Андреас Шляйхер, директор із питань освіти в Організації економічного співробітництва та розвитку, досліджував освітню ситуацію в країнах, що зазнали природних катаклізмів та воєн. А також упродовж двох років аналізував наслідки ковіду для навчальної спільноти. На запрошення фонду savED пан Андреас запропонував власне бачення стратегії для урядів. Ми записали головні тези з його виступу під час презентації дослідження «Війна та освіта».
Сформуйте нове бачення освітнього процесу, а тоді надолужуйте прогалини
Надзвичайно вражає те, що відбувається в Україні, те, що робиться для дітей і молоді. Я відвідував Україну в лютому і бачив стільки енергії не лише відновити краще, ніж було, а й розбудувати абсолютно нову освітню систему. Я був вражений ідеями і вмотивованістю забезпечити освіту наступним поколінням. І хочу показати вам кілька прикладів стратегій інших країн, які виконували подібну роботу в кризових ситуаціях.
Перша важлива річ — потрібно розуміти, чого прагнуть молоді люди для покращення свого освітнього шляху. А в кризові моменти дуже багато залежить від викладачів і наставників, які підтримують навчальний процес, які є ключовими особами для учнів.
Проте досвіду пандемії для цього недостатньо. Потрібно провести аналіз, на основі якого розробити інструментарій.
У США розробили інструменти для того, щоб зрозуміти, на якому етапі перебуває освітнє середовище. Та посприяти відновленню навчання за допомогою поєднання регуляторних, педагогічних і технологічних рішень.
Ось які кроки визначили:
- адаптувати та продовжити час навчання;
- забезпечити гнучкість навчальної програми та плавні шляхи навчання в системі. Це дозволяє відновити навчання на будь-якому етапі, підхопити та наздогнати його;
- адаптувати навчальні стратегії та педагогіку до індивідуальних потреб. Важливо адаптувати стратегію викладання, зрозуміти, як пристосувати навчальний процес до різних потреб здобувачів освіти, які отримали травматичний досвід.
Емоційна підтримка паралельно з навчанням
Країна, досвід якої мене дуже вразив, — це Колумбія. Вони ввели навчальні цикли, що залучали дітей, які були внутрішньо переміщені внаслідок громадянської війни або надзвичайних ситуацій. Діти навчалися в невеликих групах, їм приділяли персональну увагу та надавали соціально-емоційну підтримку.
Звісно, можна викладати дуже гарно математику та інші предмети, але треба розуміти і соціоемоційні потреби здобувачів освіти в кризовий період. І досвід Колумбії є надзвичайно важливим, тому що вони також стикнулися з дуже важкими умовами через війну.
Використовуйте цифрові технології
Онлайн-школа, яку запровадили в Україні, — це надзвичайно гарний інструмент, щоб надавати знання учням. Але цього не зовсім достатньо для створення повноцінної освітньої екосистеми. І треба використовувати відкриті освітні ресурси, які є у вільному доступі, адаптувати їх. Наприклад, це онлайн-наставництво або онлайн-репетиторство. Є люди, що не дуже добре викладають, але є блискучими наставниками чи репетиторами. І в ситуаціях, коли країна переживає надзвичайні кризові ситуації чи війну, це дуже зручний інструмент.
Завдяки винесеним із пандемії урокам ми бачимо, що дуже важливими є відносини між здобувачем освіти і викладачами. Особливо у травматичній ситуації. Якщо немає можливості це забезпечити в класі, необхідно, щоб учні мали можливість поговорити з кимось, хто їх розуміє, деінде.
Якщо у вас є викладачі, які це вміють — ідеально. Але іноді це не зовсім так. І тоді вам треба залучити людей, які знають свій контингент, які можуть швидко оперувати ресурсами, інструментами. І бути ефективними навіть більше, ніж під час персонального спілкування в класі.
Програма наставництва: кейс Великої Британії
Ось кілька практик, що довели свою ефективність у Великій Британії. Це національна програма наставництва — платформа, що зводить здобувачів освіти та викладачів. Її запровадили як інструмент реагування на пандемію. На платформу залучили академічних викладачів, яким оплачує роботу уряд, і тих, кого вибирають навчальні заклади.
Викладацький склад поєднує три групи: програми онлайн-викладання, онлайн-репетиторства та заняття зі студентами університетів у ролі викладачів. Тобто платформа дозволяє студентам викладати свій предмет, і це спрацювало дуже ефективно.
Схожа система є також в Іспанії, де використовують кваліфікованих викладачів для онлайн-навчання та репетиторства. Її реалізовали в Мадриді та Каталонії у 2020-2021 роках, коли школи вже відновили роботу. Менторів відбирали, вони отримували плату та різні вигоди від викладання. Менторство також було спрямовано на надання психосоціальної та емоційної підтримки.
Просто продовжити час навчання — не завжди ефективно
Зазвичай перший наш порив — це просто продовжити час навчання. Але це не завжди правильно, тому що треба проаналізувати переваги та витрати для таких рішень, щоб вони були економічно ефективними. Деякі країни досить успішно зарекомендували себе в цьому. Наприклад, Данія та Фінляндія. Вони поєднують активну роботу в навчальних закладах: наприклад, домашні завдання виконуються у школі, а не вдома.
У Франції є можливість наздогнати пропущене під час канікул, і це дає можливість не втратити знання. Зокрема, під час пандемії це спрацювало.
Важливою також є підтримка викладачів і врахування їхньої участі в надолуженні освітніх втрат. І тут доводиться робити досить складний вибір. Або дати більше свободи викладачам вирішувати, що саме вони будуть викладати своїм учням і студентам. Або використовувати більш модульний підхід до формування навчальної програми.
Зробіть усе, щоб не залишати дітей на повторний рік
Освітні прогалини дорого коштують окремим людям і системам освіти, тому Україні варто підтримувати плавні шляхи навчання в межах шкільної системи.
Зазвичай найбільш знедолені учні залишаються позаду в разі неуспішності політики надолуження освітніх втрат. І тоді доводиться залишати їх на другий рік, що посилює соціальну нерівність. І це також надзвичайно дорого. Тому треба робити все від вас залежне, щоб інвестувати ресурси в підтримку учнів та студентів. Допомогти їм наздогнати пропущений матеріал, який у них не було можливості вивчити.
Звичайно, у різних контекстах важливо розуміти, які саме є потреби в коригуванні. Наприклад, існує досить багато високоякісних безкоштовних освітніх ресурсів. І потрібно розуміти, хто може їх використовувати. Це можуть бути і викладачі, і навчальні спільноти. Також у кризових ситуаціях можна залучити людей, які не є освітянами, але можуть їм допомагати.
Структура довгострокової стратегії відновлення полягає не лише в заповненні прогалин, а й у тому, щоб мати чітке стратегічне уявлення про майбутнє: які знання і навички потрібно надавати здобувачам освіти. Важливо дуже чітко оцінити наявні ресурси і як їх можна використовувати в найбільш ефективний спосіб. Які найбільші потреби мають здобувачі і як розподілити ресурси та педагогічний колектив.
Але, звичайно, є ще потреби у самих викладачів. Вони стикаються як із травматичним досвідом, так і з подвійним навантаженням на роботі. І їм потрібно приділяти не менше уваги та підтримки, ніж учням.
