Останнім часом психологічне здоров’я підлітків у багатьох країнах, зокрема й в Україні, рік за роком погіршується. Зазвичай причиною вважають специфічне спілкування в соцмережах та самотність «у реалі». А якщо це наслідки? Сучасні підлітки просто не здатні до іншої комунікації, бо дещо важливе втратили в дитинстві. Американські психологи з Університету штату Юта та Атлантичного університету Флориди доводять це у своєму новому метадослідженні.
Підліткова депресія надзвичайного масштабу
Американська академія педіатрії ще три роки тому пропонувала оголосити «надзвичайний стан національного масштабу» через… рівень депресії і тривожних розладів у дітей шкільного віку. У США 2021 року він був найвищим за всі попередні роки, а в наступні — знову збільшився.
Батьки, вчителі та медичні працівники багатьох європейських країн теж стурбовані тим, що за останнє десятиріччя погіршується психічне та психологічне здоров’я тинейджерів. Рівень самогубств серед дітей віком до 15 років зріс у 3,5 раза між 1950 і 2005 роками і ще в 2,4 раза між 2005 і 2020. Жодна інша вікова група не показала такого значного стрибка. Статистика свідчить: протягом другої половини XX століття і двох десятиліть XXI відсоток підлітків, які мають тривожний або депресивний розлад, зріс у п’ять-вісім разів порівняно з першою половиною XX ст.
Учені запропонували гіпотезу, яка набирає популярності: проблема в зниженій стресостійкості підлітків. А сталося це тому, що теперішнє покоління не мало в дитинстві стільки незалежності та свободи вибору, як попередні. Ці тези дослідники довели, проаналізувавши сотні інших досліджень різних країн світу.
Діти, які народилися в десяті роки XXI століття, можуть здатися більш розкутими й вільними, адже вони здебільшого мали свободу вибору: що їсти, що одягати, на які гуртки ходити. Діти краще знали свої права. У їхніх батьків популярним стало намагання задовольнити їхні потреби. Але не всі помічають, що зменшився рівень свободи дітей робити щось без дорослих, гратися, гуляти, ризикувати та нести особисту відповідальність.
Що впадає в око у давньому кіно
У першій частині дослідження психологи проаналізували сотні книг, журнальних статей, передач із виховання дітей різних часів. Століття тому дітей із 6 років залучали до реальної діяльності громади. Менші за віком малюки вже допомагали вдома: не гралися, а саме працювали. А діти того віку, який нині вважається віком учнів початкової школи, у місті розносили газети, чистили взуття, у селі ставали пастухами і відповідали за худобу односельчан. Дітей часто змушували працювати, що, звісно, дослідники не виправдовують. Але те, що ускладнювало їхнє життя, давало їм із 6 років сприйняття себе як майже дорослих.
У 1950-60-ті роки баланс змістився. Діти до 12 років зазвичай не працювали, але мали багато часу для гри та прогулянок без нагляду і контролю дорослих. Про ті часи дослідники говорять як про «золотий вік вільної дитячої гри».
Першокласники діставалися до школи самостійно. Дітей регулярно посилали до магазинів. Із 12 років підлітки часто мали неповний робочий день (причому навіть у такій діяльності, коли дорослих поруч немає): підробляли як бебісітери, кур’єри. До середини 1970-х діти сприймалися як стійкі та здатні керувати собою. Надалі акцент почав зміщуватися на захист дітей і догляд за ними.
Якщо подивитися давнє дитяче кіно різних країн, можна побачити, як 11-річні діти самостійно їздять потягом, а менші за віком гуляють до ночі і досить далеко від дому.
Ще один секрет «фінського дива»
Під час систематичних опитувань батьки теж повідомляли, що їхні діти граються самостійно на вулиці значно менше, ніж вони самі в дитинстві, і що вони обмежують таку свободу синів і доньок через страх перед злочинцями і небезпеками дорожнього руху.
Дослідження у Великій Британії стосувалося самостійного пересування дітей районом або містом (ці дані є в архівах шкіл, адже батьки письмово давали дозвіл). Кількість тих, хто в початковій школі мав право самостійно ходити додому зі школи, впала з 86% у 1971 році до 25% у 2010 році. А дітей 5-10 років, які самостійно їздили громадським транспортом, у 1971 було майже половина (48%), а у 2010 — лише 12%.
В іншому дослідженні порівнювали сучасну ситуацію з дозволом на самостійне пересування учнів у 16 країнах. Найбільше свободи виявили у Фінляндії. У 7 років більшість фінських дітей уже можуть подорожувати в межах пішої досяжності або їздити на велосипеді самостійно у дворі. У 8 років більшість переходить дороги, ходить до та зі школи. У 9 років їздять вже велодоріжками. У 10 років — користуються громадським транспортом. Можливо, частина «фінського дива» у такій самостійності, якої немає в інших країнах?
Як самостійна гра дітей пов’язана із психологічним добробутом у майбутньому? Його передумовою є задоволення трьох основних психологічних потреб: в автономії, компетентності та приналежності. Інакше кажучи, людина має відчувати свободу вибору життєвих шляхів, відчувати себе достатньо вмілою, аби пройти їх, і мати емоційну підтримку. Гра — провідна діяльність дошкільників та посідає значне місце в житті дітей до 10 років. Задоволення потреби робить дитину більш наповненою. Гра є прямим джерелом дитячого щастя. Наприклад, в одному дослідженні 6-8-річних дітей просили зобразити діяльність, яка приносить їм задоволення. Майже всі зображені дії були визначені як гра. Ці ресурси допомагають потім у підлітковому віці.
Тільки без дорослих
Батьки, які збирають дітей погратися вдома, приводять у розважальний центр або на дитячий майданчик, вважають, що потреба у грі задоволена. Деякі переконані, що малюкам вистачить погратися з дорослими, без однолітків. Також є тати й мами, які вважають, що гра має бути корисною, розумною: шахи, економічні ігри. Тобто те, що запропонує дорослий. Але все це взагалі не задовольняє потреби.
Огляд 12 досліджень, у яких дітей опитували про те, що є грою, а що ні, довів: діти розуміють гру як діяльність, «яка відбувалася з іншими дітьми без участі або за незначної участі дорослих». В одному дослідженні, наприклад, вихованцям дитсадка показували фотографії дітей, які виглядали веселими, та просили визначити, що відбувається. Зазвичай ті описували заняття як гру. Але лише якщо не з’являвся дорослий. Вони, очевидно, припускали, що якщо дорослий присутній, то він контролює активності, тому це вже не гра, а «заняття в дитсадку», «підготовка до свята».
В іншому дослідженні дошкільнят спонукали до одного з двох видів діяльності. У першому варіанті вони грали вільно та без дорослих. У другому — грали за оголошеними дорослими правилами та під їхнім наглядом. У першому варіанті малеча демонструвала значно більше ознак задоволення (наприклад, більше усміхалася) та оцінювала заняття як таке, що подобається, хочеться повторити. У другому заняття здебільшого не подобалося.
Отже, позбавлені вільної гри з однолітками діти стали підлітками, яким бракує відчуття задоволеності потреб, насолоди життям.
Ризикувати корисно?
Ще один зв’язок між грою в дитинстві та психологічним здоров’ям: у сучасних підлітків знижена стресостійкість. Дослідження показали: дорослі, які повідомили, що у 5-10 років гралися багато, вільно та ризиковано, були в зрілому віці оцінені як такі, що мають більший соціальний успіх, вищу самооцінку та краще психологічне здоров’я, ніж ті, хто не мав такого досвіду. Декілька досліджень вивчали зв’язок між кількістю часу, який діти мали для самостійної діяльності вдома, та їхнім майбутнім благополуччям. Що більше діти грали самостійно (наодинці чи з однолітками), то кращими були їхні навички комунікації та рівень задоволеності життям.
Австралійське дослідження показало, що самостійна дорога до школи позитивно корелює з показником психологічного благополуччя у дітей початкової школи.
Ризиковані ігри, в яких діти навмисно ставлять себе в помірно небезпечні ситуації (наприклад, залазять високо на дерево, стрибають з «тарзанки»), допомагають захиститися від фобій і зменшують ризик тривожності в майбутньому. На думку дослідників, якщо батьки наглядають за дітьми, ризиковані ігри викликають їхнє несхвалення та заборону. Тривога за безпеку дітей не дає змоги татам і мамам допустити таке. Тож у більшості сучасних підлітків не було змоги ризикувати в дитинстві.
Під час одного експерименту дослідники спостерігали за дітьми у 20 різних парках. Діти без присутності дорослих значно частіше були залучені до енергійної гри, ніж діти, які перебували під наглядом дорослих.
Дослідження в Німеччині, в яких студенти оцінювали ступінь надмірної опіки та контролю батьками в дитинстві, а також проходили обстеження на предмет тривожності та депресії, довело, що ці показники прямо пов’язані. Тобто загалом посилення контролю над дитиною потім дається взнаки певними психічними проблемами.
Що робити батькам майбутнього?
А який зв’язок між, наприклад, лазінням по деревах у дитинстві та успішністю в майбутньому?
Діяльність людини, як доводять дослідження, значно залежить від схильності вірити в те, що або вона контролює життя, або всім керують обставини, які від неї не залежать. Люди з установками на контроль досягають значно більшого, ніж решта. Також перевірено дослідним шляхом, що в останні роки стрімко збільшилася кількість молоді та підлітків, які дотримуються другого варіанта: вони вважають, що життя не залежить від їхніх зусиль. Якщо в людини з дитинства було мало досвіду контролю над власним життям, то вона й не матиме впевненості, що здатна на такий контроль. Той, хто грав з однолітками в ризиковані ігри, має вищу стресостійкість та вищу впевненість у тому, що спроможний досягати свого.
Звісно, дбати про безпеку дитини — це відповідально, особливо нині, в умовах війни в України. Утім, дослідники побоюються, що вільна гра дає незамінний досвід, який важко надолужити в дорослому віці. Вони сподіваються, що виникне мода свідомих батьків, які відпускатимуть дітей гратися без контролю. Вони радять ставитися до цього як до вміння володіти ножем чи сірниками — самостійність і компетентність дитини важливіші за повну безпеку. Батьки майбутнього допоможуть створити середовище для ігор замість того, щоб відпускати дітей в якісь небезпечні місця. І замість нагляду та контролю вбачатимуть безпеку в тому, що підвищуватимуть компетентність дитини порадами та підготовкою до вільних ігор.
