Вчителі-Супергерої: Олег Пустовойт, Чародій Команд і Маг Ментальних Карт

Головною суперсилою вважаю те, що я все життя працював з командами, будував команди, є командним гравцем.

Понад 15 років я активно беру участь разом з моїми дітьми в різноманітних конкурсах із комп’ютерних технологій у багатьох країнах світу. В останні роки основним нашим напрямком стала участь у Всеукраїнському чемпіонаті з проєктних технологій «Екософт». Там проходить відбір до команди, яка представляє нашу країну на фіналі всесвітнього конкурсу з проєктних технологій Infomatrix у Бухаресті, Румунія. Понад чотири роки я разом з іншим фіналістом премії Миколою Тарасюком є керівником проєктів української команди на цьому чемпіонаті. Мій основний напрямок — це комп’ютерний арт та програмування.

Під кожен Новий рік у мене є близько 15 проєктів дітей з різних шкіл Одеси, з якими ми в лютому вирушаємо на чемпіонат «Екософт». І от у мене виникає питання: як мені з 15 індивідуальних проєктів, цієї когорти унікальності, креативності та особистих амбіцій, зробити команду?

Якось я доношу до дітей, що командою працювати краще. Ми завжди допомагаємо одне одному. Щоб знайти до них ключик, спершу запитую, яке в них хобі. Перед самим конкурсом вони практично живуть у мене в кабінеті. Із нами ще два викладачі: вчителька інформатики Алла Омельченко та вчителька математики Ірина Глинська.

У нас з’являється своя внутрішня мова. Наприклад: «Так ми слоника не продамо». Це означає, що в людини гарний проєкт, а презентація, тобто та частина, що належить до стендового захисту, під час якого треба спілкуватися із журі, не відповідає якості продукту. Я сказав: «Так ми слоника не продамо», і мені не треба розповідати 15 хвилин, що в тебе не так.

У нас є хештег #YNWA із чотирьох літер назви гімну футбольного клубу Ліверпуля «You’ll never walk alone» («Ти ніколи не будеш один»). Інколи виконання цієї пісні робило диво для цієї команди, про що знають усі футбольні фанати світу.

Ще наведу приклад з фіналу Global Teacher Prize Ukraine у Дніпрі. Коли я їхав туди, то щоб порозважати написав для своїх фоловерів у Facebook таку фразу: «Від роботи дохнуть коні, ну а я безсмертний поні». Так і пішло: «Безсмертний поні». Тепер уся десятка фіналістів цього року називає себе «Веселий табунчик».

У нас усім абсолютно начхати, скільки медалей ти привіз колись зі світового чемпіонату. Якщо треба зараз постояти біля малої дитини і потримати їй планшет, щоб вона захищалася краще, у мене буде там стояти людина, яка має двічі почесне звання «Гордість України».

У мене не висить на стіні жодного диплома. У Донецьку в мене це було. Зараз у моєму кабінеті немає жодного диплома мого чи моїх дітей. Ми навіть спеціально наші медалі називаємо «побрякушками». Для зовнішнього світу це те, чого ми досягли. Але внутрішньо це не є для нас щось важливе. Хочу, щоб діти розуміли: шлях важливіший за мету.

Найбільше досягнення для мене — це 6 дітей, які за чотири роки привезли до Одеси 4 бронзові та 4 срібні медалі зі світових фіналів Infomatrix. Ці учні мають почесне звання «Гордість України». Вони отримували стипендії облради, міської ради, а це близько 2000 гривень на місяць. Якщо дитина власним розумом і талантом заробляє гроші ще в дитинстві — це теж плюс.

Я несу, як можу, запит на освіченість у світ. Мені дуже прикро, що зараз цього запиту немає. Тому що без нього суспільство не повернеться до освіти. Навіть карантин ще не достатньо дав по голові суспільству, що треба вже повертатися обличчям до лікарів та вчителів. Люди чомусь почали вважати, що треба бути спеціалістом в одній галузі і все. Натомість світ потребує універсалів. Неможливо бути спеціалістом в ІТ високого рівня і не розумітися на фізиці чи мистецтві.

У нас є проєкти, які об’єднують ІТ та мистецтво. Наприклад, один учень вивчав статистику кольорів у творах образотворчого мистецтва та перевіряв, чи є в них кольоровий баланс. Цей проєкт їздив до Румунії та взяв бронзову нагороду.

Я дуже полюбляю проєкти, які поєднують у собі багато напрямків. Вважаю, що інформатика повинна бути центром міжпредметних зв’язків у школі. Інформатика — не ЗНОшний предмет, і це її не вбиває. Це зараз найвільніший предмет у школі з точки зору програми та автономії вчителя.

Мій подвиг був не в школі, а в позашкіллі. Я працював у Донецькому палаці дітей та юнацтва і повинен був заповнювати журнали гурткової роботи. А я фанатичний противник паперових класних журналів та цієї дурної паперової роботи! Я з клавіатурою працюю, писати вже розучився.

Одного разу мені таки увірвався терпець. Я зробив собі табличку в Microsoft Word, роздрукував і вклеїв у журнал. Приношу своїй завучці Ользі Алимівніївні. (Це був найпрофесійніший завуч у позашкіллі в Україні. Вона мене багато чого навчила.) Кладу їй, а вона: «На твій ризик. Якщо прийде КРУ — будеш без зарплати». Я відповідаю: «Хтось це повинен зробити». Приходить КРУ, подивилася: нормальні журнали. Наступного року підходять колеги: «Слухай, а дай мені отой Word-файл, там де відомості про батьків, виховні години…» Потім був Всеукраїнський з’їзд директорів палаців, де також оцінили наші журнали. Тож якщо в позашкіллі зараз хтось вклеює дані, а не вписує, то це частина колись мого подвигу. Я цим реально пишаюся. Я б це і зі шкільним журналом зробив, але за нього відповідає класний керівник і з ним багато педагогів працює.

День, коли в нас нарешті з’являться електронні журнали по всій країні, я вважатиму святом.

Якщо мені дадуть чарівну паличку і спитають, що я можу зараз зробити для освіти — щоб оцих клятих журналів не було!

Суперзброя — це ментальна карта, або звичка все залишати на дошці. Ці дошки ніколи не робляться на комп’ютері, тільки крейдою або фломастером. Ви робите з командою якийсь проєкт, якась ідея проскочила — ти підбіг до дошки і записав або намалював. Потім сфотографував, і все — ментальна карта готова. Ми вважали ці карти таким собі робочим моментом, а потім виявилося, що таких ні в кого нема.

Ми туди записуємо нашу внутрішню мову цього року, якісь вдалі вирази, ідеї, «епік фейли», моменти, які дають нам можливість вважати себе однією командою.

У мене завжди увага до дрібниць. Якщо в нас за проєктом анімація про одеських бичків, то копчені бички обов’язково висітимуть на стенді. Але спершу ці бички з’являться на ментальній карті.