Колишній шкільний учитель з 25-річним досвідом викладання Уілл Річардсон — нині відомий у США реформатор освітньої галузі, блогер, журналіст та письменник.

Willbiopicsmall

Річардсон — співзасновник порталу ModernLearners.com, де багато говорить про розвиток та реформування освіти. З дозволу редакції сайту ми публікуємо переклад блогу Річардсона про те, що необхідніше в школі — теорія чи практика.

Який спосіб навчання є кращим: зосереджений на теорії чи на здобутті практичних навичок? Таке запитання під час мого візиту до Люксембургу поставив батько однієї дівчинки. Його донька наступного року має піти до першого класу, отож він прагне обрати найліпший варіант навчання для дитини.

Мій співрозмовник сказав, що раніше обома руками був за акцент на розвитку практичних навичок. Оскільки вважав, що у світі, який так швидко змінюється, дівчинці перш за все знадобиться вміння креативно та критично мислити. Однак потім дійшов висновку, що без ґрунтовної теоретичної бази практика нічого не варта. Тож чоловік вважає, що теорія та практика — не взаємовиключні поняття. Але він так і не зміг знайти школу, де б обом цим напрямкам приділяли належну увагу. Тож запитав поради в мене.

Особисто я віддаю перевагу практичним навичкам. Бо треба розуміти, що знання саме по собі — це, в першу чергу, теж навичка — вміння вчитися. А теорію за потреби можна підтягнути.

«Але як щодо знань про основні історичні епохи, наприклад, про часи Реформації? Є речі, які моїй доньці варто знати, але які вона не зможе вивчити на практиці», — запитав чоловік.

«Відверто кажучи, я не згадаю, коли мені в житті справді знадобилися знання про Реформацію. Хоча я впевнений, що в школі успішно склав тест із цієї теми», — усміхнувся я.

Навіщо ми хочемо, щоб діти вчили сирі факти так, наче вони перебувають в ізоляції від зовнішнього світу? І яким взагалі фактам нам варто їх навчити?


Видатний педагог Сеймур Пейперт стверджував, що в школах дітей навчають «одній мільярдній частині від усього знання, що існує у Всесвіті». Отож ми лише «безперестанку сперечаємося» про те, що ж саме вмістити в ці крихти знань.


Чому б замість купи неструктурованих фактів з історії, фізики, математики чи інших дисциплін не навчати дітей у цих напрямках практично? Чому б не показати їм, як це — бути істориком, фізиком, антропологом чи математиком? І чому б нам не дозволити дітям самостійно обирати навчальну програму з урахуванням їх власних інтересів і вподобань?

Адже теорія чогось варта лише якщо діти керуються власною цікавістю. Коли вони комунікують та щось створюють на практиці, використовуючи теоретичні знання. Здається, я переконав свого співрозмовника. Але не впевнений, що цілком.

Дискусія між прибічниками теорії й прихильниками практики нині в самому розпалі. І є певні ознаки того, що практики потроху виграють.

Відомий психолог Деніел Віллінґем, який тривалий час відстоював першість теоретичного знання, нещодавно написав у своєму блозі: «Я скептично ставився до практичних навичок ХХІ століття. Бо вважав, що прихильники практики нехтують теоретичною базою. Я був переконаний, що всі ці «нові навички ХХІ століття» — це лише відносно мала частина того, що мали б знати учні. Та що більшість їхнього часу має присвячуватися вивченню математики, природничих наук, літератури, соціології, історії та інших предметів. Так, як це було у ХХ столітті. Однак нещодавнє дослідження професора Стенфордського університету Сема Вайнсбурга доводить, що я був неправий».

Річ у тім, що Вайнсбург входить до групи вчених, які працюють над створенням практичної бази для того, щоб навчати дітей і дорослих розпізнавати фейкові новини. І ця робота показує, що нові навички ХХІ століття — важливіші, ніж здається на перший погляд. Адже все, що зараз вивчають діти, сповнене великої кількості нюансів — переважно технічних і культурних — яких не існувало ще якихось 20 років тому.

Наприклад, нещодавно у Twitter я виклав лінк на статтю видання Wired. Там ішлося про неймовірну статистику поширення фейків. Коли люди сприймали за правду відверто відфотошоплені фотографії. Та сотнями розповсюджували їх у соцмережах за лічені години. Стаття завершується цілком логічним висновком:


«Люди просто втомилися шукати правду. Проблема навіть не в тому, що це фальшиві фото. А в тому, що людям байдуже, що вони фальшиві».


Ми поки не повністю усвідомлюємо всі складнощі, з якими нам доведеться зіткнутися під час реформування системи освіти. Особливо в контексті широких технологічних можливостей сьогодення. У школах дуже мало уваги приділяють розгляду переваг і недоліків знань, доступ до яких з’явився завдяки розвитку інтернету та соцмереж.

Чим більше не пов’язаної з реальним життям та неактуальної теорії ми даємо дітям, тим менше часу в них залишається для опанування навичок, необхідних для досягнення успіху в сучасному світі. Ми повинні усвідомити це якомога раніше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Коментарій “Уілл Річардсон: Чи врятують нас практичні навички?

  1. Оптимально було б здійснити наступний розподіл часу,особливо для предметів природничо- технічного напрямку: 30% -вивчається теорія і 70% – практичні навички. Це з досвіду власного та з досвіду педагогічної світової практики.