Жити без поспіху і насолоджуватися кожною миттю. Не квапити події. Чим більше часу на щось витрачено, тим вища якість. Усе це — переконання прихильників slow life, модної нині культури уповільнення життя. Із цієї концепції походить і «повільний» стиль батьківства — slow parenting. Що саме він радить мамам і татам? Розповідає психоаналітик, член Української спілки психотерапевтів Марина Бабушкіна.
Без метушні
У кого з батьків немає важких спогадів про те, як дитина плаче: «Пограй зі мною», а ви поспішаєте? Коли доводилося зі сльозами відривати від себе, залишаючи в дитсадку, з нянею, рідними? Коли син або донька довірливо ділилися якоюсь дитячою таємницею, а ви поспішали і гарячкували?
Повільне батьківство — це переконаність у тому, що відносини з дитиною — понад усе. А зайва турбота про її майбутнє заважає насолодитися щасливим дитинством.
Ці ідеї ще 15 років тому виклав Карл Оноре в книзі «Без метушні. Як перестати поспішати і почати жити». Проте нині питання планування життя стали ще гострішими.
Адже з’явилося більше стереотипів на кшталт: люблячі батьки мають подбати про ранній розвиток, знайти якомога кращу школу, водити на перспективні студії та секції, розвивати стресостійкість, конкурентоспроможність, вміння «пробиватися».
Проте майбутнє може виявитися інакшим, ніж ми уявляємо, а можливість затишно вмоститись і шити з мамою ляльку або спокійно майструвати з татом, буде втрачена.
Проти чого виступає slow parenting
Ось проти чого застерігає сповільнений стиль виховання.
1) Проти раннього розвитку та включення дітей у дорослі змагання честолюбства.
На кшталт: яка дитина краще одягнена, більш талановита тощо. Секції і студії потрібні, лише якщо сама дитина дуже прагне саме чомусь навчитися і тривалий час про це просить.
Інакше запропоновані батьками різноманітні гуртки — те саме, що запихання їжею без апетиту.
Малечі має вистачати домашніх занять з мамою і татом або ж вигаданих самотужки. Навіть школу в молодших класах можна інколи пропускати, якщо дитині не хочеться і можна побути з батьками.
2) Проти дитсадків.
Дошкільника, за цією концепцією, має виховувати непрацююча мама. Якщо це надто старорежимно, тоді хтось із батьків має піти на фріланс. І працювати в такому режимі, щоб левова частка дня припадала на спільний час із дитиною.
У крайньому випадку виховання варто довірити бабусі та дідусю.
3) Проти спілкування «на бігу».
Відмовтеся від кінопрем’єри, ділової зустрічі, наднормової роботи. На час, присвячений дитині, відключіть гаджети. Якщо малюків кілька, знайдіть час побути сам-на-сам з кожним.
Хоча б одну справу робіть щодня всієї родиною — наприклад, вечеряйте чи грайте в лото. Хоча б один вихідний зробіть днем без планів, коли нікуди поспішати, немає ніяких точних справ, розпорядку та роботи (крім побутової або на дачі).
Дитина вимагає уваги й присутності, а не відведеного часу. Якщо машинально обслуговувати та реагувати, малюк не насититься спілкуванням, хоча ви і поруч.
Втома, занепокоєння, думки про незакінчені справи заважають повністю бути з дитиною.
4) Проти організації розваг.
Не варто ставати лектором, який безупинно просить щось порахувати, підказує назви, вигадує ігри. Діти мають спостерігати за діями, а не слухати. Не варто розважати. Досить з насолодою займатися звичайними справами: побутом, хобі, а також щиро приєднуватися до дитячих ігор.
«Ось суперзалізниця, зараз я покажу тобі, як нею грати» — це ні. «Як ти кажеш, каштани — то вівці, яких ти пасеш? Чи можу я зробити з паличок кошару?» — це так.
5) Проти індустрії розваг.
Вона робить з дитини споживача, заважає бачити радість у дрібницях, привчає чекати стимуляції. Тож замість розважального центру у вихідні — краще парк, ферма, домашній оркестр чи родинна вистава.
Замість наборів мульгероїв та розвивальних матеріалів — мінімум великих класичних іграшок: пупс, цуценя, машина. Кількість вбиває якість гри. Решту хай майструє самостійно з клаптиків, гілок та шишок.
Якщо дитина нудьгує, це як «вітрянка», якою краще перехворіти змалечку, не варто її розраджувати. Малюк знайде свій рецепт і не виросте людиною, яка тікає від незаповненого часу в розваги чи трудоголізм.
6) Проти гаджетів і телевізійного часу.
Це не відмова від цивілізації, але можна користування месенджерами лише в робочі дні та показувати мультики лише на вихідних.
Телефон — лише для термінових повідомлень, ніяких довгих розмов. Усе, що більше за «купи по списку» або «я затримуюся», усе, що забарвлено емоціями, має бути сказано особисто, щоб бачити очі та міміку. Інакше ми втрачаємо важливий контакт.
Що потрібно, щоб уповільнити батьківство
1) Спілкування.
Це і розвага, і навчання. Багатогодинні задушевні розмови зв’язують ниточками батьків і дітей. Якщо син чи донька ще малі, розповідайте казки, історії, спогади з дитинства, про їхніх предків.
Але це має бути не донесення інформації, а жива, емоційна, тепла розмова. Знайомте з вашими друзями, колегами — хай звикають взаємодіяти з дорослими. Заохочуйте знайомитись і спілкуватися з дітьми будь-де: на ігровому майданчику, у парку, у поїзді, у селі, на морі.
Влаштовуйте домашні свята для друзів сина чи доньки. Підключайте дитину до розмов, які ви почали з найрізноманітнішими випадковими знайомими: іноземцями, людьми з дивними хобі, різного віку, стилю життя (крім асоціалів).
2) Усамітнення.
У дітей має бути чимало часу, коли ви поруч, але не спілкуєтеся, або ж наодинці в кімнаті. Навчіть знаходити в цьому радість, відрізняти усамітнення від самоти — звісно, власним прикладом. Слухати тишу. Сидіти в темряві. Займатися тим, що хочеться. Приміром, малювати чи щось майструвати.
Привчайте і до «нічогонероблення» — не бійтеся, що це переросте в лінь. Сибаритство значно краще безцільної метушні.
Розвиток креативності без таких пауз неможливий. Та й для здоров’я корисно. Недарма чимало довгожителів на запитання, чим любили все життя займатися у вільний час, відповідали щось на кшталт: «Сидіти в тіні дерев», «Слухати море».
3) Споглядання.
Без нього неможлива решта. Вчіть улітку лежати на траві і дивитися на хмаринки, зірки, море, милуватися чимось красивим, якомога довше вдивлятися в предмет, помічати нові дрібниці.
Розвивайте в дітей усі органи чуття: демонструйте відтінки кольорів, аромати, смаки, текстури. Звісно ж, доведеться вчитися і вам.
Коли дивитеся на дитину, закрийте очі і спробуйте побачити «портрет» у деталях, а потім відкрийте — і порівняйте.
Вбирайте відчуття, а не колекціонуйте фото і відео. Як малюк пахне, як торкається до вас, як звучить його голос. Дитина швидко змінюється, і через рік про це ви згадаєте з ностальгією.
4) Радісна рутина.
Вчіть шукати приємне в щоденних дрібницях, а для цього робіть їх з насолодою, посмішкою, неквапливо. Пробіжка під музику, чудовий душ, домашня випічка, спокійний спільний сніданок.
Спокійні вечори і ранки — половина успіху, тож година після сну і перед сном має бути вільна від будь-яких інших справ та контактів. Привчайте дітей разом прибирати, готувати, прати і робити всі хатні справи не як обов’язок, а як спільне заняття.
Обмежуйте пориви: краще двічі помити підлогу, ніж підганяти дитину і нервувати. На дачі краще посадити грядку, ніж скопати поле під картоплю й впасти.
5) Традиції.
Приготування млинців по четвергах або похід у парк по неділях — це має бути постійно. Зробіть життя дитини ритмічним: хай помічає і чекає на зміну сезонів, фази місяця, певні свята. Це додає впевненості і спокою.
6) Гра на природі.
Дитина має потрапляти в ліс і парк не тільки на пікнік, а регулярно — щоб пограти. Природа підживлює фантазію. Дерева, пагорби, яри розвивають спритність. Ризики, які несе в собі природа, не страшні дітям під наглядом дорослих.
7) Прогулянки та поїздки.
Не перебування на вулиці під час гарячкового бігу у справах чи по магазинах, не гра на майданчику, а ходьба в притаманній дитині швидкості, без жодної кінцевої цілі.
Це називається: куди очі дивляться. Або ж у напрямку, який вкаже малюк.
Хай, якщо хоче, виміряє розміри калюжі і дізнається, що там ось за тим поворотом. Це стане для дитини справжньою пригодою.
Поїздки в інші міста, «повільний» туризм до інших країн теж зроблять дитинство щасливішим.
