А школа ваших дітей входить до рейтингу найкращих? А яке місце посідає? Чи про неї взагалі там не згадують? Наприкінці літа й у вересні тему рейтингів шкіл знову жваво обговорюють, адже підбивають підсумки НМТ. Але що насправді ці рейтинги показують? Наскільки вони об’єктивні? Та чи не маніпулюють показниками, коли укладають чергові Топ-100? Журналістка «Освіторія.Медіа» спробувала придбати місце в ТОПі найкращих шкіл і дослідила випадки недоброчесності.
Виставка досягнень — вчорашній день
Ідея визначити якість освітніх послуг у різних школах — здається, корисна. Кращі за інші заклади освіти, звісно, мають отримувати додаткове фінансування, привілеї та конкурентну перевагу в очах батьків, які шукають школу для дитини. Хоча державні початкові школи в Україні визначені за місцем проживання, з 5-го класу заклад освіти можна обирати. А приватні школи взагалі можуть спокійно обґрунтовувати високим місцем у рейтингу підвищення оплати послуг.
Але що таке та найкраща школа? Чим їй поступається решта закладів освіти?
Критерій, за яким експерти здавна оцінюють школи: академічні успіхи учнів. За радянських часів популярним було визначати найкращі школи за кількістю «медалістів» та переможців шкільних олімпіад. На місцевому рівні у громадах подекуди й досі користуються цим критерієм. Наприклад, цьогоріч в Ірпені склали рейтинг за кількістю призових місць у всеукраїнських учнівських олімпіадах та навіть у відсотках обчислили успішність шкіл. Але це нагадує совкові традиції змагатися перевиконанням планів. Кількість, а не якість. Якщо, приміром, здібна з математики дівчинка перемагає в конкурсах, чи це заслуга школи? Якщо таких дітей багато, хіба цей заклад освіти кращий за хореографічний, у якому навчаються майбутні артисти балету і не беруть участі в жодних олімпіадах?
Основний критерій для рейтингів нині — результати ЗНО, а в останні два роки — НМТ. Саме на цьому базувався рейтинг «Сто кращих шкіл» видання «Фокус» (за часів повномасштабного вторгнення рф його не складають). У 2014 його робили банально за результатами тих самих олімпіад. Хоча перші спроби були креативними: відзначати ефективні педагогічні методики та вчителів-новаторів.
Уже чимало років рейтинги на основі ЗНО, а нині НМТ, складає освітній ресурс Освіта.UA: загальні, окремі за регіонами та категоріями. У пресі пропонують орієнтуватися саме на них під час вибору школи: «Ці рейтинги є одними з найбільш об’єктивних показників якості освіти в країні». Але що насправді вони показують?
Рейтинг лікарень — за результатами аналізів пацієнтів?
Що ми дізнаємося про школу, якщо частина випускників, які прагнуть здобути вищу освіту, успішно склали НМТ? Це результат підготовки в класі чи роботи з репетиторами, на яких у батьків є кошти? А на що здатна решта учнів? Чи є результатом сучасних освітніх послуг лише знання? А як у школі працюють з дітьми з особливими освітніми потребами? Яка атмосфера в закладі освіти, чи немає там булінгу? Наскільки підготовлені підлітки до дорослого життя, які компетенції в них сформовані? Про всі ці результати НМТ мовчать. До того ж до таких рейтингів потрапляють не всі школи. Малокомплектні сільські школи дають малу вибірку, бо мають менш ніж 20 випускників на рік.
Як написав днями на своїй сторінці у соцмережах ексдиректор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук: «Визначати кращих чи гірших за результатами НМТ, як і за результатами ЗНО, це однаково, що визначати рейтинг лікарень за результатами аналізів хворих, що зібрані в брудну тару й досліджені на несправному обладнанні… Однак дуже прикро, що сила-силенна державних інституцій та недержавних організацій і досі не створили обʼєктивний та доказовий рейтинг закладів загальної середньої освіти, на який є великий суспільний запит».
Життя потребує «стаєрів в освіті», а не «спринтерів»
Якщо є мотивація підвищити місце в рейтингу, то й зосереджуватимуться школи саме на цьому. Які можливі негативні наслідки?
- Натаскування на складання тесту найкращих учнів (результати решти все одно не враховують). Майстерності педагогів потребують якраз проблемні учні, але за таких умов уся увага дістається тим, хто може забезпечити результат на НМТ.
- Конкурсний відбір на базовий або старший рівень освіти, бо шукають якомога більше «розумників». Тих, кому не важко буде пройти тестування.
- Батьки, орієнтуючись на такі рейтинги, віддають дітей до шкіл, де буде найвища «концентрація» успішних у навчанні учнів, а з нею і зайва конкуренція. А це може заважати дітям розкривати свої здібності.
- Налаштування учня якомога краще скласти тест має мало спільного з ідеєю навчатися протягом усього життя. Сучасне життя потребує стаєрів в освіті, а не спринтерів.
Результати рейтингу в Україні поки що легко подати у суб’єктивному, вигідному комусь плані, оскільки немає загально встановленої методології. Експерти пояснюють, як це робиться: беремо якусь унікальну характеристику школи Х і вводимо коефіцієнт, що її використовує. Наприклад, максимальну кількість тестів, складених в онлайн-школі, приймаємо за 1. Це може бути кількість у розкладі східних іноземних мов (у більшості шкіл їх не викладають), навчання за напрямом «Театральне мистецтво» тощо. Коефіцієнт знижує загальні бали решти закладів освіти, що значно підіймає бажану школу в рейтингу.
Скільки коштує стати найкращими
Рейтинги, а точніше те, що під них маскується, можуть бути інструментом прихованої реклами. «Провідні школи», «Перелік рекомендованих редакцією шкіл», «Добірка найкращих шкіл». Скільки батьків реагують на такі заголовки як на обґрунтовані експертами висновки, як на рейтинги? Утім, ідеться про рекламний трюк з привертання уваги. Потрапити до кола таких «найкращих» може коштувати школі якихось 600 грн на місяць.
Наприклад, поле пошуку на порталі SchoolHub після введення «Найближчі школи» покаже не лише сусідні заклади, а й ті, до яких не близький світ. Ні, це не збій програми, це послуга для шкіл, що «надає батькам та учням можливість розглянути альтернативи». Пакет, який дорожчий за інші всього на 375 грн на місяць, показуватиме школу на будь-який територіальний запит. Та епітет «найближча» легко перевірити: досить глянути на адресу.
З категоріями «провідна» чи «найкраща» все значно серйозніше: як зрозуміти, наскільки він відповідає дійсності? А така послуга теж доступна (всі розцінки — на сайті): від 7200 до 21 000 на рік — і школа опиниться в «ексклюзивному розділі «Провідні школи» … надаючи вашому навчальному закладу престижний статус». І йдеться не просто про каталог закладів освіти. Місію портал вбачає в тому, щоб «допомагати батькам та учням приймати обдумані рішення щодо освіти».
Це лише приклад, адже чимало порталів рекламують школи так само. На порталі Education.ua потрапити до провідних шкіл можна за 36 700 грн на рік (якщо в рамках свого міста) або за 62 900 грн (якщо школа хоче потрапити до найкращих по всій країні).
Здається, реклама так і працює: платиш гроші — і твоя назва вище за решту. Але наскільки етично, коли йдеться про заклади освіти, маскувати це під експертні оцінки, порівняння? Відчуваєте різницю між «Ми вважаємо себе найкращою школою» та «Експерти радять 10 найкращих шкіл»?
Оцінка, реклама чи приватна думка?
Наскільки тонкою є межа у сприйнятті людьми рекламних добірок та рейтингів (що підриває до них довіру), доводить випадок з інформагентством УНІАН. Там надрукували два матеріали: «Рейтинг ТОП-10 найкращих приватних шкіл Києва» і «ТОП-5 кращих дистанційних шкіл України». У них сказано, що рейтинги створені на базі результатів складання НМТ та досліджень порталу School Navigator. Але згодом портал уточнив, що не складає рейтинги шкіл, а лише добірки.
«Комерційні матеріали абсолютно допустимі, якщо вони мають відповідне маркування — що це «реклама», і всі заклади з переліку розміщено за кошти на правах реклами. Все інше є недоброчесним», — пише в дописі у соцмережах очільниця ГС «Освіторія» Зоя Литвин.
На своїй сторінці вона розповіла про пропозицію того ж School Navigator: до добірки шкіл, які найкраще спеціалізуються на викладанні англійської мови, можна потрапити за 1000 грн. А опинитися на топмісці можна ще за 500 грн зверху. Про те, що це реклама, вказано не було. Після певного розголосу представники порталу погодилися й додали до матеріалів примітку, що ті не є рейтингами та публікуються на комерційних умовах.
Я вирішила перевірити, які ж умови тут нині. Телефоную, називаюся представницею приватної школи, послуги якої нібито хочу прорекламувати. Виявляється, все просто: треба сплатити за тими самими розцінками та залишити детальну інформацію. Її додадуть у тематичну добірку.
Питаю, чи не можна домовитися та за якусь доплату прибрати дисклеймер? Можливо, поговорити з керівництвом? Мовляв, пощастило попередникам: нерекламні тексти сприймаються серйозніше. Хочемо теж так! Та представниця порталу запевняє, що це неможливо. Усе прозоро.
З добірками розібралися. А ось у тих випадках, де йдеться саме про «рейтинг», ситуацію не виправить навіть позначка про рекламу. Адже це підриває довіру до рейтингів. Нині наприкінці тексту в УНІАН додано, що рейтинг — це «приватна думка редакції». На жаль, це суперечить самому поняттю, оскільки «показник оцінки діяльності, популярності, авторитету» не може бути безпідставним та позбавленим методології. Уявіть, наприклад, що вчитель каже учневі: «Ставлю тобі 3 з 12 балів. За якими критеріями? Не важливо. Це просто моя особиста думка».
Може здатися, що рейтинги — це якийсь зайвий клопіт. Та в багатьох країнах вже доведено: якісні рейтинги з прозорою науковою методологією та базовані на вимірюваних показниках є невід’ємною частиною освітньої системи. І вони мають чимало інших функцій, окрім популяризації шкіл. Розробка таких рейтингів потребує часу, зусиль чималої команди, ефективної методики, ретельної кількаетапної перевірки інформації. У наступному матеріалі розкажемо про найкращий досвід оцінювання та рейтингування шкіл за кордоном.
