Державна служба якості освіти оприлюднила результати загальнодержавного дослідження щодо освітніх втрат, і результати неприємно вразили. В Україні в умовах війни близько 30% учнів не мають постійного доступу до освітнього процесу, а близько 50% учителів сільських шкіл відзначають погіршення результатів навчання. Ще 400 тисяч українських учнів перебувають за кордоном та опановують паралельно дві навчальні програми. У таких умовах поява прогалин у знаннях учнів — неминуча, і діти вимушені наздоганяти шкільну програму безупинно. Стрес, спричинений навчальною гонитвою, — величезний. Тож разом із психологинею Юлією Чечель «Освіторія.Медіа» склала чіткий план психологічної взаємодії з дітьми, щоб зробити тривалий процес надолуження освітніх втрат комфортним.
Тривалий режим «наздоганяю» руйнує дитячу самооцінку
Обставини, в яких опинились учасники освітнього процесу в Україні, чудово характеризує фраза: «Хочеш залишитися на місці — крокуй. Хочеш досягти чогось і випередити когось — біжи». Українці не можуть залишатися на місці — ні дорослі, ні діти, ми в постійному русі. Крокуємо, щоб наздоганяти освітні втрати. А коли хочемо досягти більшого — невпинно біжимо вперед.
Відчуття, що навчальне навантаження постійно зростає й накопичується багато невиконаних завдань, тисне на дитину. Це повільно, але невпинно підточує її ментальне здоров’я та самооцінку. До того ж перевантаженому дитячому мозку легше сказати «Не хочу, не можу, навіщо мені це все?» І не через лінь! Лобні долі мозку, які відповідають за самоорганізацію, контроль і мотивацію, за ось це «можу» — дозрівають лише в 22–23 роки. Це зрілий вік, в якому людина зможе самостійно себе мотивувати та самостійно регулювати поведінку, контролювати весь процес. Тож фраза «Вчись, тобі треба наздоганяти програму» не допоможе. Натомість дорослим варто обговорити з дитиною тему «Куди ми йдемо». Адже школяреві необхідно розуміти кінцеву мету. Потрібне усвідомлення, «для чого мені все це».
Червоні прапорці, які вказують, що
самооцінка дитини падає
🚩 Вербальні прояви — відмова, негативне налаштування на процес. Фрази «Я, мабуть, не зможу», «Це дуже важко для мене», «Таке мені не вдасться».
🚩Відмова робити уроки.
🚩Невміння приймати компліменти. Наприклад, ви за щось похвалили дитину, а вона каже: «Ой ні, це мені вдалося випадково», «Та тут мені ще багато працювати».
🚩Часті стани пригніченого настрою.
🚩Страх братися за щось нове, навіть коли діяльність зацікавила.
🚩 Небажання презентувати чи показати комусь виконану роботу, бо є страх негативної оцінки.
І це ще не всі аспекти «темної сторони» надолуження освітніх втрат із точки зору психології. Коли дитина тривалий час живе в режимі «мені треба наздоганяти», це може призвести до низки неприємних і навіть небезпечних станів:
- підвищена тривожність,
- зниження самооцінки,
- порушення сну та апетиту,
- відмова від комунікації,
- відмова від звичних речей, які раніше приносили задоволення,
- апатія до навчання.
Ви можете помітити фізичні ознаки того, що дитина в стресі: гризе нігті, ручку чи олівець під час навчання, теліпає ніжкою. Інколи трапляються й критичні моменти через надмірний тиск і неможливість впоратись із кількістю завдань. Наприклад, це може бути мастурбування під час уроку (кейс, взятий із власного досвіду). І йдеться не про сексуальний характер чи підтекст, а про спосіб заспокоєння.
Наполегливо рекомендую прибрати фрази, які тиснуть на дитину: «Давай, тобі треба навчатися більше!», «Дивись, скільки тут усього ще треба вивчити, а в тебе віз і нині там», «Ти дуже багато пропускаєш».
Яка наша велика мета? Створюємо план дій і
формуємо розклад
А ось маючи конкретний план дій, із підтримкою дорослого дитині легше втілювати навіть великий план. Це стосується і навчання, і інших сфер життя. Дитина бачить, що перші маленькі кроки вдалися, а значить, можна рухатися далі. Нічого на неї не тисне, усе зрозуміло і просто. Ця проста методика ефективно працює і з дорослими — маючи план, розбитий на дрібні підпункти, легше зрозуміти, куди ти рухаєшся та з якою швидкістю.
Як може виглядати план дій:
- озвучуємо в розмові з дитиною велику мету. Можна її намалювати на ватмані кольоровими маркерами;
- розбиваємо цю мету на маленькі кроки — дії;
- продумуємо разом та озвучуємо, що можна робити щодня для досягнення нашої великої мети.
«Режим дня»: проста методика,
що дає помітний результат
Рекомендую сісти разом із дитиною і ретельно прописати в симпатичному блокноті режим дня. Коли дитина продивляється записи, в яких є чітка послідовність, що треба робити протягом цієї доби, стає спокійнішою та сконцентрованішою. Усе зрозуміло та передбачувано. Рутинні справи, які повторюються, активізують долі мозку, які відповідають за «можу» та «хочу». Дитина отримує опору. Її мозок не витрачає додаткову енергію, щоб спланувати й далі зробити щось, адже все визначено заздалегідь.
Для менших дітей можна придбати мапу з розкладом на кожен день і заповнювати комірки. Старші діти можуть працювати у красивому щоденнику-планувальнику або Google-календарі – підлітки обожнюють диджитал-інструменти. Спершу батьки скептично ставляться до такої простої поради, але результати часто перевершують сподівання.
Три кроки, щоб подолання академічних втрат
було для дитини комфортним
Багато в чому комфортне із психологічної точки зору подолання освітніх втрат залежить від батьків і вчителів — саме дорослі дають дітям установку «треба наздоганяти». Так, ми маємо значні освітні втрати, а тому адаптуємо навчальні матеріали, придумуємо освітні лайфхаки для оптимізації освітнього процесу в надскладних умовах. Але тримаймо в пам’яті, що у стресових і тривожних ситуаціях діти завжди орієнтуються на дорослих. Це стосується і академічної частини. Що ми можемо зробити просто зараз — розробити план, який комфортизує період надолуження освітніх втрат дитиною.
Крок 1. Створюємо безпечне середовище
Для того щоб дитина комфортно почувалася в умовах поспішання-підганяння, потрібно створити безпечне освітнє середовище. У стресі дитина не навчається. Не можемо говорити про якісь академічні навички та знання чи надолуження академічних втрат, якщо немає безпечного середовища. Що ж це може бути?
Ресурсні куточки
Розкажу на прикладі Новопечерської школи. У кожному класі є ресурсний куточок. Коли учень відчуває смуток чи занепокоєння — може туди прийти і провести там певний час. Мета — відновити ресурс. Адже якщо напередодні дитина пережила сильні емойційні події, її емоційний баланс порушено.
У нашій школі працює методика «Зона саморегуляції», орієнтована на відновлення ресурсу дітьми та вміння розуміти, визначати та управляти своїми емоціями. Для цього в сенсорному куточку розміщені підказки на чотирьох кольорових зонах:
- синій колір — смуток,
- зелений колір — радість,
- жовтий колір — роздратування,
- червоний колір — гнів.
Дитина обирає свій колір на сьогодні, зручно розташовується на пуфі в тій чи тій кольоровій зоні та обирає там візуальні й тактильні інструменти, за допомогою яких можна стабілізувати свій стан. Серед них:
- релаксаційний м’ячик, який можна сильно-сильно стиснути, якщо відчувається напруга, роздратування чи злість;
- візуальні підказки, як правильно дихати, щоб відновити свій ресурс, якщо хвилюєшся;
- навушники з музикою, що сприяють релаксації та заспокоєнню;
- розмальовка-антистрес;
- легка цікава книга, що відволікає від сумних думок;
- «колючий» м’ячик, яким можна помасажувати кінцівки та відчути кордони тіла.
Ресурсний куточок можна облаштувати і вдома: наприклад, як халабуду чи визначений простір на дивані, пуфі.
Щирі та предметні розмови з дітьми
Безпечне середовище — це не лише про місце, а й про спілкування — з учителем, з батьками. Коли дорослі розділяють емоції дитини, коли вміють не лише слухати, а й чути. У наш час дітям вкрай важливо розділити емоції та переживання з іншими людьми.
Надважливо, щоб учителі проявляли інтерес до буденних справ дітей: «Ти не голодний?», «Як минули твої вихідні?», «Що ти робив після школи?», «Яка твоя улюблена іграшка?» Коли вчитель запитує в учня щось особисте — як правило, дитина приємно дивується.
Варто забути про абстрактне «Як справи?» чи «Як минув твій день?», на які школярам важко відповісти щось конкретне, бо треба виокремити якусь подію. Особливо непросто це дітям молодшого шкільного віку.
Запитання від батьків для малечі теж мають бути предметними та індивідуалізованими:
- «Від чого ти сьогодні сміявся?»
- «Що смачненьке сьогодні з’їв на обід?»
- «Що тебе вразило найбільше сьогодні?»
- «Через що ти сьогодні відчув сум?»
- «З ким ти сьогодні спілкувався із друзів і що веселого вони розповіли?»
Емоційна стабільність
Це — фундамент. Якщо дитина емоційно стабільна і дорослі щодня насичують її ресурсом, спілкуванням — можна говорити про благодатне підґрунтя для якісного й нетравматичного надолуження освітніх втрат та набуття абсолютно нових навичок.
Емоційна стабільність формується з невеликих речей та звичок. Наприклад, коли лунає сигнал повітряної тривоги, дитина має знати чіткий алгоритм, що зараз потрібно зробити. Отже, дорослі регулярно мають давати малечі підказки, що ж їм робити, якщо тривожно, страшно чи сумно. І ці підказки згодом стануть звичкою:
- дихай так, щоб видих був довшим за вдих;
- стисни кулачки та міцно обійми себе, щоб відчути кордони свого тіла;
- якщо бачиш, що не справляєшся з тривогою чи страхом — звернись до дорослого, якому довіряєш.
Зробіть таку вправу. На аркуші паперу дитина обмальовує свою долоньку. На кожному пальчику пише ім’я людини, якій довіряє та до якої може звернутися. Дуже важливо навчити дітей визначати «коло довіри»: у ньому є не лише мама й тато, а й учитель, старший брат, бабуся з дідусем.
Крок 2. Налагоджуємо комунікацію з однолітками
Спершу соціальні зв’язки дітей крала пандемія. Потім почалася війна, і дитина втратила ще більше зв’язків. Виклик дитячої соціалізації постав ще гостріше. Здавалося б, ну невже тема спілкування з однолітками має настільки велике значення в питанні надолуження освітніх втрат? Я б сказала, це питання — одне з ключових. Ми, дорослі, маємо підтримуюче коло спілкування, але часто не замислюємось, що така ж потреба є і в нашої дитини.
То як діяти у разі порушення чи руйнування соціальних зв’язків вашої дитини під час війни?
- Поміркувати, який гурток чи секція лягає на душу, і записатися туди.
- Частіше ходити в гості до родин з дітьми — однолітками вашої дитини.
- Організовувати дитячі свята й запрошувати однолітків — товариші та друзі неодмінно знайдуться.
У школі теж варто звернути увагу саме на цей момент:
- акцент на роботі в групах,
- тривалі спільні проєкти для учнів.
У комплексі все вищеописане покращує психологічний стан дитини, адже вона відчуває: я не одна, мені є з ким поділитися думками, цікавинками, переживаннями.
Крок 3. Мотивація й підтримка
Підтримку від дорослого дитина відчуває в тому числі через мотивацію. У цьому питанні є свої хитрощі. Основний лайфхак — «вербальне погладжування» має звучати максимально конкретно. Коли ми розуміємо, за що нас хвалять, зрощуємо самоцінність. Поступово зростатиме і самооцінка. Отже, у процесі надолуження академічних втрат школяру необхідно відчувати позитивну динаміку через здійснення маленьких кроків. А маленькі та послідовні кроки згодом дадуть великий, цілісний результат. Відчуття «невстигання» та демотивації від кількості навантаження не буде таким болісним, якщо замість звичного вуху «Ти молодець» щоразу конкретизувати:
- «Ти сьогодні доклала багато зусиль, щоб написати цю контрольну! Велика молодець»
- «Молодець, ти сьогодні прибрав у кімнаті!»
- «Я тобою пишаюся, ти виконав усі завдання!»
- «Давай разом подумаємо, як це зробити?»
- «Я знаю, що тобі було важко, але ти знайшов рішення!»
- «Ця спроба була дуже гарна! Давай ще?»
Чого уникати:
Порівняння з іншими:
«А от у Івана вийшло краще…»
«А ось твоя сестра…»
Порівнювати можна лише саму дитину з її минулими досягненнями:
«Ще вчора ти не вмів писати. А сьогодні, лише подивись, як ти гарно пишеш літеру «А»!»
Завдання — навчити дитину відслідковувати свої успіхи та взяти за звичку порівнювати себе лише із самою собою. На жаль, наше суспільство схильне до протилежного.
Допомагаємо дитині вибратись із глухого кута
Зараз я отримую вражаючу кількість запитів про учнівську мотивацію. Зовсім непоодинокі випадки, коли дитина починає «страйкувати» проти навчання, бо втомилася від надмірних навантажень. Наприклад, коли учень навчається за кордоном і потрібно опановувати і місцеву навчальну програму, і українську.
- Дорослі мають чесно відповісти на запитання: «Яка реальна ситуація з освітнім навантаженням у моєї дитини зараз?», «Для чого це моїй дитині?»
- Обрати правильну стратегію для відновлення емоційного зв’язку з дитиною та встановити довірливі стосунки. Коли є щоденна розмова, довіра до батьків з боку дитини — можна говорити про формування плану дій. Адже коли дитина негативно налаштована, закрита до спілкування з батьками чи опікунами, то що б ми їй мудрого та чудодійного не говорили — нас не чутимуть, не сприйматимуть.
- Спілкуйтесь із дитиною без повчань. Заборонені фрази: «А от я у твоєму віці», «Як ти не розумієш…»
- Озвучуйте та обговорюйте емоції дитини: «Я бачу, ти зараз засмучена», «Бачу, що тобі зараз складно».
- Ставте запитання, які «витягнуть» дитину на розмову: «А що тобі зараз найскладніше дається?», «Що конкретно тебе в цьому випадку засмутило?» Дитина має відчувати: її приймають, розуміють. Ось так ви почнете вибудовувати довірливі стосунки.
- Візуальний розклад із чітким режимом дня (про нього ми говорили вище). Розклад треба подавати не як настанову від батьків, а як даність: «Так є, так заведено».
- Дисципліна — це не про суворість, це про стабільність. Коли ми м’яко виховуємо це у дітей, вони ставатимуть більш організованими.
- Якщо є певний супротив — можете сказати: «Я бачу, ти не хочеш це робити, Але це неймовірно важливо зараз. Це тобі дуже потрібно. І зараз у тебе за розкладом домашня робота». Дорослому варто міцно тримати свої позиції у справі дотримання розкладу дня. Щойно дасте слабину і поступку — дитина й надалі намагатиметься проманіпулювати.
- Якісний відпочинок з активностями, які до вподоби вашій дитині.
