У попередній майстерні з есеїстики Марія Титаренко розкладала теорію есею по поличках. Разом із нею ми спробували зрозуміти, що таке «есема» і навіщо вона потрібна. У цьому матеріалі Марія зібрала практичні вправи для вчителів та поради від самого Тараса Прохаська. Приготуйтеся, що після такого уроку учні захочуть писати есеї мало не щотижня!
Монтень і його епохальний зліпок
Традицію есею в Європі започаткував французький філософ і письменник Мішель де Монтень. Як писав пан де Монтень, у нього не було ніякої іншої теми, тому він обрав предметом писання самого себе. Відтоді чи не єдине непохитне правило жанру — писання від «я», відтворення виключно власного досвіду. Не знаю, як ваші учні, але мої студенти на початках часто пишуть від «ми» — а це вже не есеїстика, а публіцистика. Думаю, тут спрацьовує ще традиція радянської пропагандистської публіцистики, коли окремого індивідуального «я» не існувало, а лиш монолітне уніфіковане безвідмовне «ми».
Повернімося до нашого геніального француза. Його писання від «я» і про «я» зчинило цілий переворот у тодішній літературі! Чи навіть переполох. «Проби» одразу принесли Монтеню славу, але й стали приводом звинувачень у гордині, нещирості, марноті. Чесно кажучи, і сам Монтень собі все це закидав, бо був він на рідкість самокритичним, прискіпливим і уважним. «Малюючи свій портрет для інших, я воднораз малював себе і в своїй уяві, і при тому барвами точнішими, ніж ті, які я застосовував для того ж раніше. Мою книгу такою ж мірою створив я, як і вона створила мене», — розмірковує Монтень в есеї «Проби, їхня новизна, значення і форма». І таки-так, знятий ним зі себе «зліпок» став епохальним, ба навіть більше: він досі актуальний, живий і має властивість промовляти до нас — із його XVI століття у нашому XXI.
Вправа: здмухуємо пил із Монтеня
Пропоную познайомити школярів із паном де Монтенем у незвичний спосіб. Покажіть їм один із його портретів (на ваш розсуд), не вказуючи хто це, і попросіть коротко описати-вгадати зображеного чоловіка: зовнішність, характер, вдачу, професію, вподобання, недоліки. Обговоріть їхні здогади, міркування, жарти, а потім вибірково зачитайте, як сам Монтень описував себе в есеї «Як я виглядаю і який я із себе». Упевнена, учнів здивує гумор і самокритика автора, а називав він себе ще тим грамотієм, незграбою, нездарою і ледарем! Особливо сучасно звучить Монтеневе: «Я весь у дірках і всюди протікаю. Мені траплялося не раз і не два забувати пароль, за три години до того даний мною самим або одержаний від когось іншого; траплялося забувати і про те, куди сховав я свого гаманця… Загалом кажучи, я знаю назви всіх наук і чим вони займаються, але далі цього нічого не знаю… Я досяг такої досконалості в мистецтві забувати все на світі, що навіть власні писання і твори забуваю не гірше, ніж усю решту…»
Студентам я задавала ще таку вправу: почитати на вибір уривки «Проб» і представити Монтеня на парі максимально інноваційно і несподівано. Ось топ статусів осучасненого Монтеня: блогер, спамер і рекламний агент. А хіба ні? Ким був пан де Монтень, як не блогером легендарної епохи Відродження? Таке враження, що в нього вже тоді був селфі-стік з прикріпленим смартфоном: стільки ословлених «селфі» нам у спадок ще ніхто не залишав! А одного разу мої студенти зробили з Монтенем… інтерв’ю — і записали його на радіостудії. Ведуча ставила «йому» наболілі нині питання, а «він» відповідав! Таке інтерв’ю називається реконструйованим або уявним, і для чистоти експерименту варто дуже ретельно обирати цитати авторів для відповідей. Утім, це чудовий спосіб осучаснити давніх, здмухнути з них пил і вкотре здивуватися, як актуально вони можуть звучати нині. Одна моя студентка зробила аналогічне уявне інтерв’ю з відомим українським педагогом В. Сухомлинським, який за життя не дав жодного інтерв’ю, опублікувала його і отримала понад 30 тисяч переглядів — залюбки можете показати своїм учням як зразок.
ПРО «ПРО». І крапка.
87 зі 107 есеїв Монтеня мають у назві «Про». Тож маємо ще одне неписане правило жанру: текст мусить бути ПРО щось/когось. Це такий надійний дороговказ. Та як не парадоксально, якщо ви пишете про дощ, це не означає, що в кінцевому результаті ваш есей буде саме про дощ. Часто навіть із точністю до навпаки. Власне, це класика жанру Монтеня: навіть не сподівайтеся, що в його есеях про парфуми, про виховання дітей, про звички і т.д. ви читатимете саме про всі ці заявлені в назві речі. Бо всі вони радше слугують трампліном, вихідною точкою для думки, яка легко покидає їх, мандруючи собі далі. Своїм студентам я наполегливо раджу триматися головної ідеї, але якщо вони, як і пан де Монтень, забредуть цілком в інші моря, то варт спочатку придивитися, чи не відкрили вони, як і Колумб, випадково Америку.
Оця споглядальна позиція «ПРО» дуже вигідна і зручна, адже від автора залежить, на якій відстані про щось думати, з якого ракурсу, як мілко/глибоко, як розлого/лаконічно, як емоційно/раціонально, як не/логічно тощо. Окрім того, про щось можна думати безкінечно, а тому есей можна додумувати і дописувати досхочу. Цілком прийнятно в есеї, приміром, коли автор сам собі заперечує, адже це шлях думки — а тут немає не/правильних шляхів і думок. Врешті, тому так складно окреслити якісь усталені ознаки жанру: бо кожен автор — це вже унікальний піджанр.
Вправа: есей про крапку
Очевидно, що кожен про щось писатиме інакше, бо в кожного свій досвід, свої асоціації, спогади, відчуття. І що більше тут різноманітності, то, насправді, цікавіше. Намалюйте крапочку на дошці чи аркуші і спробуйте дати учням написати мініесей «Про крапку». А потім попросіть зачитати охочих: наскільки різними будуть погляди на одну й ту саму крапку? Що вже казати про складніші поняття, як-от любов, щастя, смерть. Так ви наочно продемонструєте, якими різними ми всі є, як унікально і неповторно сприймаємо дійсність і як важливо плекати цю унікальність, виробляючи свій світогляд і авторський почерк. Адже саме за неповторністю письма ми впізнаємо (і цінуємо) письменників. А як постскриптум до вправи з крапкою можете зачитати учням слушного в цьому контексті вірша Роберта Фроста «Незвична крапочка. Мікроскопічне».
ПРОхасько і його «піщинки»
Одного разу під час курсу з есеїстики я запросила до студентів Тараса Прохаська. До речі, 2020 року він став лауреатом Шевченківської премії зі збіркою есеїв «Так, але…». Півтори години ми розмовляли про особливості жанру, прийоми і знахідки письменника (зустріч можна подивитися тут). Нижче хочу запропонувати вам кілька важливих його висловів із цієї розмови, над якими варт помізкувати:
«Есеїстика — це пригода думки, але як цю думку подати цікаво, це вже проблема». «Есеїстика — це можливість подумати про те, про що ти ніколи не думав, це можливість розібратися зі своїм мисленням». «Есеїстика — це найвищий рівень висвободження. А це так само приємно, як і страшно». «Есеїст — невільник власних ідей». «Есеїстика — це цікавість розуму».
Творчі прийоми есеїстики від Тараса Прохаська
- Розкривати неочевидні зв’язки, адже все з усім пов’язане: «Магія — це коли ми бачимо першу дію і останню, але не весь ланцюжок дій (як-от стукнув молоточком по коліну — і нога піднялась). Я намагаюсь відтворити всю цю послідовність подій чи всю сукупність чинників. Курив-курив — і має рак, — але ж не все так просто».
- Вдаватися до порівнянь із речами чи образами, про які всі знають.
- Видобувати нове з несподіваних словосполучень, як-от «психологія грибів».
- Нотувати думки в нотатнику — два-три слова щодня. Вибудовувати з них тексти — це вже робота, а не потреба.
Нотатники: спостереження, знахідки і реп’яхи
Після тієї зустрічі я прошу студентів під час наших творчописних курсів теж вести собі нотатники для фіксації цікавих думок, образів, словосполучень, адже вони мають властивість несподівано з’являтися і безслідно щезати з пам’яті. Один відомий нон-фікшн журналіст Том Вулф називав такі-от блокноти «кухлями для милостині». Свого власного «кухлика» я мусила завести, коли моя малолітня доня почала словотворити на кожному кроці — і годі все це було запам’ятати (звіринар, допоможниця, босі руки).
Спробуйте заохотити своїх учнів також фіксувати цікавинки (бодай у нотатнику на смартфоні) — можна з цього розпочати урок: а які цікавинки/слова/думки зачепили вашу увагу нещодавно? Робота з таким нотатником формує звичку ловити думку, фіксувати її, а передовсім тренує спостережливість.
Такі блокноти можуть знадобитися і для фіксації чиєїсь незвичайної лексики з метою збагачення власної мовної палітри. Ось, наприклад, соковита і смачна пирятинська мова журналістки Ольги Герасим’юк (із її книги есеїстики «Я поверулася. Люблю»): обценьки, вдатний, зозулястий, нагогошений, цибатий, навсправжки, нипати оком, очіпок, зацьовкле яйце, макоцвітний, забрьоханий.
А ще в Ольги можна запозичити її коронне: «Так, що ми тут маємо… Ну, що ще?» Запитайте в учнів, що несподіваного вони помітили в класі, а попередньо про це подбайте: скажімо, перевісьте годинник догори дригом чи циферблатом до стіни, увіткніть у вазонки кольорові олівці, приладнайте до світильника журавлика-оригамі. Я маю звичку чіпляти під стільці студентам справжні реп’яхи перед заняттям, на якому ми говоримо про наші слова-паразити, тавтології і зайвину: чи помічають студенти ці реп’яхи, поки не звернути увагу? Авжеж ні! Ані реп’яхи, ані всі наші слова-паразити.
