Як ми змінили три школи за п’ять років і чого нас це навчило

«Коли ви вже заспокоїтесь і зрозумієте, що ідеальної школи не існує?!» — таку реакцію зазвичай чую від знайомих, коли кажу, що ми перейшли в нову школу. Знову. Третя школа за 5 років. І, можливо, не остання. Чому ми змінювали школи і що із цього здобули?

Текст: Катя Сіль

— Для чого ваша дитина ходить до школи? — запитала психотерапевтка в мами, яка щойно бідкалася, що її син не хоче вчитися і не любить школу. Мама почала довгу промову про знання і соціалізацію. Якби запитали в мене, я б відповіла відверто — бо так заведено: до школи ходила я сама, а перед тим мої батьки. А от у покоління бабусі шкільні роки забрала війна. Підозрюю, саме з тих часів наші люди і мають підсвідому цінність школи як єдиного місця, де отримують освіту. Тож я точно знала, що не придатна для хоумскулінгу, коли 5 років тому ми почали шукати школу для доньки. Тоді я була наївна і трохи перелякана мама — ще вірила в мудрість «життєвого досвіду» таких авторитетів, як свекруха, багатодітна мама-сусідка і дописувачки відгуків на освітніх форумах. Тому на шляху пошуку найкращої школи я почергово наступала на найбільш поширені шкільні граблі.

Граблі № 1: Найкраща школа та, що близько біля дому

Ця ідея, певно, походить з темних радянських часів, коли спершу ходили в найближчу школу, а пізніше все життя працювала на одному заводі — така модель стабільності виявилася дуже заразливою. Тож щойно ми знайшли маленьку приватну школу неподалік від дому, дуже зраділи. Це і справді було зручно — дорога до школи як приємна ранкова прогулянка. Та мої наївні сподівання розбилися об жорстоку реальність опалювального сезону. Коли в кінці жовтня діти сиділи в класах із холодними батареями, бо адміністрація школи не владнала комунальні питання. Тож ми хутенько забрали звідти документи.

Висновок: я не готова йти на компроміс із базовими потребами дитини заради логістичної зручності.

Граблі № 2: Найкраща школа та, що має високий рейтинг результатів ЗНО

Саме в таку школу ми перейшли — одну з найкращих гімназій столиці. Високі колони, мармурові сходи — усе промовляло про статус і репутацію: тут були найкращі вчителі, найактивніші батьки і найслухняніші діти. Останні просто мусили бути такими, щоб не псувати імені школи. Хто не вписувався в парадигму «старанних відмінників», ставав ніби аутсайдером. Ми чесно певний час дуже намагалися відповідати стандартам, але донька постійно відступала не ту кількість клітинок у зошиті, неправильно з’єднувала літери і ненавиділа блузки з комірцями. Тож на прощання вона геть збунтувалась і зробила нечуване — прийшла на останній дзвоник у брюках, а не святковій сукні.

Висновок: високий рейтинг ЗНО — вузька формальна рамка, у яку ми не захотіли влізати. Принаймні, не ціною здорової особистої свободи дитини.

Граблі № 3: Найкраща школа та, куди ходили батьки дитини

Ці граблі вже зіграли зі мною злий жарт. Ми пішли в школу, яку я закінчила із золотою медаллю і де вчителі пам’ятають мене як відмінницю, що ходила на олімпіади і виступала на шкільних святах. Приблизно того самого вони чекають від моєї доньки. Прикро було їх розчарувати, але довелося пояснити: вона навчається за зовсім іншим алгоритмом дій і радше цілий вечір малюватиме ілюстрацію до літературного твору, ніж намагатиметься зробити всі домашні завдання. Підозрюю, у мене ще буде багато незручних розмов з моїми вчителями про мою доньку.

Висновок: перехід у нову школу може мати неочікувані побічні ефекти, як от подолання власного комплексу відмінниці.

Що ми з цього всього зрозуміли:

  • Перехід у нову школу — це як розтяжка в гімнастичній залі: трохи боляче і дискомфортно, але ти знаєш, заради чого це робиш.
  • У нову школу йде не дитина, а вся сім’я: усім доводиться соціалізуватися в незнайомому товаристві і звикати до нових шкільних правил і традицій.
  • Освітні потреби дитини змінюються з віком, тож треба розуміти, на які компроміси ви готові йти і з чим не зможете миритися.

Що здобула дитина:

  • Донька не боїться змін і адаптації в новому колективі.
  • Вона має змогу порівнювати різні підходи до викладання предметів і краще розуміти, як ефективно навчається саме вона.
  • 10-річна дитина самостійно і вільно пересувається середмістям, добре орієнтується в метро і часто зустрічає своїх колишніх однокласників і друзів.

А я досі вірю, що ідеальна школа існує — просто вона є ідеальною саме для нас у цей конкретний проміжок часу.

Автор:

Залишити відповідь