Шкільна програма з української літератури постійно викликає серйозні дискусії. Чому діти нудьгують на уроках літератури та чого насправді має навчити шкільний курс? Поговорили про це з директоркою видавництва «Основи» Даною Павличко.
Що нині не так з укрліт?
Нещодавно ознайомилася з підручниками з української літератури і з тим, як її викладають у школі. Нічого не змінилося за останні 15-20 років, коли я сама вчилася.
Практично жодних змін за весь час незалежності не було, тому система дуже радянська. Викладають у хронологічному порядку. У курсі — дуже багато консерватизму, забагато зубріння напам’ять текстів, уривків, віршів. Невдало вибраний матеріал.
Зріз української літератури представлений дуже погано. У дітей складається враження, що вся українська література — це про селян, які страждали, про письменників, які теж страждали, і про український народ, який теж страждав.
Надто багато ура-патріотизму. В цілому, українська література як предмет не спонукає дітей любити літературу, думати, хотіти читати і цікавитися нашої культурою.
У сьогоднішньому вигляді шкільний курс не спонукає до креативного мислення й аналізу. А найважливіше, чого діти повинні навчитися на таких предметах, — це творчо мислити, аналізувати, надавати аргументи, писати.
Чому так відбувається?
Треба почати з того, що середня освіта загалом і те, як викладається українська література — це розпорядження держави і міністерства освіти. Це те, на що держава впливає.
Дуже часто люди хочуть звинуватити вчителів. Але мені здається, є дуже багато класних фахівців, які стараються викладати цікаво, сучасно. Однак усе ж таки середня освіта є функцією держави.
І держава повинна робити нововведення, які будуть поліпшувати освіту і готувати дітей до викликів сучасного світу.
Я розумію, що нині відбувається реформа середньої освіти, але не бачу, як вона повпливала на викладання української літератури. Навіщо дітям вчити жниварські пісні? Чому все досі відбувається в радянському форматі? Підручники, по суті, не змінюються роками.
Якими мають бути система викладання і шкільна програма?
Перш за все, треба відійти від хронологічної подачі літератури. Це дуже ретроградна практика. Світ уже відійшов від неї. Бо якщо вчити так, як нині, до 7-8-го класу можна здуріти від фольклору.
Крім того, треба інакше вибирати твори для шкільної програми. Вона має бути еклектичнішою.
Також варто багато творів взагалі прибрати. Наприклад, «Захар Беркут» Івана Франка, «Собор» Олеся Гончара. Дітям нецікаво їх читати, а цих письменників можна представити інакше.
Ще треба повністю переписати підручники і дати вчителям нові інструменти викладання. Вчителів треба перенавчати. Повністю прибрати аспект зубріння віршів, уривків тексту. Діти повинні читати, думати, аналізувати й писати.
Необхідно зробити так, щоб українська література перестала бути літературою селян. У багатьох українських письменників є твори про страждання і село. Однак у кожного можна знайти менш ура-патріотичні твори, підібрати ті, де менше страждань і менше кріпаків. І це вже буде дуже великим плюсом.
Також було б добре представити сучасну українську літературу, адже цього дуже не вистачає. Не вистачає фантастики, фентезі, детективів. Самі діти кажуть, що вони хотіли б це побачити в шкільній програмі.
Ще не вистачає тем, які більш близькі дітям. Їм навіть інколи більше подобається читати філософську поезію, ніж ура-патріотичну.
Зміни повинні бути реальними, на рівні реформування середньої освіти, а не номінальними. Я не можу зрозуміти, чому ми так голосно говоримо про реформу освіти, якщо вона стосується лише початкової школи. Чому ми не можемо змінити все, що загалом відбувається в середній освіті? Що робити іншим класам? Цього недостатньо.
Є приклади багатьох країн, які буквально за 10 років змінили систему освіти і вже бачать результати. Наприклад, Південна Корея і Казахстан. Ми теж це можемо, але знову втрачаємо шанс.
Як заохотити дітей і дорослих читати?
Наше видавництво запустило серію альтернативної шкільної класики. Ми не друкуємо підручники, а ці твори вже є в шкільній програмі. Ми просто видаємо книжку в сучасному, цікавому вигляді.
До кожної книги шукаємо сучасного українського ілюстратора. Як результат, книжки мають мистецьке спрямування: ілюстраціями створюємо нові смисли, по-новому трактуємо твори, дивимося на українську культуру і спадщину.
Коли люди бачать ці книжки — у них дуже позитивне враження, бо розуміють, що українська література може бути не лише «совковою» і ура-патріотичною, а й дуже цікавою.
Звісно, було б гарно, як би хтось з міністерства освіти колись поцікавився, що ми робимо для того, щоб по-новому трактувати українську класику: які інструменти використовуємо, як зацікавлюємо підлітків і дорослих людей, які перечитують ці твори.
Переконана, що це має дуже важливу соціальну місію для України. Однак досі, з 2012 року, коли ми запустили цю серію, жодного інтересу від державних установ не було.
