалі більше нових вакансій для вчителів. Тобто педагогів нині більше, ніж раніше, але робочих місць ще більше. У Швейцарії, де кількість учнів у класі одна з найменших, доводиться не лише наймати більше персоналу, а й кожному вчителю викладати більше годин. У педагогів залишається небагато часу на всю ту роботу, яка є, окрім, власне, проведення уроків.

Чи впливає розмір класу на результати навчання?

Чому ж Японія, маючи достатню кількість учителів, усе ж зберігає великі класи? Тому що країна прагне забезпечити вчителям достатньо часу для підготовки до роботи, спілкування з батьками та колегами, додаткового консультування учнів. У Японії вчителі середньої школи викладають у середньому лише 17 годин на тиждень. Це на 11 годин менше, ніж у Сполучених Штатах, та на 3 менше, ніж у Швейцарії. А решту робочого навантаження, 38 годин на тиждень, педагоги витрачають на таку підготовку до занять, щоб уроки були сучасними та різноманітними, на підвищення кваліфікації, гуртки, консультації та інші унікальні освітні послуги, які надають лише в японських школах.

Але тут доповідь ОЕСР за 2026 рік викрила ще один парадокс: кількість учителів та учнів у класі не має прямого зв’язку з результатами навчання. Принаймні для більшості країн ОЕСР. Сінгапур, Японія, Південна Корея мають величезні класи, але їхні учні демонструють найкращі результати за міжнародним дослідженням PISA. А ось, приміром, у Греції та Іспанії, де в середньому 17–21 учнів у класі, школярі показують найгірші в Європі результати.

Тож висновок: рівень якості навчання не може буде вищим, ніж рівень учителя, і маленькі класи не компенсують це. Професіонал високого ґатунку у класі з 50 дітьми дасть їм кращі освітні послуги, ніж малодосвідчений та не дуже підготовлений вчитель у класі з 10 дітьми.

Експерти прогнозують, що ситуацію невдовзі різко змінить ШІ. Адже він здатен забезпечити персоналізований підхід до учнів — саме те, заради чого зменшуються класи. ШІ справді дуже добре виявляє, який спосіб навчання найкращий для різних учнів, наскільки розвинені в них різні навички, наскільки засвоєні теми, де є прогалини у знаннях. Якщо вчителі отримуватимуть цю інформацію в реальному часі, вони зможуть значно краще виконувати щоденну роботу. До того ж ШІ здатен взяти на себе частину адміністративного навантаження. З таким цифровим помічником та навіть із 50 учнями в класі педагог матиме змогу надавати високоякісні освітні послуги. Усе залежатиме від його кваліфікації та вмотивованості.

Учительство — творча професія

Можна було б сказати: якщо вчителів бракує, чому б не полегшити вхід до професії й не залучити більше молоді до педагогічної освіти? Наприклад, навчати на вчителів усіх, хто цього захоче, без особливого відбору. Але все не так просто. Наприклад, не можна отримати оркестр, якщо навчити грати усіх, хто захоче, незважаючи на музичний слух, відчуття ритму та інші здібності. Учитель — професія, яка потребує певних здібностей. Цим вона ближча до творчих професій.

Ті, у кого не лежить душа до вчителювання, ще й легше залишають професію. Чимало осіб, які здобувають педагогічну освіту, зрештою працюють у зовсім інших професіях. У Японії, Чилі, Південній Кореї та Іспанії таких випускників педагогічних університетів більше, ніж тих, хто викладає. Тож ефективніше йти шляхом відбору: обирати найбільш перспективних всупників на педагогічні факультети й інвестувати ресурси в них. У таких країнах, як Фінляндія, Данія, Хорватія, уміють добре відбирати майбутніх вчителів та якісно їх навчати. І хоча щороку там готують небагато фахівців (наприклад, у Данії на всю країну щороку випускають не більш ніж 800 магістрів), у країні фіксують меншу плинність кадрів серед педагогів саме з університетською освітою.

Зарплата демотивує, але не мотивує

Як підкреслив Генеральний секретар ОЕСР Матіас Корман, у країнах ОЕСР третину тих, хто йде з професії, становлять початківці: учителі зі стажем менш ніж п’ять років. А деякі країни майже не можуть втримати молодь у школах. Приміром, в Австрії та Ізраїлі частка вчителів-новачків серед усіх, хто звільнився, становить відповідно 58 та 68 %.

Чому вчителі йдуть? Професія вчителя загалом залишається привабливою для тих, хто в ній працює: 85 % педагогів задоволені своєю роботою. Але водночас 78 % опитаних не вважають, що суспільство цінує вчительську працю.

Можливо, якщо мотивувати молодь гідною зарплатою, цього достатньо? Ні, і тут звіт OECD дає третій парадокс: низька зарплата може бути демотиватором, але висока не мотивує. Тобто якщо вчителям не платити належним чином, вони підуть. Але якщо зробити професію високооплачуваною, це не так вже й помітно збільшує кількість охочих навчатися на вчителя чи повернутися працювати в школу.

Зарплата вчителя не дає змоги передбачити його задоволеність роботою. Вона також не є надійним предиктором результатів навчання учнів. Лише в поодиноких країнах (Туреччина, Португалія) вчителі заробляють більше, ніж працівники інших галузей зі схожою кваліфікацією. У Сполучених Штатах, Італії, Чехії, Угорщині та Латвії зарплати вчителів виглядають невигідно порівняно із зарплатами інших працівників із вищою освітою. Однак учителі в Португалії не задоволені своїми дуже солідними на загальному тлі зарплатами. А у Фінляндії оплата праці вчителя з магістерським ступенем на чверть нижча, ніж отримують магістри інших спеціальностей, і попри це тут на будь-яку посаду претендують 9-10 учителів.

Чому вчителі йдуть із професії?

Хоча оплата має значення, так само важливі робоче навантаження, професійна автономія, ефективне керівництво, кар’єрне зростання, доброзичливий колектив, повага та дисциплінованість учнів, гарні взаємини з батьками школярів. Як доводить опитування, у перші роки вчителювання це цінується навіть більше за гроші. Основні проблеми, через які вчителі йдуть, відповідно: погані стосунки з керівництвом та колективом, відсутність перспектив, перевантаження, проблеми з учнями або їхніми батьками.

Щоби зрозуміти потрібні умови, треба проаналізувати робочий день вчителя. У країнах ОЕСР вчителі витрачають близько половини робочого часу на завдання, які безпосередньо не пов’язані з викладанням: підготовку, перевірку робіт та адміністративну роботу. Учитель перевантажений роботою, для якої не потрібні його професійні знання. Тут знову експерти сподіваються на ШІ: він забере на себе все, що може бути автоматизовано. Це спрацьовує разом із залученням школами допоміжного персоналу (не вчителів).

Як залучати до вчителювання?

Один зі способів подолання дефіциту кадрів, який набуває нині популярності, це залучення до вчителювання фахівців інших напрямків. Скажімо, еколог може викладати біологію, перекладач — іноземну мову, а спортсмен — фізичну культуру. Країни активно залучають людей, для яких учителювання є другою кар’єрою. Школа отримує людей з іншим професійним досвідом та новим набором компетентностей. Такий шлях дуже поширений в Ісландії, Новій Зеландії, Австралії, Нідерландах, Болгарії та Сполучених Штатах, але є не дуже популярним у Південній Кореї, Японії, Туреччині та Саудівській Аравії, де для вчителювання потрібно пройти довгий формальний шлях здобуття професії.

Системи освіти дедалі більше покладаються на вчителів, які не мають повноцінної профільної освіти. Добре це чи погано? Можливо, це знижує якість освітніх послуг? У дослідників немає прямих показників якості уроків, але значущим є те, наскільки вчителі відчувають власну ефективність. Дані доводять: від наявності повної педагогічної освіти якість уроків напряму не залежить. До того ж практика, за якою на педагогічні факультети вступають переважно вчорашні школярі, не є оптимальною для цієї професії. Учителям потрібен життєвий досвід, психологічна стійкість, зрілість. Та сама людина, яка в 30 років готова навчатися та стати ефективним педагогом, у 20 років може здаватися непридатною до цього, не мати успіхів та розчаруватися у професії.

Є багато непрямих шляхів входу в професію, які залучають до викладання талановитих людей. Скажімо, профорієнтація буде конкретнішою, ближчою до реальності якщо залучити фахівців з виробництва, які чудово знають свою роботу.

Як перетворити хорошого фахівця на хорошого педагога?

Але як перетворити хорошого фахівця на хорошого педагога? Нині вчитель — це не тільки той, хто добре пояснює предмет. Робота вчителя давно вийшла за межі уроку. Перевірка робіт, планування та підготовка занять, безумовно, залишаються базовими завданнями, яких очікують від учителя в усіх країнах. Але не менш важливими є спілкування з батьками та учнями. Така діяльність, як і наставництво та позакласна робота, не є обов’язковими в частині країн. У більшості країн Східної Азії персональне консультування учнів належить до основних обов’язків педагога. У Німеччині воно добровільне, а в Болгарії добровільною є робота з батьками. Ця відмінність показує, наскільки сильно організація праці впливає на саму професію. Школа може сприймати вчителя насамперед як людину, яка проводить уроки, а може як фахівця, який супроводжує дитину в освітньому процесі.

Тим часом дослідження PISA засвідчує, що ці види взаємодії добре впливають на результати навчання. Коли дитина відчуває, що вчитель цікавиться нею, її планами в житті, вона стає більш вмотивованою і показує кращі результати. Значною запорукою успіху дитини є підтримка освіти з боку батьків (а це залежить від тандему з учителем). Відповідно, найуспішніші системи освіти навчають кожного, хто викладає у школі, підтримувати та виховувати. А для цього навіть ті, хто приходить з інших професій, мають здобувати належні педагогічні навички. Якщо до школи приходить людина з іншої професії, система має запропонувати їй зрозумілий шлях до повноцінної педагогічної кваліфікації.

Як школи впливають на здатність до освіти протягом життя?

Особливо цікавим є досвід країн Північної Європи, де сильніше розвинена культура навчання протягом усього життя. Роботодавці допомагають людям продовжувати освіту, працівники мають стимули навчатися. Наприклад, у Швеції ті, хто прийшли у вчителювання з іншої професії, отримують повну зарплату, але за неї мають обов’язок працювати на пів ставки у школі та проходити інтенсивне педагогічне навчання. Майже всі курси безкоштовні, а три чверті з них проводяться там, де людина працює, або онлайн. Навчання може починатися з літніх курсів, за які учасники не платять, а навпаки — отримують гранти, а потім у вересні йдуть працювати в школи, але в угодах закріплено, що вони продовжують вчитися. Якщо фахівець, який не завершив навчання, укладає лише контракт не більш ніж на семестр, то після завершення він дістає, як тут називають, довічний контракт. Зарплата зростає на 40 % і більше. А у Швеції вчителі математики та природничих наук самі визначають ціну, за яку готові працювати, а школи, як на аукціоні, торгуються і пропонують варіанти, доки це не задовольнить обидві сторони.

Такі країни найефективніше долають дефіцит кадрів і дефіцит навичок в окремого вчителя. Їхні інноваційні практики варто впроваджувати країнам, де є найбільші проблеми.

Утім, є цікава закономірність: людина, що ненавиділа школу на початку життя, з меншою ймовірністю продовжуватиме освіту далі. Тому школа відповідає не лише за те, що учень знає на момент випуску. Вона формує ставлення до процесу навчання: якщо базові навички сформовані слабо, людині набагато важче інвестувати у свій розвиток. Виходить замкнене коло: якість школи впливає на здатність людини вчитися протягом усього життя, а культура безперервного навчання визначає здатність суспільства адаптуватися до нового. Тож наслідки сьогоднішніх рішень щодо підготовки, розподілу та утримання педагогів відчуватимуться ще довго. Від них залежать не лише кадри у школах, а й навички учнів, можливості молоді та, зрештою, розвиток економіки.