Автор фото: Олена Ведмідь

Засновник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь працює з провідними компаніями та топовими політиками. Проте коли йдеться про власних дітей, вважає за необхідне тримати їх якомога далі від мобільних телефонів. Про це він розповів під час VII Львівського медіафоруму, який проходив 31 травня — 1 червня. Експерта з цифрових комунікацій та батька двох дітей 12 і 10 років запросили взяти участь у дискусії на тему: «Як вберегти дітей в епоху цифрової (не)безпеки». Там він і розкрив чотири основні принципи, які панують у його сім’ї.

1. Що довше діти без смартфона, то краще

Перша моя батьківська парадигма — це намагатися відгородити дітей якомога довший час від смартфонів. Смартфон — це штука, яка постійно запускає дуже швидкий емоційний ефект. Це річ, яка не передбачає раціональної реакції в принципі. Тобто, наша реакція є дуже швидкою в смартфоні і рідко проходить раціональні фільтри. Тому я би вважав, що діти і смартфони мають пожити якомога довше одне без одного.

Я би тут виступав за будь-який тип обмежень, прийнятий усім суспільством. Тому що нереально створити це правило тільки для своїх дітей, бо вони прийдуть у клас, де у всіх є смартфони. Тож нереально утримати персональну заборону. Але якби це мало загальний, суспільний характер — вона була би дієвішою.

2. Розбиратися, що діти роблять у телефоні

Раз діти вже там, треба розуміти, чим вони там займаються. Ми, наприклад, з’ясували, що діти в школі створюють булінгові групи у Viber. Вони можуть завести групу, що якийсь там Іванов — нехороша людина, набивати туди своїх друзів і обговорювати це.

Я в школі теж цим займався, але ми збиралися десь у куточку і обговорювали, що один з наших друзів — робот і які є тому свідчення. Але це не мало такого розголосу і не поширювалося автоматично на величезну кількість учасників, на цілу школу. У соцмережах та месенджерах це явище може набувати значно більшого і травматичнішого масштабу.

3. Смартфон — для творчості

Третій інсайт — стимулювати творчість у девайсах. У нас, наприклад, відкриті пристрої для творчості. Мій син програмує, пише якісь швидкі коди, якісь штуки, що мені недоступні в 41 рік. Але діти в 12 років це вже все роблять. Ми це все заохочуємо. Ми кажемо, що ти можеш робити відео, дизайнувати, ти можеш використовувати свій пристрій для продуктивних занять. Але обмежуємо час того, що ми називаємо «втикати». Тобто потрібно менше часу проводити зі споживанням контенту.

4. Освіта замість програмних обмежень

Розуміючи, наскільки великі здібності моїх дітей у девайсах, я не очікую, що будь-який спосіб обмежень, який я впроваджу, вони не зламають. Діти налаштовують масу функцій на моїх телефонах швидше, ніж це роблю я. Я не знаю, звідки вони це все дізнаються про останні моделі iPhone, тому що в них лише 6-й і 7-й. Але вони все знають про 10-й, у якому я так не розбираюся. Тому мій ключовий метод — це освіта. Закликаю їх вдаватися до освіти у всіх ризикованих моментах.

Усі наші потуги в сім’ї спрямовані на те, щоб діти самі розуміли, що до чого і як. У тому числі, щоб вони казали, коли бачать якісь незрозумілі речі. Також щоб розуміли, яким чином і що вони отримають, якщо почнуть шукати інформацію про певні речі. У нас оце головна сімейна стратегія.

Те саме стосується джерел інформації. Наприклад, якщо син розповідає мені будь-який факт, я питаю його, звідки він це знає. І ставлю під сумнів фактично будь-що, що він каже. А каже мені він дуже багато всього. І, відповідно, спрямовую його зусилля у Вікіпедію, туди, де він бачить першоджерела. Усе решта, що він почув від дідуся, бабусі, по телевізору, у групі вичитав — усе це викидається в смітник — іди і перевір.

На найближчому горизонті нам треба багато працювати з дітьми. Слід вчити їх мислити критично, піддавати сумнівам будь-що, з чим вони прийшли до нас, питаючи, звідки вони про це дізналися.

У дитинстві я прочитав уздовж і впоперек 12-томник Української радянської енциклопедії. Зараз вона настільки застаріла, що немає іншого джерела, крім Вікіпедії, яка принаймні постійно оновлюється. Орієнтую дітей, щоб вони читали тільки англійську Вікіпедію, якщо можливо. Тому ми дуже велику ставку робимо на англійську мову. І це, мабуть, основа нашої стратегії інформаційної безпеки.

Залишити відповідь