Якими зростають зумери? Пандемія вплинула на все: навчання, ігри, дружбу, ставлення до здоров’я. Але як саме вплинула? Проаналізувати досвід та враження сучасних дітей в Україні допомогло дослідження, проведене ГО «Культурні географії» за підтримки Українського культурного фонду.
93% батьків допомагають дітям на дистанційці
Нині дослідження про вплив дистанційного навчання на дітей проводять у більшості країн. Скажімо, у Північній Ірландії вчені виявили: через обмеження, спричинені COVID-19, змінився спосіб гри, а це знижує соціалізацію дітей. У комп’ютерні ігри хлопчики та дівчатка грають нині майже вдвічі частіше, ніж до 2019 року. А у вуличні ігри з друзями вони бавляться у десять разів менше.
Україна теж не стоїть осторонь. Опитування батьків на замовлення освітнього омбудсмена свідчить: 93% респондентів-батьків допомагали дітям під час дистанційного навчання. На це вони витрачали по 2–3 години на день. А 65% опитаних навіть виконували завдання разом із синами і доньками. Найважче було з іноземною мовою. Серед способів, якими батьки спонукали до навчання, називають: вмовляння, примус, обіцянки та навіть шантаж.
8% батьків замислилися про домашню форму навчання як основну для своєї дитини. Майже половина опитаних батьків визнала, що навчання дітей з дому ускладнює їм виконання власних робочих та поточних завдань.
Утім, дотепер глобально та різнобічно не вивчали, як нові умови вплинули на життя школярів.
Фото локдауну: онлайн-уроки та котики
Щоб дізнатися, як саме українські діти живуть під час пандемії, чим займаються на локдауні, дослідники з проєкту «Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства» опитали понад тисячу учнів 9–16 років. Для репрезентації різних регіонів України обрали мегаполіси, що представляють Центральну Україну (Київ), Західну (Львів), Східну (Харків), Південну (Одеса).
81% опитаних дітей вважають, що пандемія вплинула на їхнє життя. У школярів асоціація зі словом «пандемія» переважно емоційно забарвлена, негативна: «страх», «вірус», «тест», «ізоляція», «маски», «Zoom», «зомбі-апокаліпсис». Кожна десята дитина описувала свій емоційний стан під час карантину як пригнічений. Утім, є і протилежна реакція: кожен сьомий опитаний називав свій стан піднесеним. Очевидно, зміни, що їх принесли карантин, локдаун, дистанційне навчання, не залишили дітей байдужими.
На прохання представити фото, з якими асоціюється карантин, школярі показували знімки домашніх рутин: своя кімната, спільний обід, онлайн-уроки, а також того, що давало змогу не нудьгувати: хобі, поробки, малюнки, домашні улюбленці.
Від завдань через Viber до Zoom-уроків за розкладом
За даними опитування, кожна друга дитина не хотіла б більше навчатися дистанційно. Третина розглядає онлайн-уроки як додаткові заняття, а 12% — як основний спосіб навчання.
Перехід до дистанційки учні спочатку сприйняли як продовження канікул. Учителі надсилали через Viber завдання, які школярі не поспішали виконувати. Надалі почалося створення Google-класів, куди педагоги викладали посилання на відео, презентації, інші корисні матеріали. На цьому етапі учні мали чіткі дедлайни, а чимало стресу було пов’язано з технічними проблемами: не встигали вчасно зробити чітке фото виконаних у зошитах робіт, переслати, виникали перебої з інтернетом.
Надалі цифрова грамотність вчителів та школярів значно зросла. Усі опитані згадують онлайн-уроки через Zoom та інші онлайн-інструменти дистанційного навчання. Найбільше учням до вподоби онлайн-тести та інтерактивні дошки. На цьому етапі третині дітей бракувало пояснень, відповідей на їхні запитання. Кожна сьома дитина через це додатково зверталася до педагогів. Цікаво, що чимало вчителів погоджувалися надавати пояснення електронною поштою, телефоном, у месенджерах у будь-який час, навіть вночі.
Частина шкіл проводили лише так звані основні уроки: мови, математику, історію. У класах, де ставили лише кілька занять на день, мотивація до навчання в учнів була меншою, ніж там, де працювали повний день. Скорочена тривалість уроків у Zoom спричиняла збільшення домашньої роботи з тих предметів, з яких у дітей були онлайн-уроки. Відповідно, учні, які прагнуть гарно вчитися, або кого контролюють батьки, скаржилися на збільшення навантаження на дистанційному навчанні. Решта дітей вважають, що протягом локдауну вільного часу, навпаки, побільшало. І використовували його подекуди розумно. Так, 37% витрачали більше часу на додаткові заняття або хобі.
Навчання вдома: безпечно та можна виспатися
У яких умовах відбувалися онлайн-уроки? Діти стверджують, що домашні не відволікали їх під час навчання з дому. 38% не мали змоги займатися в окремій кімнаті, з них 26% живуть у дитячій із братом чи сестрою. Кожна сьома дитина не має навіть власного стола.
Тим, хто має окрему кімнату, навчання на своїй території приносило відчуття безпеки порівняно з навчанням у класі, де все більш офіційно. Але складно було цілодобово перебувати з братами та сестрами, з якими не звикли стільки часу бути поруч.
Основні труднощі в дистанційному навчанні стосувалися гаджетів. Кожен п’ятий учень мав проблеми з інтернетом. Працювали на батьківських гаджетах 14% дітей. Майже половина школярів ділять гаджети з братами чи сестрами. Окремий ноутбук або комп’ютер для дітей є в третині родин. А смартфон чи планшет — у 54% дітей.
Частині дітей подобалося, що камери можна не вмикати: вони слухали вчителя просто в ліжку або не зважали на те, у що одягнені. До зручностей дистанційного навчання діти зараховують те, що онлайн-уроки ставлять пізніше, ніж традиційні. До того ж не треба витрачати час на дорогу. 40% учнів кажуть, що більше спали на карантині. Особливо це важливо для підлітків. Тож дослідники вважають, що школи мають враховувати потребу в подовженому сні для підлітків — за можливості переносити уроки на більш пізній час. А під час дистанційного навчання організовувати достатні за тривалістю перерви, щоб учні мали змогу перемикатися та відпочивати між уроками. Чимало школярів скаржилися, що традиційних 15 хвилин їм не вистачає під час занять удома.
Ще один наслідок локдауну: діти обживали дім, особливо свою кімнату, пристосовували її до власних потреб. Так, опитані згадували про те, що змінили штори, картини, дрібні меблі. Більше прагнули тримати речі в порядку.
Домашні завдання: зроблені, куплені та «хакнуті»
Під час дистанційного навчання чимало учнів вважали нормальним списувати з підручника, гуглити відповіді, списувати їх на сайтах, де викладені рішення та відповіді до завдань, шукати допомоги та підказок у соцмережах, разом шукати рішення в чатах класів, де немає вчителів. Чимало учнів ще до пандемії вже були достатньо досвідченими користувачами цифрової техніки та програм. Настільки, що під час онлайн-навчання могли паралельно з уроком вести обговорення в мінічатах та спільно вирішувати завдання контрольних. Деякі діти зламували Google-форми та знаходили рішення. І навіть були поодинокі випадки, коли правильні відповіді учні купували в інших учнів.
Третині учнів з уроками допомагали батьки. Кожен чотирнадцятий учень займався з репетиторами до локдауну і продовжив спілкуватися з ними в онлайн-форматі. Також працювали деякі студії (художня, танцювальна), але онлайн-заняття з таких мистецтв, переважно, розчаровували дітей. Адже не вистачало безпосереднього контакту з учителем. Учням, які були повноцінно завантажені, доводилося весь день дивитися на монітор, а це втомлювало.
Якщо локдаун приносив негатив, то підтримку опитані діти мали переважно від батьків (52%). Кожен сьомий знаходив моральну опору в друзях. Лише 2% отримували моральну підтримку з боку вчителів.
Друзів — у гості, однокласників — у чат
Школа — це не лише про навчання, навіть коли воно відбувається онлайн. Тож учні дуже потребують спілкування на перервах, святкування днів народжень тощо. Дослідники радять вчителям на дистанційному навчанні вводити позашкільні проєкти, ініціювати онлайн-ігри та спілкування, перегляд фільмів та подій, онлайн-екскурсії.
Багатьом дітям цікаві нові цифрові альтернативи для дозвілля з друзями. Так, одночасний перегляд кіно та онлайн-обговорення з друзями як потенційно цікаву подію обрали 44% дітей. Віртуальна реальність та концерти зацікавили 20% опитаних. Такий інструмент міг би бути корисним та інтерактивним доповненням до освітнього процесу у школах.
Брак живого спілкування з друзями, неможливість запросити в гості чи разом погуляти під час локдауну викликала найбільшу тривогу і засмучувала дітей. Коли їх запитували, чим вони покращували собі настрій, найтиповіша відповідь була: спілкування з друзями (19%).
61% опитаних використовують соціальні мережі з метою спілкування з друзями. Також використовували відеоконференції (наприклад, після завершення уроків), месенджери.
Як з’ясувалося, навіть за умови щоденного онлайн-спілкування діти віддають перевагу фізичній присутності найкращих друзів. Але це не стосується решти однокласників — з ними достатньо спілкування онлайн у чатах.
Майже половина родин не обмежують користування гаджетами
Як ще, окрім спілкування, діти підбадьорювали себе на локдауні? По 10% займалися творчістю та грали у відеоігри. А для кожної тридцятої дитини розрадою ставало хобі. До слова, нові і незвичні захоплення з’явилися в багатьох за цей час: робити переклади, писати фанфіки (твори за мотивами улюблених фільмів та книг), вивчати на YouTube-каналах науково-популярні відео.
Якщо ж ідеться про типове дозвілля під час жорсткого карантину, інтернет — це перше, що спадало дітям на думку. Комп’ютерні ігри (44%) — на першому місці, потім фільми та аніме (37%). Майже третина дітей (28%) обирає читання як дозвілля наодинці, хоча й здебільшого з екранів. Також чимало тих, хто віддає перевагу спорту (24%) та малюванню (23%).
Діти до 11 років переважно дивляться в інтернеті лайфхаки, блоги, летсплеї та грають онлайн. Підлітків більше приваблюють соцмережі.
15% батьків обмежують час, який діти проводять в інтернеті, але не контент. Проте 47% родин на локдауні взагалі не обмежували користування гаджетами. Ще в третини учнів — усні домовленості щодо телефонів чи ноутбуків. Програми батьківського контролю ставлять переважно на ігри, бо побоюються комп’ютерної залежності (8% батьків). Телефон забирають лише за погані оцінки чи як покарання. Батьки не контролюють, що саме і скільки діти роблять в інтернеті. 72% учнів вважають, що в них була висока свобода користування інтернетом на локдауні.
Дітям подобається тісне спілкування з батьками
Якщо до локдауну вдома кожен звик займатися власними справами, так само це було і на дистанційці. Тінейджерам частіше, ніж учням початкової школи, хотілося побути на самоті, і заради цього вони йшли на тривалі прогулянки.
У тих родинах, де були спільні традиції, такого родинного дозвілля стало ще більше. Третина батьків з дітьми дивилися кіно, а в кожній п’ятій сім’ї грали в настільні ігри або разом готували їжу (це стосується переважно підлітків). Спорт був спільним заняттям з батьками для 11% опитаних.
Однією з гіпотез, яку запропонували вчені ще до початку дослідження, було те, що тісне перебування поруч із батьками на локдауні спровокує посилення контролю з їхнього боку. Але з’ясувалося, дітям подобалося спілкування з татами і мамами та спільні справи. Такі спогади — якраз позитивний бік досвіду школярів під час пандемії.
