Нещодавно ми писали про те, як в Україні часом маніпулюють поняттям «рейтинг» та що часто ховається за такими «списками топшкіл». Тож тепер ви знаєте, як не потрібно складати рейтинги. А як тоді варто і треба? Як оцінюють школи за кордоном? Що вимірюють, укладаючи такі списки? Зібрали для вас досвід Великої Британії, США та Японії, а також прогнози: які школи визнають найкращими у 2030-х роках?
У Великій Британії складають топи найгірших шкіл
Чи потрібні взагалі рейтинги шкіл? У Британії оцінювання шкіл, що базувалося на показниках аналогів українського ЗНО, використовували аж 30 років тому. І на це йшли свідомо: впроваджували політику конкуренції між державними школами. Інформацію збирали не для батьків, а для менеджменту, спонсорів, міністерства освіти. Цікаво, що акцент у таких рейтингах був не на «найкращості», а на тому, з яких шкіл випускники показують найнижчі результати. Чудові результати незалежного оцінювання не завжди свідчать про роботу шкіл. Це може бути заслугою здібних дітей або репетиторів. А ось масові найгірші результати тестувань вочевидь говорять, що зі школою щось не так. Вона потребує втручання й допомоги.
Вже в нульові британці отримали альтернативу — рейтинги, які спиралися на те, що демонструє роботу вчителя: поступ учня. Які знання та компетенції дитина мала на початку, якою була динаміка (наскільки важко давалося навчання) і що з тим змогла зробити школа. Тобто якщо учні перейшли з «початкового» рівня на «середній», школа отримає за це значно більше балів і матиме вищі місця в рейтингу, ніж коли її відмінники опанували матеріал ще ідеальніше.
Нині у Великій Британії є низка багатофакторних освітніх рейтингів, яким довіряють люди. Офіційними є лише звіти організації Ofsted (Департамент стандартів освіти), яка поділяє школи на категорії від «не відповідає вимогам» до «чудово». Але їхній звіт включає широкий спектр факторів, таких як безпека, відсутність булінгу, інклюзія, безпечний фізичний простір, охорона, харчування, перевірка вчителів під час найму. Ці дані важливі якраз для батьків, але говорять радше про те, чи задовольняє школа базові потреби.
Решту рейтингів складають великі поважні медіа: The Times, The Guardian, The Telegraph, Financial Times, The Daily Telegraph, The Sunday Times. Скрізь команди складання рейтингів не є членами редакції та незалежні від її впливу. У рейтингах є такі параметри, як: «звідки найчастіше вступають до Оксфорду та Кембриджу», «суб’єктивна задоволеність батьків», «кількість учнів у класі», «співвідношення вчителів і учнів», «освітні ресурси, доступні для учнів: онлайн-ресурси, бібліотеки, лабораторії», «куди випускників беруть працювати» і навіть «рівень залученості батьків та спільноти».
Утім, понад 20 років школи Ірландії, Шотландії, Уельсу й такі відомі заклади освіти, як Ітон, принципово не беруть участі, бо вони проти самої ідеї вимірювання та порівняння.
У США враховують відгуки учнів і дані про їхнє доросле життя
У США відомі рейтинги: GreatSchools, Niche K-12, US News & World Report.
Їхні методики занадто складні, аби розповісти про них у статті (вони математично обґрунтовані, мають сталі формули та коефіцієнти ваги для певних показників). Але чимало кажуть і фактори порівняння. У US News & World Report акцент на порівнянні даних школи з очікуваними показниками рівня знань для конкретного класу з певного предмета. Наприклад, у школах з неблагонадійних районів учні в 4-му класі читають зазвичай ось у такому темпі та з таким рівнем усвідомлення. Якого академічного прогресу досягають чотирикласники конкретної школи порівняно з ровесниками в штаті? Вище очікуваного — педагоги працюють якісніше, ніж решта, нижче — недопрацьовують.
У Niche K-12, окрім параметрів, які надають школи і які проходять найретельніший аналіз, є фактор «що насправді думають про школу». Тут збирають та обробляють відгуки від реальних учнів і батьків: їх понад 2,5 млн! Коефіцієнти встановлюють після аналізу галузевих досліджень, визначення, як кожен фактор впливає на діяльність шкіл та якими є користувацькі уподобання батьків та учнів.
GreatSchools перевіряють, наскільки добре школа готує учнів до дорослого життя. Тут інтегрують дані про кількість учнів, їхні демографічні показники, оцінки школярів у випускному класі, поступ із початкової школи, освітні розриви між показниками дітей з уразливих соціальних груп та решти, відвідуваність занять, результати тестування, досвід та кваліфікацію вчителів. А найнесподіваніше як для нас: дані про життя випускників школи. Тобто вступ до коледжу та (або) університету, періоди безробіття, рівень зарплати, чи були порушення закону (криміналізація), lifelong learning. Це демонструє, якою є якість життя колишніх учнів певної школи.
У Японії почали вимірювати soft skills
Як стверджують експерти з питань освітньої політики Масачусетського університету Лоуела, запитання «Це найкраща школа?» не є правильним. Найкраща для чого та найкраща для кого — так треба ставити запитання. Сучасні рейтинги мають враховувати soft skills учнів, і перші спроби вимірювати їх роблять в Японії.
У школі в Токіо вчителі з кожного предмета виставляють учням оцінки від A до C за кожну навичку м’якого спілкування. Потім ці дані аналізують на рівні школи, міста. У планах — додати до рейтингів на рівні держави. Важко, але можливо виміряти показники комунікації, лідерські якості, громадянську компетентність, вміння працювати в команді, креативність.
Міністерство освіти Японії опублікувало вказівки, які містять критерії того, за що можна поставити оцінку з кожної навички з кожного предмета у кожному класі. Наприклад, на А за командну роботу старшокласник має нести взаємну відповідальність, вміти досягати колективної синергії, розв’язувати конфлікти, відстоювати автономність групи, продумано позиціонувати себе в команді. А першокласнику на ту саму оцінку достатньо вміти в спільній грі дотримуватися правил, чекати черги та усвідомлювати, що групою вдається збудувати такий іграшковий будиночок, який нереально зробити самотужки.
«Де мені цікавіше, ніж вдома з гаджетом?»
Питання рейтингів відбиває процеси глобальніших змін в освіті. Від застарілого розуміння держави як замовника освіти (усі учні мають бути ось такими) європейські педагоги давно перейшли до сприйняття батьків як замовників (якими вони хочуть бачити дітей у майбутньому). Утім, зазвичай тати й мами орієнтуються на традиції, свій досвід, тобто на минуле. А дітей треба готувати до майбутнього.
Що варто додати, на думку освітніх експертів? Замовниками мають бути також майбутні роботодавці (які фахівці мають вирости з учнів) та самі діти. Але від останніх не треба вимагати відповідей на перспективу, вони навряд чи замислюються над тим, як допоможе їм школа у житті. Але вже тут і тепер учні розуміють, де їм спокійно та затишно, де хочеться навчатися і де більше можливостей розкрити потенціал.
Згодом нас очікують нові рейтинги, де буде враховано, скажімо: «Скільки дітей вважають, що їм цікавіше у класі, ніж вдома з гаджетами», «Наскільки більше творчих проявів у дітей порівняно з очікуваннями». У 2030-ті роки найкращими не зможуть бути заклади освіти, де учні налякані тим, що не впораються з вимогами, або страждають від перевантаження та нудьги. Часи, коли всі учасники освітнього процесу впливатимуть на рейтинги шкіл, вже не за горами.
