У рубриці «Батьківський Upgrade» цього разу пропонуємо бестселер Кетрін Кволс «Радість виховання. Як виховувати дітей без покарання».
Що ми прочитали?
«Радість виховання. Як виховувати дітей без покарання» Кетрін Кволс.
Чому радимо?
На запитання: карати дитину і нехай трішки боїться чи дружити з нею і хай росте трохи легковажною Кетрін Кволс має однозначну відповідь: малюка можна виховати відповідальним і не вдаватися до покарань, а з підлітком реально знайти спільну мову. Свій метод авторка називає переорієнтацією наміру, адже впевнена: за протестом, викликом, бешкетництвом стоїть цілком позитивний намір. Треба лише знати, як спрямувати його в «мирне русло».
Ставтеся до дітей по-різному
Припустімо, ви прийшли до лікаря зі скаргами на головний біль, а інший пацієнт страждає від болю в нозі. На це медик каже: усім будемо видаляти жовчний міхур, бо нещодавно до мене прийшла людина, у якої щось боліло, їй зробили таку операцію, і тепер їй краще. Чи стали б ви лікуватися в такого «професіонала»? Звісно, ні. Лікар, який припускає, що всі проблеми однакові й один технічний спосіб може стати панацеєю від усіх бід, не заслуговує на довіру. Але часто батьки, які бачать, що їхні діти б’ються чи конфліктують, реагують однаково: вимагають піти в різні кімнати, залишають без солодощів, ігнорують чи ще якось карають.
Але на поведінку дитини в родині значно впливає її нерівне становище. Там, де порушена рівновага, значно більше проблем. Бути старшим чи молодшим у родині, хлопчиком чи дівчинкою, більш спокійною за темпераментом дитиною чи більш рухливою, віддавати перевагу розумовій праці та бути відмінником чи бути двієчником, але вправним спортсменом та помічником — усі ці ролі мають свої плюси та мінуси. Але ключовим фактором є батьківське ставлення до цих критеріїв.
Скажімо, старша сестра може відчувати турботу та мати певні поступки від брата, бо вона дівчинка. А її братик насолоджується опікою та поступками, бо він менший за віком. Так ситуація цілком стабільна. Але якщо батьки вважають, що акцент на статі заважає гендерному вихованню, переваги будуть лише у хлопчика, а дівчинці казатимуть, що до неї більше вимог, бо вона старша. Дорослим не треба змінювати погляди. Але вони мають знайти тоді ще якийсь параметр, що зрівняє баланс: наприклад, донька хоче стати співачкою (хай навіть це несерйозно і в неї немає музичного слуху), тож син має опікуватися, щоб вона не зірвала голос, і давати час на заняття.
Оскільки остаточної рівності в родині не буде, під час конфлікту проблеми старшої дитини будуть зовсім іншими, ніж молодшої (і так само з іншими параметрами). Говорити після бійки з ними слід окремо.
Реагуйте на проблему достатньо
Якщо дівчинка Бет подряпала ногу і прибігла до мами, яка чистить картоплю, що має робити мама?
Перша реакція: вона кидає справи, з тривогою оглядає ушкодження, цілує та довго ахає, а потім сама промиває та бинтує маленьку ранку. Це каже дівчинці, що вона отримає багато материнської уваги, якщо їй буде боліти. Якщо зазвичай їй ще й не вистачає спілкування з мамою, дитина почне свідомо та несвідомо намагатися розчулити її. Якщо таке ставлення триватиме роками, Бет також навчиться, що під час проблем слід шукати людей, без турботи яких вона не впорається.
Друга реакція: мама дратується, що її відривають від чищення картоплі, вона різко та навіть з відразою обриває: «Теж мені проблема, крихітна подряпина, не помреш».
Бет може навчитися поводитися самостійно, навряд чи вона бігтиме по допомогу до мами наступного разу. Вона стримуватиме почуття. Але чому? Бо відчуває, що мамі немає до неї діла. Якщо це повторюватиметься постійно, дитина виросте з відчуттям, що світ жорстокий, у важкий момент ніхто не допоможе, вона має розраховувати лише на себе. Швидше за все, і сама Бет не буде простягати руку допомоги іншим, і це погано відіб’ється на її стосунках з людьми.
Третя реакція: мама спокійно виражає співчуття, гладить чи обнімає Бет, але продовжує працювати. Вона питає, чи пам’ятає дівчинка, що слід робити в таких випадках, як вчиняють дорослі? Бет згадує, що слід промити ранку та забинтувати. Мама каже, що допоможе, якщо буде потреба.
Звісно, Бет захоче зробити все самостійно. Вона відчуває, що її підтримують, люблять, але увага та безпорадність ніяк не пов’язані між собою. Саме це — достатня для дитини реакція.
Давайте дитині можливість проявити себе
Колись родина не могла вижити, якщо кожен з її членів не працював, навіть діти. Якщо чоботар виконував замовлення, його син вирізав устілки по лекалах. Якщо селяни дбали про господарство та працювали в полі, маленька донька випасала гусей.
Нині діти мають час на безтурботне дитинство, але не розуміють свій внесок у родину, у них немає можливості проявити себе, знайти привід поважати себе. Якщо дорослі просто роздають накази, а єдине завдання дітей — їх виконувати, розвивається протестна поведінка. Діти можуть відмовлятися слухатися, бешкетувати потайки або зривати накопичену злість на молодших братах, сестрах, домашніх улюбленцях.
Авторка розповідає, як вона пішла в магазин, коли її сину було три роки. Він почав викидати продукти з кошика. Тоді ще недосвічена мама спочатку вмовляла, пояснювала, потім почала сварити та підвищувати голос. Вона ледь встигла перехопити скляну банку з томатами, що летіла на підлогу. І тоді вона заспокоїла себе зусиллям волі й вирішила, що дитині немає в чому проявити себе. Тож запитала, які з овочів сподобаються татові? Який корм обрати для песика? Скільки пляшок молока взяти? Мама виконувала поради сина, навіть якщо не була згодна, бо купити зайві продукти — не найбільша плата за спокій дитини.
Поводьтеся несподівано
Стандартна реакція на поведінку дитини — саме те, чого вона очікує. Часто саме ця реакція мотивує її на певні вчинки. Скажімо, якщо не вистачає спілкування з батьками, а після якоїсь витівки дитина годинами в центрі уваги, не дивно, що вона обирає таку стратегію поведінки.
Одна дівчинка скаржилася, що боїться монстра під ліжком. Але не проявляла ознак тривоги, лише вимагала довше сидіти поруч із нею ввечері. Тоді батько вирішив, що дитина не стільки боїться, скільки привертає увагу до себе. На чергове «У мене монстр під ліжком», він весело сказав: «Чудово. То піди та потоваришуй з ним». Згодом він заглянув перевірити, чи все добре, побажати на добраніч, а дитина вже спокійно засинала.
Допоможіть дитині повірити в її інтуїцію
Одного разу, як грім серед ясного неба, прозвучало запитання сина: «Мамо, чому ти така зла?» Він застав мене зненацька, і я відповіла: «Я не злюся». Але я злукавила. Насправді подумки я переживала конфлікт з одним зі своїх співробітників. Інтуїція не підвела мого сина, а я мимоволі змусила його засумніватися в ній. Тому я сказала: «Ти маєш рацію, я злилася через те, що сталося в мене на роботі. Спасибі, що ти помітив і допоміг мені це усвідомити».
Надзвичайно важливо говорити дітям правду про те, що відбувається в нашому житті. Вони неймовірно чутливі й проникливі. Часом ми не говоримо їм усієї правди, щоб захистити їх від неприємностей. Але в тому-то вся проблема і полягає, що їм так чи інакше все буває відомо, а їхня жива уява часто погіршує ситуацію.
Не понукайте, а дійте
Ви знаєте, що один з батьків у середньому щодня пред’являє своїм дітям понад 2000 беззаперечних вимог? Що таке беззаперечні вимоги? Це вимоги, які передбачають негайне виконання. Звучать вони приблизно так: «Вставай. Час до школи. Одягнися. Поснідай. Прибери за собою посуд. Почисть зуби. Причеши волосся. Нагодуй собаку. Загорни сніданок. Не забудь зробити уроки. Прибери свої туфлі. Збери іграшки. Вимкни телевізор. Зроби уроки. Помий руки». Як же тут не «оглухнути» від нескінченного потоку повчальних промов?! Наші вимоги можуть бути висловлені і в такому тоні: «Зараз же зроби це, інакше ти пожалкуєш!» А тепер уявіть, якби ваш керівник так само звертався до вас на роботі. Не важко здогадатися, що ви одразу почали б шукати нову роботу. Наші діти не можуть зайнятися пошуками нової сім’ї. І коли вони не можуть висловити свої почуття, то ці самі почуття знаходять своє вираження в їхній поведінці. Вони стають упертими, починають вередувати і тинятися без діла, забувають про свої домашні обов’язки. Замість порожніх розмов і нагадувань краще зробіть дружній крок назустріч. Наприклад, дайте своїй дитині гребінець або зубну щітку із зубною пастою, якщо вона забула зачесатися або почистити зуби. Разом з нею складіть контрольний список її обов’язків і, якщо вона ще не вміє читати, зробіть його у формі таблиці з малюнками, яку дитина може виготовити самостійно.
