Нова українська школа вже півроку як у дії. 1 вересня 100 навчальних закладів відкрили для першокласників двері в так звані пілотні класи. Нова організація навчання, нові підручники, нові підходи та цінності. Своїми першими висновками про роботу за іншими правилами поділилися досвідчені вчителі початкових класів.
Оксана Савчак
Первомайська ЗОШ І ступеня №11
Миколаївська область
25 років досвіду
— В основному, враження від роботи в пілотній школі позитивні. Чудово, що нещодавно ми отримали необхідну техніку: ноутбук, принтер і ламінатор. Дітям у такій атмосфері подобається. Вони чудово сприймають матеріал.
Єдиний мінус — завеликий клас (32 учня). Тому ми не завжди можемо організувати «ранкові зустрічі» — постелити в класі килимок, тощо. Натомість стоїмо навколо парт чи виходимо в коридор, а коли було тепло — на вулицю.
Раніше велика проблема була в підручниках — вони були орієнтовані більше на знаннєвий спосіб здобуття інформації. А зараз багато практичної діяльності — це дуже подобається дітям. Я просто в захваті від цих підручників!
Навчатися дітям за новою програмою легко. Наприклад, під час теми «Підприємливість» ми навчились і гроші рахувати, і заощаджувати. Нещодавно були теми «Театр», «Космос». Важкого я тут нічого не бачу. У 6 років діти вже знайомі із цим усім і охоче сприймають такі теми.
Серед нових ключових змін державного стандарту — зміни в навчальному середовищі.
Якщо раніше в мене були закриті шафи, то тепер ми все повідкривали і діти спокійно підходять і беруть, що потрібно.
Тепер я зрозуміла, як це важливо.
Друге — це діяльнісний метод. Я боялася працювати з дітьми в групах — вважала це надто складним. Адже коли діти сидять і всі очі дивляться на вчителя, працювати легше. Натомість у групах учні більше бачать одне одного. А вчителя більше чують (сміється). Але я спробувала, і виявилося непогано.
Нині вчитель має більше свободи. Раніше в нас були всілякі вказівки, методичні рекомендації, накази — ми просто буква в букву повинні були все виконувати. Нині головне, щоб був результат. А якими формами та методами вчитель це організує, залежить від нього.
Так, часу на підготовку тепер потрібно більше. Поки що я працюю 10-12 годин на день, витрачаю дуже багато часу, щоб продумати групову роботу. Бо в підручниках є лише завдання. А щоб діти співпрацювали, відбувалося взаємонавчання — тут треба вчителю посидіти й обдумати. До того ж, щотижня ми отримуємо програму, яку треба досконало вивчати. Ну і календарне планування, тощо. Але думаю, так важко тільки спочатку.
Мені дуже допомагає інформація, яку я отримую в соцмережах та на сайтах. Є можливість обговорювати все з колегами з областей. Це така всебічна підтримка, якої раніше не було.
Якби можна було додати щось до програми, то я б виокремила ще одну годину на природознавство. Цього предмета справді не вистачає. Він дуже серйозний, зливається в інтегрований курс. А теми, що там є, не дають змоги провести 70 хвилин природознавства на тиждень. Цих годин не видно в програмі, тож доводиться додумувати їх самим. Можна зробити так: одну годину виокремити, а одну ввести в інтегрований курс.
Галина Паляниця
Підволочиська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Тернопільська область
28 років досвіду
— Стара школа — застаріла та нецікава. Тому в новій нам, звичайно, подобається. Думаю, дітям справді стало легше вчитися. Тому що матеріал розрахований як на сильнішого, так і на слабшого. Наприклад, якщо дитина не вміє читати, вона складає склади і рахує кількість букв, які зустрічаються в тексті, а якщо вміє — читає текст. І одна дитина тягне іншу: той, хто вже прочитав своє, допомагає сусіду.
Спочатку я дуже переживала, а зараз бачу, що учні швидше, ніж у попередні роки, вчаться писати, читати й рахувати. Труднощі виникали з навчанням у групах. Важко було навчити дітей працювати гуртом: кожен переживав тільки за себе. Ну і також ми працюємо без дзвінків — це важко і незвично. Але в листопаді ми нарешті відчули, що нам стало легше.
Серед основних позитивних змін нового стандарту — інтегровані уроки.
Тепер дитина в комплексі пізнає світ. І вчитель тут вже не вчить: методом дослідів і спостережень дитина сама вчиться здобувати знання. Ну і, звичайно ж, критичне мислення — діти почали думати.
Що я б змінила, так це «ранкові зустрічі». Я б проводила їх раз на тиждень. Просто дітям трошки набридає. Ми вітаємося, вони розповідають про свій день, які відбулися події, тощо. Але дітей аж 27. Ранкова зустріч займає 10-15 хвилин уроку. Тож якщо їх і проводити щодня, то не під час уроку. Або ж проводити раз на тиждень, наприклад, у понеділок.
Ну і два інтегрованих уроки природознавства. Ось якби хоч один залишити звичайним!
Ірина Кирильчук
Рівненська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 18
30 років досвіду
— Ми дуже очікували на цю пілотну школу й звикли до думки, що «буде важко». Нам казали, що вчителів, умовно кажучи, доведеться мало не через коліно ламати, так буде важко. Але ми ось і досі очікуємо, коли ж настане це «важко», а воно все ніяк не приходить.
Виникають певні проблеми зі створенням нового освітнього середовища.
Потрібно, щоб меблі були мобільними, легкими трансформерами на коліщатах. До того ж клас дуже великий — 30 дітей, а квадратних метрів мало.
Групова робота? Я вважаю, до такої практики треба підходити поступово: спочатку вчити працювати в парах, потім у малих групах, а потім вже в більших.
Але загалом праця в нових умовах має більше переваг, ніж недоліків. Нам дуже пощастило з підручниками — вони в пілотній школі справді дуже хороші. Утім, дітям треба пояснювати щось і на дошці. Вони ж, як-не-як, вчаться писати. Ось і виходить, сідають вони в групи — хтось лицем, а хтось спиною до дошки. І як бути? Крім того, одна дитинка дивиться на дошку прямо, а інша — збоку, тобто косить очима.
А ще хтось же таки чомусь придумав усі ці санітарно-гігієнічні норми. У будь-якому класі вікна розташовані з лівої сторони, бо світло має падати зліва. А коли діти сидять за зміщеними партами і в групах, то цього не відбувається. Можливо, треба подбати про якесь точкове освітлення класів абощо.
Ще один нюанс — відкриті полиці. Якщо раніше все приладдя вчитель ховав у шафках, то тепер воно на видноті: олівці, фарби, лічильний матеріал тощо. Це дуже добре, діти мають доступ до всього. Та в нашому класі крім нас є ще й друга зміна четвертокласників, і ще інші підгрупи, які проводять тут уроки англійської. І вони, як діти, усе це беруть — я все частіше чогось не дораховуюсь. Невже не логічніше «відкривати» полиці лише на час навчання одного класу?
Батьків моїх учнів дуже не влаштовує, що додому заборонено брати букварики. Мовляв, дітям важко їх носити. Та батьки просять, сердяться — вони хочуть почитати з дитиною додатково вдома, але ж ні — заборонено. Так, вони можуть купити якусь літературу самі, але навіщо їм ще раз витрачати гроші? До того ж, букварики — це книжки, розроблені спеціалістами, а отже точно підходять саме для цих діток. Навіщо ж так казати — «забороняємо»?
Виникають певні запитання до уроків навчання грамоти. Наприклад, ми півроку маємо писати лише друковані літери і лише олівцем. А якщо більшість дітей вже вміють писати ручкою? Вони роблять це навіть у дитсадку у своїх перших прописах. Крім того, багато батьків віддають їх у тому віці в школи раннього розвитку.
А тепер виходить, що за програмою я всіх учнів маю перевести з ручок на олівці.
Батьки незадоволені. Питають, а за що ж ми платили гроші в школах раннього розвитку? Нещодавно на батьківські збори навіть принесли мені добірку матеріалів — думки різних вчених і медиків про те, що натиск, який роблять діти під час письма ручкою та олівцем — різний. Тобто, якщо діти звикли вже писати ручкою, то навіщо їх знову повертати до олівця?
