57 % українських дітей читають із примусу батьків або вчителів. Про це свідчить опитування, яке провели у 2020 році на замовлення Українського інституту книги. Натомість 58 % американських дітей, згідно з дослідженням видавництва Scholastic, читають для задоволення. Чому в США читають охочіше та більше? У рубриці «Блоги змінотворців» Оксана Лущевська, українська дитяча письменниця та літературознавиця, яка 18 років живе та працює в США. Вона пропонує 6 кроків до успішного читання дітей та дорослих.
Шість кроків до читання
Існує шість причин, чому, як на мене, американські діти читають більше та охочіше за українських.
Американські шкільні бібліотеки закуповують величезну кількість дитячих книжок. Їх використовують не просто для позакласного читання. Вони входять у програми звичайних предметів. Наприклад, візьмімо історію. Завдяки дитячим історичним повістям учні можуть вивчати складні теми, як-от Голокост або Друга світова війна. Це допомагає побачити художньо-емоційну частину тих подій. Ідентично можна вивчати географію. Знаходиш книжку про подорожі — і будуєш цікавий урок. Навіть для математики щось можна вигадати! Приміром, існує багато книжок про жінок у науці. Чому би не розповісти про їхні математичні відкриття?
Процесом керують американські вчителі. Вони здебільшого мають програму того, що повинні знати діти. Утім, як саме подати необхідну інформацію — то їхній вибір. Тому вони часто задіюють дитячі книжки. Не лише на уроках літератури, а й на фізиці, праві або мистецтві. Така мультигранність застосування дитячої книжки сприяє тому, що діти апріорі більше читають.
Держава та штатні управління виділяють багато коштів на закупівлю книг для міських бібліотек. Візьмімо, наприклад, мегаполіси, як-от Атланта або Піттсбург, де я жила. Там система бібліотек із дитячими відділами настільки розвинена, що юні читачі мають доступ до будь-якої новинки. Примірники можна брати на місці, можна замовляти онлайн, можна орендувати електронну версію або версію для аудіопрослуховування. Книги адаптовані до різних форматів і стилів читання. Дітям подобається мати цей вибір — і тому вони читають більше та охочіше.
На ринку є великий вибір silly books, або дурненьких книжок. Дурненьких у позитивному сенсі. Вони прості за змістом і формою, тому їх активно використовують для розчитування. Цю книжку дитина може проковтнути буквально за годину. Як результат, вона бачить, що читати не страшно й навіть весело. А ще можна похизуватися перед друзями! Ці книжки неймовірно популярні в США. Вони справді корисні.
В американських дитячих книжок вища впізнаваність, ніж в українських. Це означає, що діти можуть легше себе ідентифікувати з персонажами, проблемами або середовищем, яке описують. На українському ринку більше перекладної дитячої літератури. Тому навіть якщо діти впізнають себе як особистостей, вони навряд впізнають себе як особистостей з України — із конкретних міст, селищ або сіл. Звісно, діти можуть упізнати себе в книжках про американку Джуді Муді. Утім, Джуді Муді їздить до Вашингтона, а не до, скажімо, Києва, і живе в абсолютно інших соціально-культурних реаліях. Ми не можемо сказати: «Ось, це як я! Це про мене!» Власне, ця впізнаваність в американській дитячій літературі непохитна.
У США зараз багато пишуть про культури, які менш репрезентовані в дитячій літературі. Про «американськість» у всій багатогранності. У нас цього майже немає. Сучасна «українськість» в українській літературі не представлена. Нашу «меншинність» у своїй країні потрібно виправляти — і терміново. Бо вона — це комплекс, який ми передаємо у спадок із покоління в покоління.
У співвідношенні до зарплати американські книжки недорогі. Скажімо, середньостатистично американець або американка з вищою освітою отримує десь 2–3 тисячі доларів на місяць, а звичайна книжка коштує 19–23 долари. За дорогі видання про історію та культуру доводиться платити десь 40 доларів. Це не так багато — можна дозволити собі купувати кілька книжок на місяць і не економити після.
Американський середній клас здебільшого освічений і має читання в пріоритеті. Побутує бажання не лише підготувати дітей до стандартизованих тестів і вступу до університетів, а й розвинути в них культурно-свідомі складові. Як на мене, такий підхід обов’язково має бути й в Україні.
Як обрати книжку для розчитування дитини?
Купуйте не обсяг, а зміст
Сьогодні в американській літературі зважають на те, що здатність дітей і дорослих концентруватися змінилася в цифрову еру. Усім складніше читати великі романи. Тож ринок адаптувався до нових потреб. Стало більше коротких історій, зокрема у форматі книжок-картинок. Зараз вони мегапопулярні в усіх англомовних країнах.
Такі книжки купують не за обсяг або вагу, а за якісні літературні складові — зміст і оригінальність. Книжка-картинка буває будь-яких жанру й тематики. Наприклад, це може бути реалістична проза, де розкривають проблему смерті, або фентезі про космічну черепаху, яка хоче з’їсти бублик, але чомусь не може.
Універсальна перевага таких книг — саме їхня стислість. Можна швидко завершити одну історію — і перейти до іншої. Відповідно, дитина пишається, що може прочитати цілу книжку за двадцять хвилин, кілька годин чи день або менше, тому радо береться за наступну. Так у неї виробляється звичка читати.
Почніть читати з дітьми книжки-картинки
Часто батьки скаржаться: «Я не маю часу на читання, але хочу, щоб моя дитина читала книжки». Короткі тексти з купою ілюстрацій розв’язують цю проблему. Звісно, це не «Війну і мир» прочитати, але ви би здивувалися, скільки тем можна відкрити для себе за 10–15 хвилин прогортування книжки-картинки. Безумовно, це не глибоке занурення. Утім, так пробуджується інтерес і можна зрозуміти, яку тему чи проблему гарно було би дослідити глибше в майбутньому.
Дорослим потрібно навчитися дивитися на короткі книжки з боку допитливості. Якби вони розбурхали свою внутрішню дитину, то почали б розуміти цінність таких історій. І вона вища, ніж у серіалів на Netflix, які всі вмикають після роботи.
Чомусь в Україні досі вважають, що книжка — це обов’язково серйозно. Це не завжди так. У літератури багато функцій. І розвивальна — лише одна з них. Варто ставитися до книжок як до складових нашого побуту, а не до сакральних предметів, які неодмінно доносять складні культурно-історичні сенси. Нічого поганого не станеться, якщо загнути край сторінки або поставити на палітурку горнятко з чаєм. Більше легковажності, грайливості в читанні допоможе українському книжковому ринку зрештою стати різноманітнішим.
Не бійтеся незвичних книжок
Багато історій у Штатах пишуть верлібром, тобто вільним віршем. Для американців така форма не нова. Натомість в українців досі існують упередження, що верлібр у дитячій книжці — це щось експериментальне або нудне. Насправді його легко та швидко читати — і дітям таке подобається.
Того року в Штатах з’явилися перші дитячі книги про пандемію COVID-19. Деякі з них були не просто про страх хвороби чи вакцинацію, а про проживання внутрішньої та зовнішньої самотності. Їх також писали верлібром. Дві останні книги верлібром, які мене здивували, — це «Starfish» («Морська зірка») Лізи Фіппс про проблеми з вагою та «The Beatryce Prophecy» («Пророцтво Беатріс») Кейт ДіКамілло про дівчинку, котра потрапила до чоловічого монастиря в Середньовіччі.
Загалом в американському книговиданні море творчості. Немає такого, щоб книга неодмінно була прямокутною або квадратною, мала багато ілюстрацій або була взагалі без картинок, була написана літературною мовою або ніяк. Усе різне! Наприклад, кілька років тому медаль Кальдекотта здобула книжка Карсона Елліса «Ду із так», написана вигаданою мовою жуків. Вона смішила дітей і вони могли з нею трохи подуріти.
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Теплі книжкові поради
Сучасні українські книжки
- «Туконі — мешканець лісу» Оксани Булої. У цій книзі можна побачити, як вербальні та візуальні складові взаємодіють між собою.
- «Космічні агенти проти сирного монстра» Ані Хромової. Це гарна дурненька книжка.
- «Я — Кіліманджаро» Валентини Вздульської. Дитяча книжка, написана в експериментальній для України формі верлібру.
- «Котигорошка: заплутані казки». Цю книжку я впорядкувала разом із Валентиною Вздульською. Пасує для тих читачів, які звикли казати, що традиційна казка — це нудно.
- «Авіа, пташиний диспетчер». Це моя книжка, нещодавно саме вийшло перевидання. Один хлопчик прочитав цю історію 44 рази та написав до неї фанфік.
- «Суперклей для вази» або «Мамонт» Олі Купріян. Це два короткі реалістичні тексти з філософським підтекстом.
- «Дарую братика за підписку» Саші Кочубей. Це легке читання і легке письмо.
Перекладна література
- «Фантасмагорія Дорі» Еббі Генлон. Вона буде корисна для авторів, які хочуть розвиватися в написанні розчитувальних книжок.
- Серія «Капітан Підштанько» Девіда Пінкні. Показує, що дитяча література може бути до неможливості грайлива та дурненька.
- «Будинок уночі» Сьюзан Марі Свонсон. Книжка здобула медаль Кальдекотта за найкращу візуально-вербальну складову. У ній гарно подано жовте світло, тому можна обговорити з дітьми естетику і те, як вона твориться.
