Країни, що розвиваються, останнім часом роблять значні інвестиції в освіту. Однак ефективність реформ часом розчаровує. Фахівці кажуть: світ нині зіткнувся не лише з кризою шкільної системи, а й з кризою навчання як такого. Як же її подолати та які складові повинна мати успішна освітня реформа? Переклали думки з цього приводу Хайме Сааведри, керівника Глобальної практики у сфері освіти Світового банку, колишнього міністра освіти Перу.
Як долати кризу
Багато країн дійсно демонструють прогрес на шляху впровадження реформ. Наприклад, В’єтнам, Колумбія та Перу. Однак і там мільйони дітей випускаються зі школи з надто скромними навичками: можуть хіба прочитати один абзац тексту чи вирішити елементарне віднімання двох двозначних чисел.
Освітні системи можуть бути дуже різними. Однак усі вони повинні надавати якісні освітні послуги кожного дня значній кількості дітей. Це непросте завдання, особливо якщо прагнути враховувати культурні, географічні, соціально-економічні відмінності та урівняти можливості. Так, щоб хорошу освіту отримували всі без винятку.
Та складність цього завдання ще не означає неможливості його втілення в життя. Насправді, багатьом країнам вже навіть вдалося його реалізувати. Південна Корея, наприклад, змогла впоратися всього за 20 років.
У 1945 році Корея була збіднілою, зруйнованою війною країною, де майже 80% населення залишалося безграмотним. До кінця 60-х у країні вже з’явилася досить упорядкована система, а рівень неграмотності складав менш ніж 15%. Тепер Південна Корея — серед освітніх лідерів світу.
То які ж складові повинна мати успішна реформа освіти?
Складова перша — сформована стратегія
Успішна реформа неможлива без в міру добре сформованої стратегії та програми. Я кажу «в міру», бо ідеальної стратегії не існує. Наприклад, держексперти могли би використати фахові знання з економіки чи найкращу міжнародну практику для формування нового механізму вмотивування вчителів, який би покращив їхню ефективність.
Однак зрозуміти, які кардинальні зміни необхідні з огляду на особливості окремих країн, їхню інституційну та управлінську системи, можна лише під час впровадження реформи на практиці.
Ось чому розроблена стратегія повинна доповнюватися механізмом оцінювання правильності її реалізації.
Він має виявляти та вимірювати ефективність і таким чином покращувати бачення стратегії. Така здатність вчитися та пристосовуватися приходить із часом, але вона є беззаперечно ключовою.
Складова друга — кваліфіковані та віддані справі держслужбовці
Відповідальні за реформу установи та люди, які в ній працюють, повинні бути навчені, як ефективно впроваджувати зміни. Здатність країни змінюватися значною мірою залежить від якості держслужби, а не лише від організаційних вказівок та матеріальних винагород від міністерства.
Отже, країнам потрібні держслужбовці з відповідними технічними та управлінськими навичками на додачу до відданості справі та чіткого усвідомлення важливості їхньої служби.
Будучи міністром освіти Перу, я зустрічав таких відданих і талановитих держслужбовців щодня. Пам’ятаю, як у березні 2016 року у вихідний день мій радник заїхав до міністерства об 11 вечора, щоб забрати потрібні документи. Він був настільки здивований, що подзвонив розповісти мені: на той момент у міністерстві ще 20 молодих фахівців працювали у свій вихідний так, ніби це був ранок понеділка.
Я попросив радника дати їм слухавку і розпитав, над яким завданням вони працюють. Після розпитувань я подякував їм за відданість освіті. Одна з працівниць на ім’я Джесіка перебила мене: «Ні, пане міністре, не варто нам дякувати. Ми тут для того, щоб змінювати життя людей на краще». І вона була права. Ось так держслужбовці усвідомили важливість свого покликання.
Моральна здатність впроваджувати зміни різниться в держслужбовців у різних країнах та ситуаціях. У багатьох випадках це є основною перешкодою для успішних стратегічних змін.
Однак важливо зробити колективні зусилля для того, щоб укріпити якість та наполегливість освітньої держслужби.
Складова третя — політична узгодженість
У будь-якому випадку реформа не відбудеться, якщо не буде стратегічної злагодженості щодо її бачення. І лише таким чином, щоб у центрі завжди стояла орієнтація на навчання учнів.
Виконавча гілка влади, громадськість, профспілки, медіа, вчителі, бізнес-сектор, уряди, місцева влада та батьки — усі повинні об’єднатися заради спільних зусиль щодо освітньої реформи.
У «Звіті зі світового розвитку 2018: Вчимося реалізувати завдання освіти» від Світового банку зазначено, що інколи на діяльність тих чи тих учасників суспільного життя впливають не освітні потреби, а суб’єктивні інтереси.
Так, політики можуть зосереджуватися на тому, щоб їхня стратегія була вигідною окремим групам осіб. Профспілки можуть шукати, як стати політично впливовішими. Чиновники хотітимуть отримати якомога більше суспільної підтримки. Учителів хвилюватиме гарантія працевлаштування. Компанії ж мають право бути цілком зацікавленими в одержанні прибутку, поширюючи таким чином продукцію, що не завжди позитивно впливатиме на добробут учнів.
Закріпити ефективність реформи на тривалий час можна лише тоді, коли вдасться об’єднати зусилля всіх цих груп та встановити навчання і якісну освіту основним пріоритетом їхньої діяльності. Таке узгодження є складним і, часом, нестабільним процесом, але його цілком можна досягти. Основна проблема — зробити цей принцип правилом, а не винятковим разовим явищем.
